WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізика → Квантова механіка - Реферат

Квантова механіка - Реферат

якимось чином підтверджувалися дослідом. До того ж, спираючись на них, Бор зміг точно передбачити раніше невідомі частоти випромінюваного електронами світла. Теорія Бора одержала назву квантової теорії атома. Якийсь час по тому вона була вдосконалена іншими фізиками. Кругові орбіти були замінені еліптичними, рух по них почали розраховувати не за класичною, а за релятивістською механікою. Услід за головним квантовим числом и були введені інші константи (орбітальне l, магнітне т1, спінове s квантові числа), що дозволяли більш повно описати поведінку елементарних частинок. Принципи Гейзенберга. Квантова механіка Однак поряд з успіхами квантової теорії атома накопичувалися й аргументи проти неї. Справа полягала в тому, що, незважаючи на всю революційність своїх поглядів, Бор все-таки переносив методи звичайної фізики на світ мікрочастинок. Зокрема, услід за Резерфордом Бор вважав, що рух електронів в атомі відбувається по визначених траєкторіях, тоді як насправді для мікрочастинки поняття траєкторії не має сенсу. Розглянемо це на прикладі того ж електрона. Було виявлено, що електрон, який у складі атома поводиться як частинка, також має і властивості хвилі. Якщо на його шляху поставити перешкоду, він здатен її обігнути, причому навіть з обох боківодночасно! Експериментально була доведена неможливість точно передбачити траєкторію поступального руху електрона. В експериментаторів складалося таке враження, що електрон в польоті у певному розумінні займає якусь область простору, яка у багато разів більша за нього самого, причому є ймовірність знайти електрон у кожній з точок цієї області. Електрон, який раніше здавався твердим і оформленим тілом, насправді виявився немов розмазаним у просторі. Математично ця ситуація знайшла вираження у так званому співвідношенні невизначеностей Гейзенберга, що виражається простою формулою: ?xD?=h де х - координата мікрочастинки; ? - її імпульс; h - константа Планка. Для пояснення значення цієї формули повернемося до прикладу електрона. Припустимо, експериментатор, спостерігаючи конкретний електрон, бажає знати його точне місцезнаходження в просторі та його точний імпульс. Для цього частинка, яку досліджують, спостерігається в мікроскоп. Для того, щоб світлові хвилі, що використовують для отримання зображення, відбилися від електрона, а не пройшли крізь нього, як це вміють робити хвилі, потрібно, щоб вони мали якомога меншу довжину. Але, як відомо, чим менша довжина хвиль, тим більша їхня частота, іншими словами - більша їхня енергія. А чим більшу енергію має відбите від електрона світло, тим більше енергії від нього мимоволі одержить електрон. Отже, координата електрона в момент його зіткнення зі світловою хвилею встановлена з максимальною точністю. Але та додаткова енергія, яку електрон одержав у ході експерименту, змінила його імпульс так, що вже неможливо сказати, яким він був під час дослідження моменту. Намагаючись якомога точніше встановити місцезнаходження частинки, експериментатор змушений зменшувати довжину світлових хвиль у своєму мікроскопі, а це ще більше спотворює показник значення імпульсу. Виходить, що чим більша точність одного показника, тим менша точність другого. Причому, як показує рівняння Гейзенберга, якщо перемножити ступені невизначеності цих показників, то похідне завжди дорівнюватиме величині константи Планка. Іншими словами, закон Гейзенберга говорить про те, що, намагаючись одержати відомості про об'єкт, експериментатор у ході дослідження змінює стан цього об'єкта й одержує в такий спосіб уже перекручену інформацію. Ці факти переконали фізиків у тому, що марно намагатися застосувати звичайну механіку для пояснення процесів, які відбуваються усередині атома. У геніальних прозріннях Нільса Бора ще не містилося інформації про те, як врахувати двоїсту природу мікрочастинок, що ведуть себе одночасно як частинка і як хвиля. Ця задача загалом була вирішена в 1926-1928 роках Вернером Гейзенбергом, Ервіном Шредінгером і Полем Діраком. Ці вчені створили власну теорію, якій присвячений цей реферат: квантову, або як її ще називають, хвильову механіку. В основі звичайної механіки лежать рівняння Ньютона, які були удосконалені Ейнштейном для швидкостей, близьких до швидкостей світла (тобто для релятивістських швидкостей). У цих рівняннях використовується поняття траєкторії. В основу ж квантової механіки треба було покласти таке рівняння, що дозволило б описати двоїсту природу елементарних частинок, які поводяться то як хвиля, то як частинка. Таке рівняння було запропоноване Шредінгером. Релятивістський варіант рівняння для електрона дав Дірак. Обмежимося тільки їхнім словесним описом. Рівняння Шредінгера й Дірака - це хвильові рівняння незвичайного типу. Вони складені так, щоб розв'язки мали такий самий двоїстий характер, як і властивості елементарних частинок. За допомогою цих рівнянь можна точно передбачити, в якій області опиниться під час руху електрон, але в якій саме точці його можна буде зареєструвати, передбачити неможливо. СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 1. Кучерук І.М., Горбачук І.Т., Луцик П.П. Загальний курс фізики. Т.1. Механіка. Молекулярна фізика і термодинаміка. -К, 1999.-532 с. 2. Матвеєв О.М. Механіка і теорія відносності. -К., 1993.-288 с. 3. Сивухин Д.В. Общий курс физики: В 6 т. Т.1. Механика.-М., 1989.-520 с. 4. Іванків Л.І., Палюх Б.М. Механіка.- К., 1995.- 227 с. 5. Хайкін С.Е. Фізичні основи механіки.- К., 1966.- 743 с. 6. Кушнір Р. Курс фізики. Ч.1: Механіка. -Львів, 2000.- 196 с. 7. Савельев И.В. Курс общей физики: В 3 т. Т.1. Механика. Молекулярная физика.- М., 1987.- 416 с. 8. Иродов Н.Е. Основные законы механики.- М., 1985.- 248 с.
Loading...

 
 

Цікаве