Незважаючи на велику кількість незайнятого населення, підприємства України в 1992р. потребували 129,1 тис. працівників, із них 118 тис. - робітничих професій. До служб зайнятості звертаються переважно інженерно-технічні працівники і службовці. Крім того, майже завжди є розбіжності між фахами спеціалістів, які шукають роботу, і тими, на які є попит. Щоб у цих умовах найбільш ефективно знайти відповідну роботу безробітному, на службу зайнятості могла б бути покладена функція організації професійного навчання тих, хто цього потребує. На жаль, ця важлива функція, якій на Заході приділяють велику увагу, в Україні недооцінюється.
Таблиця "Чисельність і освітній рівень безробітних в Україні та її регіонах (на 1 січня 1993 р.)"
Області Безробіття У віці років З них мають освіту
(тис. чол.) 18-19 20-29 вищу Серед. спец. Загал. серед.
Україна 70,5 4,8 22,7 24,2 25,1 18,9
Республіка Крим 1,8 0,1 0,4 1.0 0,5 0,2
Вінницька 0.8 0,0 0,3 0,3 0,3 0,2
Волинська 2,1 0,1 0,7 0,7 0,7 0,6
Дніпропетровська 3,4 0,1 1,1 1,5 1,8 1,6
Донецька 5,4 0,4 1,7 2,1 2,3 0,8
Житомирська 3,3 0,3 1,3 0,6 1.2 1.2
Закарпатська 2,5 0,2 0,9 0,5 0,8 1.1
Запорізька 2,1 0,1 0,5 0,6 0,7 0,6
Івано-Франківська 6.2 0,6 2,2 1.2 2,3 2,3
Київська (без Києва) 2,3 0.2 0,8 0,6 1,0 0,7
Кіровоградська 2,1 0.2 0.8 0.5 0,7 0,8
Луганська 2,2 0,1 0,7 0,9 0,8 0,5
Львівська 7,1 0.6 2.6 2,8 2,2 0,9
Миколаївська 1,8 0,1 0,5 0,7 0,6 0,4
Одеська 2,8 0,1 0,6 1,1 1.0 0,6
Полтавська 2,5 0,1 0,8 0,9 0,9 0,6
Рівненська 2,6 0,2 0,9 0,8 0,7 1,0
Сумська 2,0 1,0 0,6 0,5 0,8 0,7
Тернопільська 4,1 0,3 1.7 1.6 1,6 1.9
Харківська 1.0 0,0 0,2 1,6 0,2 0.1
Херсонська 1.9 0,1 0,5 0,6 0,8 0,5
Черкаська 1,0 0,1 0.3 0,3 0,5 0,1
Хмельницька 3,4 0,3 1,1 0,9 0,3 1,1
Чернівецька 1,1 0,1 0,3 0,3 0,4 0,4
Чернігівська 1,9 0,2 0,6 0.4 0,7 0,8
Київ 3,2 0,1 0,6 2,2 0,8 0,2
Не сформовано активної системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації незайнятого населення. Регіональні служби зайнятості не проявляють належної уваги до створення нових робочих місць, до організації рекламно-пропагандистської та інформаційно-виховної роботи серед населення щодо вибору професій, соціального захисту, проведення профконсультацій і профорієнтації, організації професійного навчання тощо. Правда, вже нагромаджено певний досвід у розробці пакетів науково-методичних, організаційних матеріалів щодо планування, створення відповідних інформаційних банків, організації роботи окремих підрозділів центрів зайнятості на рівні областей, міст, районів; організації профорієнтаційної роботи і професійного навчання, взаємовідносин із підприємствами, організаціями, установами і навчальними закладами, здійсненню заходів соціального захисту безробітних тощо. За даними статистичної звітності на 1 січня 1995 року, найбільшу частину (42,8%) безробітних складали особи, звільнені у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією, пере профілюванням підприємств (установ, організацій) або із скороченням чисельності зайнятих. Серед безробітних переважали жінки - 84,1% загальної чисельності. Це свідчить про те, що жінок частіше звільняють і їм важче працевлаштуватися, тобто жінки зазнають дискримінації на ринку праці. Незважаючи на те, що тривалість отримання допомоги безробітними чоловіками була в середньому менша, ніж у жінок, середній розмір допомоги, сплаченої їм за весь час незайнятості, значно перевищував аналогічний показник у жінок. Отже, чоловіки мають перевагу перед жінками, навіть перебуваючи у стані безробіття. Занепокоєння викликає те, що на початок 1995 р. четверту частину зареєстрованих безробітних складала молодь віком до 29 років. Більшість безробітних мали високий рівень освіти. Серед них є випускники середніх спеціальних та вищих навчальних закладів, які не змогли працевлаштуватися після їх закінчення. Згідно з оцінками фахівців, протягом 1993-1995 рр. найімовірніше збереження описаного стану українського ринку праці, тобто існування високого рівня прихованого безробіття (приблизно 20% зайнятих). Можливе й масштабне відкрите безробіття. До цього повинні бути готові як державні органи, так і широка громадськість. У даних умовах набуває значення роль профспілок. Вони повинніпо можливості протидіяти закриттю підприємств, захищати інтереси працівників (особливо жінок), не допускаючи погіршення умов праці та її реальної оплати; брати участь в організації перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників під час структурної перебудови виробництва; створювати фонди для підтримки своїх членів на випадок їх звільнення у зв'язку з закриттям підприємства або скорочення чисельності працівників; сприяти організації громадських робіт. Наведені факти і міркування свідчать про те, що, по-перше, ринок праці в Україні формується повільно. Пояснюється це насамперед еволюцією форм власності, в'ялим розвитком приватного підприємництва та іншими гальмівними чинниками. По-друге, існують всі підстави для того, щоб передбачити масштабне безробіття в перспективі, для зменшення якого необхідна досконало розроблена державна соціальна політика.
Соціальний захист населення
Відтворення трудового потенціалу, його зайнятість, ринок праці тісно переплітаються з поняттям соціального захисту населення. Як правило, термін "соціальний захист населення" використовується для політичних спекуляцій без належного його розуміння при