WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Стан транспортного комплексу України - Контрольна робота

Стан транспортного комплексу України - Контрольна робота

паливом і мастилом, телефонного зв'язку тощо. Практично відсутні дороги 1 категорії з багаторядним рухом на високих швидкостях. Значного поліпшення потребує матеріально-технічна база організацій, які здійснюють розвиток і обслуговування автомобільної транспортної мережі.
Територія України, особливо в її західній частині, знаходиться на перехресті транспортних коридорів, які з'єднують країни Південно-Східної і Північно-Західної Європи, тому з подальшим розвитком ринкових відносин, із становленням численних підприємницьких структур треба очікувати значного підвищейня ролі автотранспорту в оперативних, гарантованих і безпечних щодо збереження вантажів перевезеннях.
Морському транспорту належить третє місце за вантажооборотом після трубопровідного і залізничного транспорту, проте за кількістю відправлених вантажів він займає незначне місце (близько 1 %), як і річковий транспорт. Домінуючі обсяги перевезень здійснюються у закордонному плаванні, причому частка таких перевезень за останні 10 років стабільно зростає і тепер становить понад 95 %. Основні вантажі- мінеральні будівельні матеріали (особливо в каботажному плаванні).
Проблеми розвитку морського транспорту пов'язані, насамперед, із значним моральним і фізичним спрацюванням суден і портового обладнання (особливо засобів обробки вантажів). Середній вік суден торгового флоту-більше 15 років, а деякі порти західних країн забороняють вхід суднам з таким строком експлуатації. Портова інфраструктура не розрахована на нові технології портових робіт, що істотно знижує продуктивність як портів (до 50 % від продуктивності портів західних країн), так й інших видів транспорту (особливо залізничного), пов'язаних з обробкою вантажів.
Переважаюча частина суден торгового флоту є малотоннажною. Так, середня водотоннажність українських суден у 3-5 разів менша від аналогічного показника в таких країнах, як США, Японія, Греція, Ліберія та ін. Зазначимо, що структурні зміни флоту в сторону збільшення середньої водотоннажності у перспективі зумовлюватимуть потребу в розв'язанні ряду проблем, які вимагають значних капіталовкладень.
Річковий транспорт хоча не відіграє визначальної ролі в обсягах вантажних і пасажирських перевезень, однак значно переважає всі інші види транспорту за рівнем доходів від своєї діяльності, в основному- за рахунок закордонних перевезень вантажів. Географія функціонування річкового транспорту є усталеною і в основному обмежується басейнами річок Дніпра та Дунаю, а також прибережними водами Чорного моря, що дає можливість доставляти вантажі і пасажирів у річкові та морські порти ряду країн Центральної та Південно-Східної Європи. В системі транспортних комунікацій річковий транспорт найбільше підпадає під вплив природних сезонних змін, тому його функціонування слід тісно погоджувати з роботою автомобільного та залізничного транспорту.
Нині основними стримуючими факторами інтенсивного використання річкового транспорту в плані європейської інтеграції є застаріла матеріально-технічна база, невисокий рівень механізації перевантажувальних робіт, значне фізичне і моральне спрацювання суден, мала частка пакетованих вантажів у загальному їх обсягу, недостатні обсяги перевезень з використанням системи "буксир-штовхач/баржа". Річковий транспорт держави має допоміжний характер, орієнтований на великі партії вантажів (в основному будівельних матеріалів) і не може конкурувати щодо тарифів і послуг із залізничним транспортом. Ефективність функціонування річкового транспорту України значно нижча (близко 20 %) порівняно з розвинутими країнами, які мають такі ресурси для цього виду транспорту.
Повітряний транспорт не відіграє істотної ролі в загальному обсягу вантажних і пасажирських перевезень, хоча він поза конкуренцією серед інших видів транспорту щодо швидкості доставки пасажирів і термінових вантажів на великі відстані (середня відстань доставки 1 пасажира повітряним транспортом у 10-15 разів більша від аналогічного показника у найближчого конкурента - залізничного транспорту- і має тенденцію до зростання). Саме цей показник є домінантним у визначенні перспектив розвитку авіаційного транспорту.
Проблеми у цьому виді транспорту, що чекають свого розв'язання, стосуються насамперед комплектації парку літаків їх конкурентоспроможними типами (ДН-70, АН-140, АН-228, ЯК-42, В-737/400, В-757 та ін.), будівництва і реконструкції ряду об'єктів авіаційно-виробничої інфраструктури (в першу чергу злітно-посадочних смуг), структурної реорганізації управління авіаційним транспортом у напрямі створення конкурентного середовища в даній галузі, налагодження системи постачання, узгодження земельних тарифів тощо.
Як відомо, понад 70% міжнародних перевезень Аерофлоту (єдиної авіакомпанії СРСР) було зосереджено в Росії. Тому для України, яка об'єктивно дедалі цілеспрямованіше інтегрується в європейську і світову економіку, базові проблеми розвитку повітряного транспорту пов'язані з розширенням міжнародних авіаційних перевезень, де існує жорстка конкуренція потужних авіаліній світу (Американських авіаліній Дельта, Об'єднаних авіаліній, Ю. С. Ейр, Авіакомпанії "Північнозахідна" Ніппон авіалінії тощо). Таке конкурентне середовище ставить високі вимоги до технічних характеристик літаків, аеродромів, систем управління повітряним рухом, сервісного обслуговування, систем обробки вантажів, глибини розвитку інфраструктурних об'єктів тощо.
Трубопровідний транспорт протягом останніх 10 років стабільно нарощує свою частку в загальному обсягу транспортних вантажів, яка становить тепер більше 23 %. За вантажооборотом він у 1997 р. вийшов на перше місце (47 % від загального обсягу), випередивши постійного лідера-залізничний транспорті Трубопровідний транспорт має достатні виробничі потужності для забезпечення України енергоносіями - нафтою і газом, а також для виконання функцій транзиту російської нафти і газу в країни Південно-Східної Європи. Однак уся мережа трубопровідного транспорту в Україні орієнтована на постачання нафти і газу з однієї країни - Росії (лише 5 % загальної потреби газу - з Туркменистану), що, згідно із загальноприйнятими стратегічними підходами до цього питання, є недоцільним. Труднощі, пов'язані з існуванням єдиного джерела постачання енергоносіїв, Україна відчуває вже тепер, тому об'єктивною необхідністю є розширення економічних орієнтирів.
Нові пріоритети щодо джерел постачання енергоносіїв безпосередньо позначаються на функціонуванні та перспективах розвитку трубопровідного транспорту. Найістотніший вплив при цьому матимуть такі основні фактори: орієнтація на нафту з країн Середньої Азії, Закавказзя, Близького Сходу й Південного Середземномор'я; доставка нафти через балтійські портиПольщі і Латвії; використання нафти, що тепер проходить транзитом через Україну, для власних потреб з відповідною компенсацією країнам Центральної і Південно-Східної Європи та Закавказзя закупленими Україною енергоносіями на Близькому Сході °. Є необхідність здійснити на території України будівництво окремих ділянок нафтопроводів (найсуттєвішою з яких є з'єднувальний нафтопровід від порту Південний біля Одеси до м. Броди у Західній Україні проектною вартістю близько 0,5 млрд. дол.) і реконструювати та переоснастити окремі нафтопереробні заводи і нафтоперекачувальні станції
Loading...

 
 

Цікаве