WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаРозміщення продуктивних сил (РПС) → Виробництво взуття в Україні: проблеми і перспективи конкурентноздатності - Реферат

Виробництво взуття в Україні: проблеми і перспективи конкурентноздатності - Реферат

РЕФЕРАТ
на тему:
Виробництво взуття в Україні:
проблеми і перспективи конкурентноздатності
План:
1. Мета роботи
2. Постановка проблеми
3. Аналіз проблеми
4. Пропозиції до розв'язання проблеми
5. Обґрунтування пропозицій та вибір альтернатив
6. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями
7. Необхідні ресурси та умови
8. Висновки
1. Мета роботи.
Для аналізу конкурентоспроможності на глобальному та регіональному ринках я обрала ринок взуття і зробила це з декількох причин. По-перше, мене цікавить, який потенціал та можливості України у цій сфері. По-друге, в зв'язку з все більшою представленістю українських виробників взуття на різноманітних виставках-ярмарках та у роздрібно-торговій мережі, я хотіла проаналізувати динаміку його виробництва за останні роки. По-третє, я хотіла більше дізнатися про основних товаровиробників (як самого взуття, так і сировини, зокрема, шкіри та матеріалів). І остання, суб'єктивна причина - останнім часом я купую вітчизняне взуття, якість та ціна якого мене цілком задовольняє, тому мені було просто цікаво.
Метою роботи є об'єктивне дослідження конкурентоспроможності галузі виробництва взуття в Україні, можливості та перспективи її розвитку, аналіз проблем та пропозиції стосовно їх розв'язання.
Отже, тепер я перейду до аналізу самої проблеми і розгляду інших питань.
2. Постановка проблеми.
Засилля товарів закордонного виробництва на українських ринках висунуло жорсткі вимоги до підвищення конкурентоспроможності [1]. Проте, перш, ніж говорити про конкурентоспроможність України у виробництві взуття, потрібно визначитися з самим терміном "конкурентоспроможність". Отже, конкурентоспроможність - це сукупність властивостей, наданих продукції під час розробки, виробництва, реалізації і післяпродажного обслуговування, що забезпечують її відмінність від аналогів (чи замінників), по-перше, за ступенем задоволення потреб споживача, по-друге, за рівнем витрат на її придбання та експлуатацію, по-третє, за ступенем інформованості, доступності, зручності для споживача у здійсненні купівлі та експлуатації, яка (сукупність) сприяє найшвидшій реалізації на даному ринку у даний період [6].
На даному етапі розвитку взуттєвої промисловості ще рано говорити про серйозну глобальну конкурентноздатність України. Хоча українські підприємства поступово нарощують обсяги поставок в Європейські країни та країни СНД та Балтії, проходить це, переважно за давальницькими схемами. Основні замовники шкіряного взуття - фірми з Італії, Німеччини, Австрії, Чехії, тобто це практично ті ж самі країни, які є і основними легальними поставниками взуття в Україну (і не виключено, що під закордонними марками ми купуємо взуття українського виробництва). На жаль, давальці платять за роботу вітчизняним виробникам дуже мало - за пошиття однієї пари взуття замовник платить 6-8 гривень (!) [7].
Конкурентоспроможність регіонального ринку взуття найбільшою мірою перебиває нелегально ввезена дешева та/або неякісна продукція виробництва Китаю та інших країн. Ще однією проблемою на місцевому ринку є велика кількість норм та стандартів, яких потрібно дотримуватися і яким повною мірою не може відповідати навіть високоякісне (скажімо, італійське) взуття.
Іншою проблемою галузі є низька платоспроможність населення. В зв'язку з цим, конкуренція між виробниками відбувається за рахунок цін. Ті, хто може дозволити дорожче взуття (яке в порівнянні з імпортованою продукцією дорогим є відносно) звертають увагу і на якість, і на марку.
Для підвищення конкурентоспроможності необхідно також покращити дизайн продукції.
Ще однією проблемою, з якою стикаються виробники взуття є нестача сировини, зокрема, шкур, які масово експортуються.
Далі перейдемо до аналізу цих проблем.
3. Аналіз проблеми.
В Україні нараховується 60 фабрик з чисельністю працівників більше 600 чоловік, близько 200 підприємств з чисельністю 15-300 працівників, велика кількість дрібних фірм.
У 1990 році в Україна споживання взуття складало 3, 8 пари на людину в рік (200 млн. пар на країну). 186 млн. пар вироблялося вітчизняними фабриками, близько 10 млн. пар - підприємствами побутового обслуговування, все інше імпортувалося.
Зараз в Україні середнє річне споживання взуття на людину складає 1,25-1,45 пари. Аналогічні дані для США - 5,9 пари, Франції - 5,6 пари, Австрії - 4,4 пари, Італії - 3,3, Польщі - 3,2, Чехії та Іспанії - по 2,8 пари.
Гіперінфляція на початку 1990-х років залишила українські підприємства без оборотних коштів. Крім того, моделі, що пропонувалися на вітчизняних фабриках, значно відставали від вимог споживачів. Ось чому імпортна продукція швидко завоювала внутрішній ринок, причому взуття завозилося переважно неофіційно.
Для того, щоб вижити, деякі місцеві виробники взуття "пішли у підпілля". Котрафактне взуття змогло конкурувати з контрабандним, за рахунок чого вітчизняні виробники все-таки змогли збільшити обсяги виробництва.
Якщо у 1993-1994 роках, за оцінками операторів, на контрафактну продукцію припадала незначна доля продажів, то протягом останніх 1-2 років нелегально виготовлене взуття відібрало половину ринку у нелегально ввезеного.
Іншим способом виживання для українських виробників стала робота із закордоном за давальницькими схемами. Так працювали переважено великі виробники з непоганим машинним парком і кваліфікованим персоналом. Завдяки такій схемі роботи фабрики отримали нові технології, навчилися шити взуття, що відповідає західним вимогам. Тепер в Україні лише декілька взуттєвих підприємств ризикнули легально виробляти товар лише для внутрішнього ринку (серед них і найбільший виробник ТзОВ "Мальви", м. Львів).
За оцінкою спеціалістів в Україні реалізується не менше 60 млн. пар взуття на рік (враховуючи кліматичні умови), але і не більше 70 млн. пар (враховуючи рівень доходів жителів). У 1999 році в Україну офіційно було ввезено близько 3,4 млн. пар взуття з верхом зі шкіри, текстилю та штучної шкіри та 11,2 млн. пар взуття з резини та полімерних матеріалів на загальну суму $34,5 млн. Легально було виготовлено (за даними Госкомстату) 10,2 млн. пар, з них експортовано 7,5 млн. пар на суму $58,4 млн. (із врахуванням вивезених частин взуття).
Загалом на внутрішньому ринку було реалізовано 17,4 млн. пар офіційно ввезеної та
Loading...

 
 

Цікаве