WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Міське та сільське населення України - Курсова робота

Міське та сільське населення України - Курсова робота

процеси.
По-перше, за 1970-1989 роки число малих сільських поселень України (з населенням менше 50 чол.) скоротилося - з 1499 до 1336. У той же час зросла кількість поселень з населенням 51-100 чол.- відповідно з 2251 до 2835. Кількість великих сільських населених пунктів значно зменшилась. Якщо, наприклад, у 1970 р. в республіці нараховувалось 637 сіл з населенням понад 3 тис. чол. в кожному, то в 1979 р. кількість їх скоротилася - до 581, у 1989 р.- до 516. Крім того, за вказаний період кількість сіл з населенням 1001-3000 чол. також помітно зменшилася - з 6194 до 4540. При цьому досить чітко простежується тенденція до росту питомої ваги невеликих сіл (з населенням до 100 чол.). Так, якщо в 1970 р. їх частка в Україні становила 12% від загальної кількості сільських населених пунктів, в 1979 p.-15,3%, то в 1989 р. їх питома вага уже зросла до 23%. За цей же час питома вага населених пунктів з населенням в кожному понад 1 тис. чол. скоротилася з 21,8%, 20,4% до 17,8%.
"Розукрупнення" сільських населених пунктів - процес об'єктивний. Людність абсолютної більшості сіл зменшилась насамперед у результаті відпливу сільського" населення в міста. Результати досліджень показують, що в багатьох областях України, перш за все західної її частини, малі села практично не ліквідовуються: населення багатьох з них зростає швидкими темпами. Отже, твердження про інтенсивний відплив у міста сільських жителів, які проживають в невеликих селах, не підтверджуються. У ряді випадків міграція населення з великих сіл більш інтенсивна, ніж з малих.
По-друге, спостерігаються значні міжобласні відмінності в розмірах сільських поселень. Більшість сіл з населенням до 50 чол. в 1989 р. було зосереджено в колишньому Донецько-Придніпровсько-му районі (близько 60% всіх такого розміру сіл України). Лише в Харківській, Сумській і Полтавській областях кількість таких сіл складала близько третини загальної кількості їх у республіці. Досить мала кількість сіл вказаних розмірів (до 115) припадає на Закарпатську, Хмельницьку, Рівненську, Тернопільську і Волинську області. Більш крупні сільські населені пункти переважно зосе-реджені в центральній і східній частинах республіки.
По-третє, помітні територіальні зміни відбулися в людності сільських населених пунктів. Середня людність населеного пункту України за 1970-1979 роки зменшилася з 685,4 до 654,7, або на 30,7 чол., за 1979-1989 роки - з 654,7 до 600,7 жителя, або на 54 чол. Ці досить значні зміни свідчать про високу інтенсивність тих процесів, які відбуваються в сільському розселенні республіки. Найбільш крупні села зосереджені в колишньому Південно-Західному економічному районі (їх середня людність становила близько 750 чол.). Саме в даному районі середня людність сіл зростала найменше.
По-четверте, поряд зі збільшенням кількості невеликих сіл помітно зросла кількість їх жителів. У селах України з населенням до 50 чол. загальна чисельність їх населення за 1959-1979 роки зросла з 42,3 до 56,9 тис. чол., за 1979-1989 роки - з 56,9 до 74,8 чол.; з населенням 51-100 чол.- відповідно з 171,8 тис. до 188,5 тис. і 200,4 чол. Тим часом населення великих сіл зменшилося: в селах з кількістю жителів понад 5000 чол.- з 809 тис. до 692,2 тис. і до 630,3 тис чол., 3001-5000 - з 1875 тис. до 1753,5 і до 155,5 тис чол., 2001-3000 - з 2905,4 тис. до 2549,5 і 207,4 тис. чол., 1001 - 2000 жителів - з 6882,3 тис. до 6037,6 і до 5051 тис. чол. Словом, найбільш значне скорочення сільського населення відбувається, як уже зазначалося, за рахунок жителів не малих, а великих сіл. Ця особливість, що характерна майже для усіх областей, не відповідає нашим традиційним уявленням про зміни, які відбуваються останнім часом в сільському розселенні України. За 1970-1989 роки питома вага сільського населення, яке проживає в поселеннях з числом жителів понад 1 тис. чол., скоротилася з 58,2 до приблизно 55%, тоді як питома вага населення невеликих сіл (з числом жителів до 100 чол. зросла з 1 до 1,5%).
Зміни в сільському розселенні, як бачимо з наведених показників, відбуваються відносно невисокими темпами. В той же час загальна тенденція цих змін досить чітко відображає об'єктивні процеси, що мають місце останнім часом у сільському розселенні.
Слід зазначити, що скорочення кількості великих сіл і зниження питомої ваги їх жителів пояснюється не ліквідацією таких населених пунктів, а переходом їх у села менш розмірних категорій, а в ряді випадків - у міста і селища міського типу, а також включенням їх до складу міст.
При вивченні регіональних особливостей сільського розселення в умовах інтенсивного відпливу сільських жителів у міста важливе значення має визначення стійкості (життєздатності) різних розмірних категорій сільських поселень. При цьому враховувалися як показники масовості таких сіл, так і показники відносно стабільної чисельності їх населення, оскільки беруть до уваги найбільш типові залежності. Наприклад, певна розмірна категорія сільських населених пунктів як за кількістю, так і за чисельністю населення може видатися, порівняно з іншими, найбільш стабільною. Тим часом питома вага цієї розмірної категорії (за чисельністю сіл) становить тільки 1% від загальної кількості населених пунктів області, в цих поселеннях проживає лише 1 % сільських жителів. Чи можна оцінювати вказану розмірну категорію сіл як найбільш життєздатну? Зрозуміло, що ні.
Поняття "стійкість", "перспективність" зовсім не означає, що з найбільш масових і відносно стабільних за кількістю населення сіл жителі не вибувають в інші поселення, переважно в міські. За сучасних умов такий процес цілком закономірний для сільських населених пунктів усіх розмірів, в тому числі і для тих, які відносяться до категорії найбільш стійких. Однак відплив з них населення відбувається менш інтенсивно, причому чисельна рівновага частково забезпечується за рахунок мігрантів, які прибувають з інших населених пунктів. Отже, такі відносно стабільні за чисельністю жителів села є досить важливими "орієнтирами" при визначенні найбільш прийнятних їх розмірів.
Визначення перспективних розмірних категорій сільських поселень вимагає вивчення територіальних аспектів проблеми. Потрібно, зокрема, встановити, чивиявлені розмірні категорії населених пунктів є масовими і стійкими повсюдно, тобто по всій території України, чи різним її регіонам властиві свої особливості. При такому підході можна більш мотивовано визначити оптимальну категорію населеного пункту, виявити групи сіл, в яких доцільно будувати соціально-культурні об'єкти, підвищувати рівень благоустрою. Йдеться про те, щоб управління сільським розселенням виступало фактором територіальної стабілізації сільських жителів, стримувало їх відплив у міста, створювало можливості для розвитку фермерського та інших форм сільськогосподарського виробництва.
Найбільш інтенсивно скорочувалася кількість сільських жителів в областях колишнього Донецьке-При дніпровського економічного району, особливо в регіонах з високою питомою вагою сільського населення (менш розвинутих у промисловому відношенні). За 1970-1989 pp. чисельність сіль-ського населення в колишньому Донецько-Придніпровському економічному районі зменшилася приблизно на 10% в Сумській і Полтавській областях - відповідно майже на 15 %.
Чисельність сільського населення в колишньому Південно-Західному районі за 1970-1989 роки знизилась більше ніж на 10%. Тим часом тут мали місце
Loading...

 
 

Цікаве