WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Виробництво цукру в Україні: проблеми і перспективи конкурентноздатності даної галузі(пошукова робота) - Реферат

Виробництво цукру в Україні: проблеми і перспективи конкурентноздатності даної галузі(пошукова робота) - Реферат

переробляти як цукрові буряки, так і імпортований сирець. На такому заводі після закінчення бурякової кампанії можна продовжувати виробництво перейшовши на переробку імпортного сирцю, таким чином, можна зменшити період, протягом якого завод стоїть без роботи, та зменшити витрати.
В Україні такі цукроочисні заводи можуть бути ключем до конкурентоспроможного виробництва цукру. Однак це означає, що успішний експорт продукції української цукрової промисловості може залежати від ліберальної політики щодо імпортування сирцю. Політика, що робить імпортований сирець дорожчим, а тим самим змушує цукрові заводи повністю переходити тільки на переробку цукрових буряків, може створити переваги для виробників цукрових буряків в короткостроковій перспективі, але вона завдасть невиліковної шкоди здоров'ю галузі в цілому. В довгостроковій перспективі це не може бути в інтересах переробників чи виробників цукрового буряку.
Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями
Як часто буває, коли галузь опиняється під конкурентним тиском і починає зазнавати збитків, українська цукрова промисловість, на чолі якої стоїть "Укрцукор", вдалася до лобіювання з метою одержати підтримку від держави. Це веде до сегментації цукрового ринку в Україні. В міру того, як дедалі більше цукрових заводів почали терпіти збитки, а деякі навіть були змушені припинити виробництво, почали циркулювати пропозиції щодо зміни організації ринку цукру. Спільним у всіх цих пропозиціях було те, що вони закликали повернутись до стану, коли ринок цукру більшою мірою регулювався державою, а також збільшити вертикальну координацію між виробниками та переробниками цукрового буряку в Україні.
У зв'язку з цим важливо нагадати один момент, про який йшлося вище: обсяг інвестицій, необхідний для модернізації цукрової промисловості України, значно перевищує той обсяг, який може забезпечити держава. Інакше кажучи, приватні інвестиції залишатимуться критичним моментом для перебудови цукрової промисловості України. Як зазначалось вище, успіх у минулому не може гарантувати конкурентоспроможність у майбутньому.
Сучасні міжнародні цукрові ринки дуже нестабільні, до того ж вони конкурентні та заполітизовані. Зовсім не очевидно, що справді незаперечні агрокліматичні переваги України достатні для того, щоб дозволити їй конкурувати з виробниками, які мають незначні витрати на виробництво, зокрема, з виробниками тростинного цукру з Латинської Америки, Азії та Африки, а також країнами, де експортери одержують значні субсидії, як от у ЄС. У минулому ціни на цукор на світовому ринку часом падали до 8-9 центів за фунт, і не виключено, що такі періоди, коли навіть країни з найнижчими виробничими витратами, як от Бразилія, втрачали гроші, можуть настати в майбутньому.
Проте можна висунути деякі заперечення щодо висновку про неконкурентоспроможність української цукрової промисловості. У минулому український цукор іноді виявлявся конкурентоспроможним принаймні на сусідньому російському ринку. Південні регіони Росії віддалені від портів, через які завозиться імпорт, тому паритетна ціна на імпорт тут значно більша за наведені вище ціни ІSА. Крім того, на рівні цін позначився також 10%-ий податок на додану вартість та 25%-ий митний збір. Однак саме з наведених причин через високі ціни у Росії її ринок є дуже непривабливим для України у довгостроковій перспективі. Слід очікувати з часом падіння транспортних витрат та витрат на трансакції у внутрішньоросійській торгівлі, що обумовить наближення паритетних цін на імпорт в Південній Росії до рівня світових цін.
Крім того, російський ринок є дуже нестабільним, він великою мірою залежить від нічим не обгрунтованих та непередбачуваних політичних рішень, як було ясно продемонстровано введенням 25%-ої імпортного збору, що призвів до затяжних та безплідних двосторонніх переговорів про запровадження безмитної імпортної квоти для українського цукру. Тому було б дуже ризикованим ставити майбутнє української цукрової промисловості в залежність від російського ринку.
За цукровою галуззю стоїть не один мільйон українців, а набагато більше. Сучасний цукровий завод - це не тільки близько тисячі робочих місць, а й джерело теплової та електричної енергії, своєрідна теплоелектростанція, яка освітлює і зігріває (здебільшого - у кредит) довколишні селища та міські райони.
Справді, до честі місцевих органів влади, вони взяли на свій баланс соціальні заклади (школи, бібліотеки, клуби тощо), раніше закріплені за цукрозаводами. Але з огляду на те, що податки багатьох цукрозаводів (переважно з недержавною часткою власності) головним чином формують доходи місцевих бюджетів, а завдяки спонсорству часто утримуються сільські школи, це поки що не більше, як формальність. Для мільйонів і виробників, і споживачівцукор - не лише прибутковий, а й, образно кажучи, теплий товар. Зупинка одного заводу спричинить хвилю протестів, а більш як сотні - соціальний вибух.
За цих обставин у агропромислового менеджменту, якщо він не бажає загибелі донедавна процвітаючої галузі, не залишається нічого іншого, як прискорити одночасно і лібералізацію внутрішньої та зовнішньої торгівлі сільгосппродукцією, і деколективізацію на селі, і адміністративну реформу органів управління АПК. Курс у цьому напрямку низкою указів Президент України вже окреслив.
Необхідні ресурси і умови
Сьогодні для розвитку цукробурякового комплексу України - крім необхідності впровадження сучасних технологій вирощування цукрових буряків, достатнього забезпечення бурякосіючих господарств високоякісним насінням, мінеральними добривами і засобами хімічного захисту рослин, підвищення якості машинного парку - дедалі актуальнішого значення набуває якнайшвидша реконструкція та модернізація цукрових заводів, розширення їхніх виробничих потужностей до економічно оптимальних меж.
Ряд європейських країн-виробників бурякового цукру технічно перебудовують галузь шляхом поступового виведення з експлуатації малопотужних неперспективних цукрових заводів, з нарощуванням потужностей тих підприємств, які забезпечують ефективне виготовлення продукції.
Середній цукровий завод в Україні може переробляти 2670 т цукрових буряків на день, що майже втричі менше, ніж в середньому по країнах ЄС, де переробляються 7500 т на день. Лише 19 із 192 заводів в Україні мають потужність понад 5000 т на день. Багато українських цукрових заводів надзвичайно старі. Із 192 цукроварень 58 було збудовано ще до 1860 року, а ще 66 - до початку сторіччя. У середньому українські цукрові заводи споживають на виробництво тонни цукру вдвічі більше енергії, ніж у країнах ЄС, а екстрагують лише 80% того цукру, що міститься у цукровому буряку (у Німеччині екстрагуються 85%, а на найсучасніших заводах - 90%). Якщо додати, що в буряку, який вирощується в Україні, знижений вміст цукру, то виходить, що лише 12% маси цукрового буряку екстрагується у вигляді цукру, що на 10-12% нижче від рівня ЄС. Білий цукор, що виробляється в Україні, як правило, не відповідає міжнародним стандартам (вміст золи, колір, зернистість), тому на міжнародному ринку його можна продати лише із знижкою. Зношеність основних фондів підприємств досягла 55-85 %.Ситуація зміниться на краще не скоро, бо, як уже наголошувалося, вона залежить від багатьох факторів.
Саме тому цукрові заводи працюють нині по три, а то й по два тижні на рік, що вкрай збитково. Звідси й висока собівартість українського цукру, що є додатковим соціально-економічним навантаженням на наше населення. Звідси збитковість практично всіх підприємств підгалузі.
В Україні є 39 цукрових заводів, оснащених схемами переробки сирцю тростинного цукру, які дозволяли у попередні роки переробляти його обсягом
Loading...

 
 

Цікаве