WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія про суспільство - Реферат

Філософія про суспільство - Реферат

культуру. Таким чином, діяльність є засобом формування соціального як культурного середовища життя людини. Вона виконує соціокультурну творчу функцію, творить соціум як культуру.
Соціо- і культуротворча функція діяльності філософською традицією осягалась надзвичайно суперечливо. Цю функцію визначили ще Конфуцій і Арістотель. Проте як принцип філософського пояснення соціального (людського) способу буття діяльність постала лише в
німецькій класичній філософії. Перший крок до цього зробив І.Кант. У статусі ж загальної основи культури діяльність вперше в історії філософської думки означив Й.Фіхте. На його думку, діяльність ."Я" як чиста самодіяльність, вільна активність створює світ "не-Я" - світ, що оточує людину, світ людської культури.
Цю думку підхопив і розвинув Г.Гегель. Діяльність, вважає він, є всепроникаючою характеристикою абсолютного духу, народженого його потребою в самозміні й самовдосконаленні. Головну роль відіграє духовна діяльність, а в її структурі - рефлексія, тобто самосвідомість. Завдяки діяльності абсолютна ідея створює предметний світ культури,
відбиває суспільне життя, різноманітні формоутворення - мораль, право, мистецтво, філософію тощо.
Гегелівську концепцію діяльності намагались осмислити й переосмислити майже всі філософи наступних епох. Наприклад, К.Маркс обгрунтував ідею предметної діяльності у вигляді практики. С.К'єр-кегор протипоставив раціоналістському трактуванню діяльності Г.Гегелем феномен волі як відокремлене від буття функціонування, людське існування.
Е.Кассірер вбачав у діяльності головне джерело формування символічно-знакових структур. Е.Гусерль розглядав її як засіб формування життєвого світу. М.Вебер, Ф.Знанецький, а пізніше й Т.Пар-сонс трансформували ідею діяльності в концепцію соціальної дії, де роль опорних домінант відігравали не стільки раціональні, скільки ціннісні настанови й орієнтації,
мотиви, сподівання, вибагливість тощо.
Як бачимо, діяльність інтерпретують з різних боків, неоднаковою за якістю і структурою. Головне ж лишається сталим: майже в кожній філософській системі соціальність пов'язується саме з діяльністю, яка розглядається як засіб, умова, рушійна сила й основне джерело формування соціальності.
Характеризуючи діяльність як засіб існування соціального, вчені підкреслюють таку її особливість, як інституціональність. Інститут (від лат. institutum - устрій, становлення) є заклад, що забезпечує відносну стабільність зв'язків і відносин між людьми в рамках
соціальної організації суспільства. Соціальна філософія розглядає такі соціальні інститути як певну сукупність закладів та установ, що відповідає соціальній структурі суспільства, сукупність соціальних умов та культурних зразків, які визначають стійкі форми соціальної поведінки та діяльності, систему поведінки згідно з цими нормами. В економічній сфері суспільної діяльності є такі інститути, як розподіл праці, власність, заробітна плата та ін., в політичній - держава, армія, партія і т. ін., в духовній - мораль, право, мистецтво, наука, релігія тощо. Соціальна філософія розглядає й такі
інститути, як сім'я, виховання, культура.
Функції цих інститутів досить своєрідні: вони заохочують діяльність осіб, що входять до них, і приймають як свої 'їхні домінантні норми. Інститути регулюють поведінку та діяльність, що суперечать цим нормам, контролюють та упорядковують їх згідно із своїми принципами. Розгалужена система інституціональності притаманна лише людству. Тваринний світ не має
подібної системи. Інституціональ-ність діяльності - характерна риса соціальності людського життя. Вивчення його з цього боку - надзвичайно складне й актуальне завдання.
Розгляд діяльності з боку інституціональності людського спілкування дає змогу говорити про суспільство як систему різноманітних та розгалужених стосунків між людьми - систему суспільних відносин.
Вони виникають між людьми в процесі їхньої діяльності та спілкування, становлять суспільну форму діяльного спілкування, закріплюються (й охороняються) певними соціальними інститутами, постають як своєрідні магістралі (нормативні системи), у відповідності з якими здійснюються діяльність і стосунки людей між собою. Суспільство - це система суспільних відносин людей у різноманітних підрозділах життєдіяльності.
Соціально-філософський аналіз виходить з ширшого принципу: розглядає сукупність суспільних відносин безвідносно до поділу їх на первинні й вторинні, як такі, що в певних історичних умовах можуть відігравати як провідну, так і другорядну роль. З своїми рольовими функціями суспільні відносини можуть мінятись місцями. Наприклад,
політика може передувати економіці, морально-культурне зубожіння нації може звести нанівець грандіозні економіко-соціальні задуми. Мистецтво управління суспільством вимагає теоретичного хисту у визначенні суспільних пріоритетів, а не догматичного посилання на те, що економічні підвалини мають обумовити інші соціальні процеси.
(Усі суспільні відносини органічно пов'язані між собою і проникають одне в одне. Більш-менш однозначне визначення їх можливе лише в абстракції, на рівні теоретичного аналізу. Реальне життя суспільства характеризується химерним плетивом суспільних взаємозв'язків і стосунків. Розібратись у цьомуплетиві завжди надзвичйно важко.
Суспільство - це єдина, цілісна система. Саме тому соціальна філософія обережно ставиться до інтерпретації її в контексті дилеми первинності - вторинності суспільних відносин, підкреслює їхній органічний взаємозв'язок,
цілісність пізнання яких розцінює як більш евристичний принцип, ніж дилеми.
Зазначена цілісність системи суспільних відносин позначається категорією "спосіб життя", що замикає теоретичну модель суспільства, синтезує різноманітні життєві процеси, підводить їх до єдиної й незаперечної основи - людини як самоцілі суспільно-історичного розвитку.
Спосіб життя - це синтетична характеристика сукупності типових видів життєдіяльності людей (індивідів та соціальних спільнот) у єдності з умовами життя суспільства. Спосіб життя охоплює всі сфери суспільства: працю і побут, суспільне життя й культуру, поведінку (стиль життя) людей та їхні духовні цінності. Він реалізується через діяльність, виробництво, в якому
виділяються такі провідні елементи:
безпосереднє виробництво, розподіл, обмін, споживання.
Звичайно, матеріальні та духовні блага створюються в сфері безпосереднього виробництва. Щоб було що споживати (обмінювати, розподіляти), треба щось виробляти. Внаслідок цього
робиться висновок про пріоритетність безпосерднього виробництва в системі способу життя людей. Все це не викликає сумнівів. Вони з'являються згодом, після аналізу реального життєвого процесу на основі абсолютизації визначальної ролі виробництва в суспільному житті й фактичному нехтуванні такими елементами, як розподіл, обмін, споживання, соціальна сфера, культура тощо.
Пріоритетність виробництва за рахунок інших складових частин суспільної цілісності не забезпечить якісного способу життя. Він визначається не лише безпосереднім виробництвом, а й усією системою суспільних відносин. Спосіб життя відбиває також рівень розвитку духовної культури суспільства, наявні типи світогляду, моральні норми, ціннісні орієнтації, що реалізуються у вчинках і діях людей, у їхньому ставленні до праці, інших людей, різних соціальних груп і суспільства в цілому.
Соціальна філософія наголошує на пріоритетності кожного елемента способу життя, на цілісності суспільства як соціальної системи, що функціонує завдяки виробництву й постає як живий організм з усіма особливостями економічних, соціально-політичних,ідеологічних, культурних, побутових, сімейних та інших соціальних відносин, які безпосередньо характеризують життєдіяльність людей.
У центрі суспільства - людина. Без неї воно не існує. Які б матеріальні цінності не нагромадили люди - будівлі, знаряддя праці тощо - все це вмирає після того, як його залишили люди. Людина - суб'єкт і головна дійова особа суспільства. Цей висновок лишається незаперечним незалежно від теоретичних побудов та ідеологічних домінант суспільного розвитку.
Якщо провести лінію між загальними підходами до вивчення суспільства і до вивчення сучасного українського суспільства, то варто сказати, що не дивлячись на свій менталітет, на географічне місце проживання, українське суспільство підпадає під загальні філософські погляди на суспільство, й продукує практично типові соціальні процеси, які відбувалися чи відбуваються серед населення інших країн.
Використана література:
1. Надольний І.Ф. Філософія. - К., 2000.
2. Соціологія. Підручник. - Харків, 1999.
Loading...

 
 

Цікаве