WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Аналіз історії створення і функціонування спеціальних (вільних)економічних зон в Україні - Дипломна робота

Аналіз історії створення і функціонування спеціальних (вільних)економічних зон в Україні - Дипломна робота

банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерезидентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України;
" зони прикордонної торгівлі - частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.
ВЕЗ можуть бути класифіковані й за іншими критеріями. Так, за ознакою відкритості розрізняють інтеграційні ВЕЗ (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з поза зональною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв`язки із зовнішнім ринком). Залежно від місця розташування ВЕЗ поділяються на зовнішні (розташовані на кордоні з іншими державами) та внутрішні (розміщені у внутрішніх районах країни) .
1.2. Вимоги по розміщенню спеціальних (вільних) економічних зон.
Виходячи із задач, поставлених при формуванні той чи іншої зони, пред`являються відповідні вимоги і до її розміщення. До найбільш загальних з них відносять:
" сприятливе транспортно-географічне положення по відношенню до зовнішнього і внутрішнього ринкам та наявність розвинутих транспортних комунікацій і телекомунікаційних можливостей;
" розвинутий виробничий потенціал, наявність виробничої і соціальної інфраструктури а також ділової (банківське і страхове обслуговування, експедиторські, інформаційні і інші служби, біржі і тому подібне);
" суттєвий по запасам і цінностям природно-ресурсний потенціал (в першу чергу - запаси вуглеводневої сировини, кольорових металів, лісних ресурсів і т. ін.);
" певний рівень розвитку промисловості в регіоні, який дозволяє встановлювати субпідрядні відносини, використовувати кваліфікований потенціал;
" забезпеченість робочою силою і наявність жилого фонду;
" забезпеченість надрами спеціалістів в області практичного здійснення зовнішньоторговельних зв`язків, інвестиційного і інших форм співробітництва із закордонними державами. Тому, території, найбільш сприятливі для розміщення ВЕЗ, мають, як правило, прикордонне положення по відношенню до закордонних держав, (а в Україні, у тому числі, - і до колишніх союзних республік), а також мають морські торгові порти і магістральну транспортну мережу (залізничну, автодорожню, аеропорти), сформованими промисловими науковими і культурними центрами, районами концентрації найбільш цінних природних ресурсів. Також метою встановлення зони особливого режиму є забезпечення захисту недоторканості території держави, безпеки її громадян, охорони громадського порядку в прикордонних районах, запобігання проникненню через територію держави озброєних угрупувань, інших порушників державного і митного кордону (в Україні у 1992 році була створена така зона в районі державного кордону України з Республікою Молдова) .
В окремих випадках створення ВЕЗ виявляється доцільним і у районах нового господарського освоєння, які не мають розвинуту промисловість, виробничу і соціальну інфраструктуру, але дозволяють вирішувати важливі довгострокові загальнодержавні програми (закріплення паливно-енергетичної і мінерально-сировинної бази держави і ін.).
1.3. Історія організації і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон в Україні.
Для найбільш повного і чіткого поняття суті ВЕЗ доцільно прослідкувати основні етапи становлення і розвитку даного інституту і виділити його особливості і специфіку.
По різним даним на сьогоднішній день в світі нараховується від 700 до 3000 тисяч ВЕЗ у 80 країнах. Момент виникнення практики створення і функціонування ВЕЗ встановити тяжко, хоча їх прообрази зустрічаються ще у фінікійців, які в країні, будучи зацікавленими у розширенні міжнародної торгівлі стали огороджувати території, вільні від традиційних податків. Аналогічні заходи по деяким даним, вводив і цар Хаммурапі. Привілеї надавались як певним територіям, так і тим особам, під опікою яких вони находились. Такі пільги надавались монархами своїм підданим або за їх видатні заслуги, або через особливу значущість територій або їх окремих частин, що знаходяться під їх протекторатом.
Як самостійний правовий інститут в сучасному вигляді ВЕЗ стали формуватися лише в 60-70 роках ХХ століття. Сучасні вітчизняні і іноземні дослідники більше уваги приділяють практичній стороні ВЕЗ. Американські вчені Фразьє і Рей виділять 3 основні стадії в еволюції ВЕЗ: складські і транзитні зони; експортно-виробничі і комплексні зони (вільні порти, зони обробки інформації) .
Інша точка зору, розроблена російськими вченими, передбачає наступний варіант розвитку ВЕЗ: торгові зони - виробничі - промислово-виробничі - технічно-впроваджуючі - сервісні зони - комплексні зони . Ця схема більш повна і детальна і може бути використана як орієнтир в процесі вивчення світової практики створення і функціонування ВЕЗ. В ній враховується не тільки специфіка розвитку ВЕЗ, але й відображається процес становлення світової економіки. Це дозволяє виділити основні пріоритети того чи іншого етапу еволюції світової системи господарювання, показати яким чином створення ВЕЗ може сприяти розвитку економіки держави або її окремому регіону
Треба зазначити, що процес створення вільних економічних зон, почався в кінці 80-х років. Пов`язано це з упровадженням в СРСР нових методів господарювання. При цьому на основі досліду приклада Шанхая і інших територій в СРСР, який в той час зазнавав гострішої структурної і економічної кризи, почали розмову про необхідність створення ВЕЗ. Цей процес можна поділити, як відмічено в [2], на декілька етапів.
На першому етапі (кінець 80-х - 1990 р.) відбувається зародження самої ідеї. По ініціативі уряду СРСР була розроблена так звана єдина державна концепція вільних зон. Вільні зони розглядались як елемент державної зовнішньоекономічної політики і спосіб стимулювання міждержавних відносин СРСР з зарубіжними партнерами. По формі вони повинні були бути зонами спільного підприємництва, точніше, компактними територіями з високою концентрацією підприємств за іноземною участю. Припускалось, що такі зони будуть створюватись в регіонах з розвинутим науково-технічним потенціалом з метою виробництва продукції на базі поєднання радянських технологій і іноземного капіталу. Господарсько-правові пільги на території зон передбачались тільки по відношенню до підприємств за іноземною участю і в межах, встановлених діючими в СРСР нормами регулювання іноземних інвестицій.
К початку 90-х років державна концепція вільних зон доповнилась багатьма регіональних ініціатив. Ці ініціативи отримали свій розвиток, як тільки підчас суверенізації союзних республік розгляд питання про створення зон було офіційно перенесено на республіканський рівень: в липні-вересні 1990 р. ВР РСФСР прийняла пропозиції 11-ти регіональних рада народних депутатів про оголошення їхтериторій зонами вільного підприємництва. Зони засновувались в містах Ленінграді, Виборзі, Нахідці, Калінінградській, Сахалінській и Читинській областях, в Алтайськім краю, Кемеровській і Новгородській областях, м. Зеленограді, Єврейскій автономній області [3,4]. В 1990-91 рр. Рада Міністрів
Loading...

 
 

Цікаве