WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Промисловий комплекс України: сутність, значення, розвиток, проблеми та шляхи вдосконалення - Курсова робота

Промисловий комплекс України: сутність, значення, розвиток, проблеми та шляхи вдосконалення - Курсова робота

покладено процеси територіального поділу праці, які за своєю суттю є просторовим виявом суспільного поділу праці. Прийнято вирізняти такі форми суспільної організації виробництва: концентрація (збільшення розмірів виробництва); спеціалізація (сукупність номенклатури продукції виробничих одиниць); кооперування (встановлення тривалих виробничих зв'язків між підприємствами); комбінування (об'єднання в рамках підприємства кількох технологічно різних, але взаємопов'язаних виробництв).
Концентрації є чотирьох типів: агрегатна (збільшення потужностей агрегатів), технологічна (збільшення розмірів технологічно однакових виробництв), заводська (розширення підприємств) і організаційно-господарська (централізація управління завдяки об'єднанню підприємств).
Розрізняють спеціалізацію предметну (виробництво готової продукції), детальну (випуск деталей або частини готової продукції), технологічну (виробництво напівфабрикатів або окремі стадії технологічних процесів). Аналогічно класифікують кооперування: предметне, подетальне, технологічне, оскільки це процес, протилежний спеціалізації.
Усі ці форми мають і свої просторові виявлення. Так, спеціалізовані підприємства виникають на території району, насамперед з урахуванням умов і факторів, сприятливих для певного виробництва саме у цьому місці. Поглиблення спеціалізації неможливе без концентрації виробництва. За інших умов це економічно невигідно. Комбінування також можливе в умовах досить великих виробництв. Диференціація виробництва водночас потребує його інтеграції, тобто розвитку зв'язків для обміну продукції і напівфабрикатів між підприємствами. Отже, формуються зв'язки кооперації як у самих районах, так і між районами залежно від конкретних соціально-економічних і природних умов.
Для таких процесів характерна тенденція подальшого поглиблення й розширення масштабів розвитку. Економічно це сприяє зростанню прибутку при найменших витратах. Цьому сприяє й розширення процесів диверсифікації виробництва, тобто паралельного розвитку не пов'язаних між собою видів виробництва, розширення асортименту виробів.
Слід зважати й на те, що надмірна концентрація призводить до розвитку гігантоманії, яка уможливлює монополізацію промисловості, що в умовах ринкової економіки є стримуючим фактором нормального формування цін на продукцію. Тому необхідний розвиток середніх і малих підприємств. Вони дадуть змогу швидше реагувати на потреби ринку, оскільки їх можна з меншими витратами реконструювати або закрити і збудувати нові.
Усі розглянуті процеси покладено в основу формування різноманітних галузевих і міжгалузевих виробничо-територіальних угрупувань, комплексів, специфіка яких залежить від конкретних умов регіону. На території України сформовано значну кількість великих промислових вузлів у всіх економічних районах (Львівський, Київський, Харківський, Одеський та ін.). Вирізняються великі промислові райони та агломерації - промисловий район або промислова зона Донецько-Придніпровського, Південного, Західного економічних районів. Можливе й докладніше промислове районування в межах економічних районів.
Територіальна організація промисловості України потребує подальшого вдосконалення і поліпшення розвитку промисловості в цілому. Проблем тут багато. Основними є розвантаження найбільших промислових районів, де зосереджена надмірна кількість великих підприємств важкої промисловості; зрушення у розміщенні нових підприємств важкої промисловості; розміщення нових підприємств у малих і середніх містах; обмеження розвитку екологічно небезпечних підприємств у районах з надмірним забрудненням навколишнього середовища; поліпшення внутрішньої структури "старих" промислових комплексів, наприклад, створення підприємств для переробки відходів, побічної продукції.
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ
3.1. Проблеми розвитку галузі
Структура промислового комплексу України в цілому є неефективною. Це призводить до перевитрат природних ресурсів і водночас не задовольняє основних потреб економіки, наприклад в інвестиційних ресурсах, і потреб населення - в послугах і товарах, передусім продовольчих, а також у товарах легкої промисловості тривалого користування.
Загальною проблемою розвитку промисловості України залишається потреба поліпшення структури промислового виробництва: зменшення частки виробництва групи "А" і збільшення обсягів, а також асортименту та якості виробництва товарів народного споживання; зменшення частки ресурсо- і енергоємних виробництв; впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і подальший розвиток наукоємних, відносно трудомістких галузей промисловості (машинобудування, особливо електронної, приладобудування та ін.); впровадження екологічно безпечних технологій та обладнання.
Необхідна також поглиблена інтенсифікація виробництва на всіх рівнях. Впровадження "високих технологій" потрібне як у старих, традиційних галузях (паливно-енергетичному комплексі, чорній металургії, хімічній промисловості, важкому машинобудуванні та ін.), так і в принципово нових галузях. Це потребує поширення обміну досягненнями "ноу-хау" з високорозвиненими країнами світу, впровадження досвіду воєнно-промислового комплексу України (який відрізняється відносно високим рівнем розвитку НТП). Поліпшення якості кінцевої продукції, доведення її до світових стандартів - це головна умова виходу промисловості України на світовий ринок.
Україна серед інших країн СНД має високий рівень розвитку науки, деяких галузей НТП. Проте науково-технічний потенціал використовується не повністю. Навпаки, останніми роками склалася тенденція до скорочення ролі науки у промисловій діяльності. Так, скорочується впровадження нових технологій, у тому числі маловідходних і ресурсозберігаючих; використання верстатів з ЧПУ, промислових роботів; більшість підприємств і наукових організацій припинили раціоналізаторську діяльність. Частка осіб, зайнятих у науці для створення ВВП, скоротилася до 0,6% (світовий показник - 2,7%). Тільки 0,5% всіх машин і обладнання є конкурентоспроможними.
Скорочується також виробництво прогресивних видів продукції та використання вже впроваджених прогресивних технологій. Так, неперервний розлив сталі становить тільки 6% загального обсягу (в Японії цим методом розливають 100% сталі). Виробництво прокату знизьколегованої сталі із зміцнювальною термічною обробкою становить тільки 17,7% всього виробництва. У 2 рази зменшилося виробництво полістиролу і співполімерів, у 4 рази - поліетилену, в 1,4 рази - труб і деталей з термопластів, шин для вантажних автомобілів, у 5,6 разів - гумотканевих стрічок, у 1,3 рази - лікарських засобів. Ці негативні тенденції зменшують потенційні можливості України щодо виходу на світовий ринок. Частка продукції машинобудування (основної експортної галузі України на перспективу) зменшилася до 12% у загальному обсязі експорту, в тому числі за валюту - до 2%. У структурі експорту продукції промисловості продовжують домінувати сировинні галузі та галузі з невисоким рівнем переробки сировини.
Останніми роками розпочався процес створення спільних підприємств за
Loading...

 
 

Цікаве