WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Агропромисловий комплекс, особливості діяльності в сучасних умовах господарювання - Курсова робота

Агропромисловий комплекс, особливості діяльності в сучасних умовах господарювання - Курсова робота

стандартів.
Трудовий аграрний потенціал, як найважливіша складова його виробничого потенціалу, також використовується з низькою ефективністю, а продуктивність праці має сталу тенденцію до падіння. Кількість працюючих у сільському господарстві, включаючи й особисте підсобне господарство, у 2000 році залишилася практично на рівні 1990 року - близько 5 млн осіб, незважаючи на дворазове зменшення обсягу валової сільськогосподарської продукції. Все це призвело до того, що склалася критична ситуація із забезпеченням соціально-економічних основ відтворення людських ресурсів в аграрному секторі. Витрати на відтворення робочої сили тут становлять тільки половину того низького рівня, який має місце в промисловості.
Витрати на протиерозійні та інші землеохоронні і меліоративні роботи постійно зменшуються. Зокрема, витрати на охорону земельних угідь за період з 1990 по 2000 рр. скоротились у 25 разів. Площа еродованої ріллі протягом останніх років збільшилась на третину і щорічно розширюється на 100 тис. га, а вміст гумусу в грунтах знизився на 25 %. Незважаючи на те, що за 90-і роки значно зменшились обсяги виробництва аграрної продукції, індустріальні тваринницькі комплекси практично повністю припинили свою діяльність та різко зменшилося застосування мінеральних добрив й агрохімікатів, екологічний стан навколишнього природного середовища загалом майже не поліпшився. Природно-ресурсний потенціал аграрного виробництва втрачає свої відновлювальні та асиміляційні можливості, що загрожує ресурсо-екологічній безпеці суспільства, а зрештою - й продовольчій безпеці.
Проблема продовольчого забезпечення населення і продовольчої безпеки залежить не лише від фізичної потреби у продовольстві різних груп населення, а й від рівня їхньої платоспроможності. Зазначимо, що за 90-ті роки реальні доходи населення України знизились у середньому більше ніж у чотири рази. Це негативно відбивається на вітчизняному аграрному виробництві, оскільки попит на його продукцію падає і воно не одержує необхідних коштів для модернізації та розширеного відтворення. Водночас при зменшенні обсягів і підвищенні цін на продукцію вітчизняного виробництва зростає продовольчий імпорт. Згідно світових критеріїв продовольчої безпеки країни, гранично-критичне значення імпорту не повинно перевищувати 30 %. У протилежному випадку це означатиме втрату продовольчої незалежності та безпеки держави.
Обсяги закупівлі продуктів харчування за кордоном продовольчо залежними країнами збільшуються і це стимулює агробізнес держав-експортерів до нарощування їхнього виробництва. В результаті країни імпортери витрачають обмежені власні та позичені валютні кошти на закупівлю продовольства, а не сучасних агротехнологій й агрохімікатів, стійких до шкідників і хвороб сортів рослин, нових порідних ліній тварин, птиці тощо, так потрібних для піднесення власного сільського господарства. Таким чином, продовольчо залежна країна потрапляє у своєрідне "замкнене коло". Внаслідок зростання попиту на привабливо оформлені, часто й дешевші імпортні продукти харчування відбувається опосередковане інвестування останніх через внутрішній споживчий ринок країни-імпортера. Піднесення ж національного агропромислового виробництва стримується відсутністю достатніх ресурсів і валютних коштів. За даними Держкомстату України, в останні два роки імпорт продукції харчової промисловості в 2 рази перевищував її експорт.
Наприкінці 90-х років рівень продовольчої безпеки України знизився до критично небезпечної межі. За даними ФАО - сільськогосподарської організації ООН - критично небезпечним вважається рівень споживання продовольства у половинному обсязі від науково обгрунтованих раціональних нормативів. Насамперед це стосується м'яса і риби, а також яєць, молочних продуктів, плодово-ягідної продукції та винограду. За даними Держкомстату України калорійність харчування населення за 90-і роки зменшилася до рівня 70 відсотків від нормативу. Однак за усередненими даними приховується надзвичайно велика диференціація між групами населення. Зокрема, у 2000 році понад 60% населення мали середньодушовий дохід нижчий за середній по Україні, а більше чверті - нижчий за межу малозабезпеченості. Відповідно третина населення знаходилась нижче межі продовольчої безпеки, а чверть - недоїдала. Отже, є всі підстави стверджувати, що нині продовольча безпека України знизилась до критично небезпечного рівня. Причому поки що має місце стала тенденція до подальшого погіршення ситуації.
Таким чином, зменшення інвестицій, падіння виробництва в національному АПК і зменшення споживання вітчизняних продовольчих товарів є однією з важливих причин подальшої деградації та занепаду аграрного сектора України, зношення й руйнування його потенціалу, падіння ефективної родючості грунтів, зменшення вмісту в них гумусу і падіння врожайності навіть на високо родючих чорноземах. Україна починає втрачати цю велику перевагу. Структурна розбалансованість і дефіцит окремих виробничих ресурсів, насамперед, матеріально-технічних й енергетичних, призводять до неефективного використання навіть того, що ще збереглося і функціонує. Внутрішній агропродовольчий ринок України постійно поповнюється продуктами харчування закордонного виробництва, які досить часто завозяться контрабандою, нерідко сумнівної якості, з понаднормативним вмістом шкідливих інгредієнтів та простроченим терміном зберігання, що негативнопозначається на здоров'ї української нації. Все це переконливо свідчить: нашій державі вкрай необхідна національна агропродовольча доктрина.
При розробці доктрини потрібно виділити орієнтири і пріоритети. Розглянемо прямі іноземні інвестиції в АПК. Взагалі, інвестиції зарубіжних країн в економіку України, зокрема в АПК·, залишаються незначними. У 1999 році було скасовано систему пільг для іноземних інвесторів, що майже не вплинуло на динаміку вкладень і пріоритети інвесторів.
Серед основних галузей національної економіки найпривабливішою для іноземних інвесторів є харчова промисловість. Наприкінці 2000 року обсяги іноземних інвестицій у харчову промисловість, сільське господарство, боршномельно-круп'яну і комбікормову промисловості складали майже 760 млн доларів, або 26 відсотків їхнього загального обсягу. Найбільші обсяги іноземних інвестицій в сільське господарство надійшли із США, Ліхтенштейну, Великобританії, Німеччини і Нідерландів (разом 75 відсотків), у харчову промисловість - з Нідерландів, США, Німеччини, Швейцарії і Великобританії (85 відсотків), у борошномельно-круп'яну і комбікормову промисловості - із США (90 відсотків).
У регіональному аспекті іноземні інвестори віддають перевагу місту Києву, Київській, Донецькій, Запорізькій і Полтавській областям. Загальні обсяги іноземних інвестицій у ці регіони на кінець 2000 року становили більше 2 млрд доларів (65 відсотків). Останніми роками підвищилась зацікавленість іноземних інвесторів до виробництва соняшнику в зазначених регіонах. Питання полягає в тому, хто використовує можливу вигоду від експорту продукції. Ця проблема сплелася у цілий клубок рішень, які суперечили одне
Loading...

 
 

Цікаве