WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФізика → Внесок фізики і космофізики у розвиток наукової герменевтики - Реферат

Внесок фізики і космофізики у розвиток наукової герменевтики - Реферат

розумінні вирізняється як щось таке, про що йде мова, що конституює розуміння. Тут звичні часові форми свідомості, такі як пам'ять, уявлення, передбачення, стають не умовою, а, навпаки, перешкодою сприйняття буття14. Розуміння як передугадування можливості і тлумачення як розкриття "щойності" пов'язує смисл, з якого щось стає зрозумілим як "щось" і який розкривається не як деяка ідеальна властивість, диспозитив, що накидається на відсутнє, а екзистенціал, який свідчить про заповненість світу сущим.
Розуміння, з одного боку, розкриває окрему "тутешність", "щось" у світі, а з іншого - виступає у розкритті цієї частини в модусі передугадування і через це спирається на ціле. Так виникає герменевтичне коло: "Розуміння цілого мусить бути досягнуте у термінах його індивідуальних частин, індивідуальнихчастин - у термінах цілого..."15. Частина має передумовою ціле, тоді як останнє саме осягається як зв'язок частин. Реальна гносеологічна проблема, яка тут криється (за Г. В. Плєхановим: чи може частина зрозуміти ціле16), у космологічному варіанті означає пізнаванність-непізнаванність Всесвіту як фізичного цілого на основі емпірично доступної безпосереднім земним та астрономічним спостереженням його частини. Герменевтичне коло, на відміну від порочного кола логіки, розкриває не якусь довільну процедуру інтерпретації, а передає екзистенційну структуру. І на відміну від логічної герменевтична проблема полягає не в тому, щоб вийти за його межі, а в тому, щоб правильно увійти в нього. Мова не перешкоджає проникненню у світ смислів, а перетворюється, за висловом Гайдеггера, у "дім буття", набуває онтологічних рис. Вона стає не тільки знаком, а ще й тоном і звуком, ритмом і ландшафтом, простором і часом, тілом і духом, божественним і людським17.
Що ж нового вносять фізика і космофізика у розвиток наукової герменевтики? Історично герменевтика фізики розгорталася за типовим герменевтичним колом, але специфіка її полягає в тому, що в генералізованій перспективі розвитку фізики роль цілого завжди відігравав Всесвіт (мега- та мікро-Космос), а роль частини - "земна" фізика та астрономічно спостережуваний Всесвіт. Це зумовило не лише великий поділ світу свідомості людини на чуттєво-доступно-відомий їй макроокіл (макросвіт) і якісно інші, чуттєво недоступні, невідомі (немакро)світи, а й водночас утвердження герменевтичного принципу можливості розуміння останніх за допомогою першого як одного цілого. По суті це було кардинальне зрушення: зняття дихотомії чуття-розум (розуміння), яке, у свою чергу, докорінно змінило поняття людського досвіду, детермінізму (необхідності), знання, врешті-решт, усю когнітивну структуру людської свідомості і саму філософію мислення світу, в якому ми живемо.
Починаючи з Галілея18, кожен крок досвіду розгортається на фоні довершеного образу світобудови. Це відкрило нові горизонти категорії розуміння: "розуміти" явище означає відтворювати у безпосередньо сприйманому образі його образ цілого Всесвіту, а знати означає, що Всесвіт присутній у всіх діяннях розуму, в усіх почуттях, у кожному нашому погляді, у кожній нашій думці. Таке "образно-поєднуюче" розуміння герменевтично (не раціонально-логічно!) долає прірву між безмежним Космосом буття і фактом мізерності наших знань про нього. Воно приводить до того, що в герменевтичному підтексті кожного астрономічного образу цілого знаходимо (онто)логічну всезагальність і необхідність. (Тому й зворотний процес герменевтичного утвердження тієї чи іншої системи світу завжди оманливо сприймається як цілісна предметна чуттєвість, а зміна її - як подолання зовні переконливих чуттєвих свідчень.) "Природа" герменевтично може існувати тільки як таке осмислене ціле й безмежне, у якому кожен окремий фрагмент має сенс (існує для пізнання) лише в контексті цього цілого і не має сенсу поза ним.
Знати навіть про гранично мале означає знати все. Мати особливий скінченний образ всезагального, нескінченного стає синонімом поняття знати. Герменевтична ідея полягала в тому, що природа як всезагальне, нескінченне, як осмислена цілісність цього безмежного відтворюється у кожній точці пізнання, кожній істинній думці, кожному окремому образі, інакше вона як всезагальне і цілісне не відтворюється і не пізнається взагалі. З точки зору характеру входження у герменевтичне коло ціле-частина ми завжди, у кожну мить і в кожній точці пізнання, потенційно можемо знати все. Тим самим (цілком у дусі Гайдеггера) визнавалась не тільки нескінченність руху до істини, а й онтологічно присутня нескінченність кожного скінченного фрагмента пізнання. Ця герменевтична доктрина сповідується всюди й тепер.
Епоха Нового часу розвинула ідею "образу цілого", присутнього у кожному окремому чуттєвому образі, та ідею розуміння як форми відтворення і усвідомлення цього цілісного "образу" в окремій частині. Тим самим були закладені підвалини розуміння макросвіту як когнітивно установчої системи людина-природа. Людина знає про своє буття нескінченно мало (за кількістю пізнаних предметів). Проте за якістю (за способом пізнання) ми маємо знати це "мало" абсолютно вичерпно. Таким є базовий стрижень герменевтики не тільки Нового часу, а й усієї сучасної наукової культури, заснованій на моделі зняття когнітивних розривів нескінченної людської розсудочної індукції та дедукції у понятті герменевтичного кола. У наш час Р. Фейнман скаже: "Вигаптовуючи свій візерунок, Природа користується лише найдовшими нитками, і всякий, навіть найменший, зразок його може відкрити нам очі на будову цілого"19. Природа вважається єдиною абсолютно, так що, потягнувши за кінчик "фейнманівської нитки", ми можемо в принципі розплутати увесь клубок її таємниць.
Тільки Божественний інтелект мав би пізнавати Всесвіт миттєво, бо не потребував би перекладу буття природи на мову умовиводу. Але чому ж тоді здобуті шляхом копіткої розумової діяльності істини вважались тотожними божественному інсайту? Це переконання засновувалось на усвідомленні корінного пізнавального принципу: найвищим ступенем достовірності знання є обгрунтування його необхідності, яка встановлюється всім тим, що закономірно (контрольовано) відбувається у нашому макросвіті. Це був ніби зиск розуму людини за копітке, крок за кроком, пізнання. Звідси, з цього принципу, випливає базова ідея будь-якої герменевтики: що б не відбувалося (мислилось) за межами нашої макроочевидності (у Всесвіті), воно має відбуватись (мислитись) так, щоб закони макросвіту, у якому ми живемо, не порушувались, виконувались абсолютно. Ми повинні розуміти Всесвіт так, щоб у ньому не мислилось нічого надприродного.
Необхідність знання у кожному
Loading...

 
 

Цікаве