WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія Київської Русі та її періоду її розподу - Реферат

Філософія Київської Русі та її періоду її розподу - Реферат


Реферат на тему:
"Філософія Київської Русі
та періоду її розпаду"
Виникнення мислячої, філософської думки в Україні пов'язане насамперед з появою такої історичної спільності людей, як український
народ. Адже кожен народ демонструє своє право на життя не тільки здатністю до виживання, а й силою духу взагалі, і зокрема - філософською силою, силою мислення.
Перед тим як розглянути головних мислителів Київської Русі спробуємо розглянути розвиток мислительної думки в Україні взагалі.
Свідченням того, що ще за давніх часів український народ був високорозвинутою спільнотою, є результати дослідження Трипільської культури, а значно пізніше - геніальна пам'ятка українського народу V-IX ст., написана у IX і переписана в XVI чи в XVII ст., "Велесова книга".
Представлена у "Велесовій книзі" характерологія українського народу показує, що початки української філософії зумовлені духом віри, любові і надії, а вінцем цього духу є свобода.
З початків свого світоглядно-філософського усвідомлення український народ заявляє: "А йдемо куди - знаємо: по землі на гори і в луку моря" (Велесова книга. - К., 1994. - С. 26). Знає тому, що є цивілізованим народом: "Правда така, що ми Дажбожі внуки ко уму, а ум великий божий є єдиний з нами, і тому творимо і говоримо з богами воєдино" (Велесова книга. - С. 14).
Філософський світогляд, поданий у "Велесовій книзі", показує, що український народ вірить передусім у свої власні сили, здібності, що тільки завдяки діяльності можна досягти щастя і свободи: "Йдемо до полів наших трудитися, як боги веліли кожному чоловікові..." (с. 18), "Маємо істинну віру, що не потребує людської жертви" (с. 39). "Велесова книга" свідчить, що український народ пройнятий любов'ю до життя, до власної землі, відважний і сміливий у реалізації цієї любові: "... Ми відважні, коли боремося за життя..." (с. 41). Ця любов пов'язана з величезною рішучістю і оптимізмом: "І одсічемо старе
життя наше од нового, як січуть, рубають дрова в домах огнищан простих"(с. 47).
Таким чином, філософія віри, надії, любові і свободи, яку плекав український народ у стародавні часи, є породженням його власного, неповторного і нескореного духу.
Особливого розвитку філософська думка України набуває у Київській Русі. Виникнення філософії Русі відбувалось у процесі розв'язання суперечностей між слов'янським міфологічним світоглядом та християнством.-Київська Русь - перша східнослов'янська держава, яка розвитком своєї культури продемонструвала приклад закономірного переходу від міфологічного до релігійного і від релігійного до філософського рівня світогляду.
Цей перехід прискорився з впровадженням на Русі у 988 році християнства, яке було підготовлене розвитком її культури. Така готовність виявилась насамперед в тому, що світоглядна культура Русі акцентувала увагу на таких важливих проблемах, як протистояння духу і природи, душі і тіла, духовного і тілесного, Бога і Диявола та інших/При цьому в центр названої піраміди проблем ставиться людина в етико-моральному світлі її почуття і розуміння.
Отже, філософська думка України розвивається як етико-моральне вирішення цілої низки світоглядних проблем, як філософський дух морального спрямування. Це спрямування було співзвучне християнській культурі, тому справедливим є твердження про те, що філософія доби Київської Русі мала християнський характер.
Розвиток філософської думки у Київській Русі в межах християнського віровчення яскраво демонструють літописи та твори церковно-богословського характеру: проповіді, повчання та ін.
На початку XII ст. з'явилася "Повість временних літ", автором якої за традицією вважають ченця Печорського монастиря Несторау "Повість временних літ" постає не тільки як літературний твір, а й як одна із пам'яток філософської думки. Вже тут ми можемо знайти терміни "філософ" та "філософствувати" (мається на увазі "промова філософа" перед князем Володимиром).
Філософське звучання мають "Слово про закон і благодать" (автор митрополит їларіон), "Посланіє" (автор Климент Смолятич), "Златоуст" (автор Кирило Туровський) та інші твори.
"Слово о полку Ігоревім" є не тільки видатною пам'яткою літератури Київської Русі, а й джерелом своєрідної філософської культури, культури мислення.
Основою цієї своєрідності є філософське тлумачення єдності, патріотизму і сили духу, а також образний характер твору.
Враховуючи попередній досвід історико-філософського аналізу, можна зробити такий загальний висновок. Філософська думка Київської Руси мала християнський характер, у ній переважала етична проблематика: філософська картина світу, пізнання, людина, людські
вчинки, суспільство розглядалося крізь призму вічного конфлікту добра і зла. А в соціальній філософії домінували патріотичні ідеї єдності всіх руських земель, зміцнення і централізації держави для відсічі іноземним загарбникам, необхідність розвитку культури та освіти.
Із становленням феодального ладу християнський характер української філософії змістився у бік утвердження патристичних і агіографічних ідей. Проповідувалась зверхність віри над знанням, вищою метою пізнання проголошувався Бог, а єдиним методом пізнання - божественне одкровення. Людина тлумачилась як істота, опоганена "первородним гріхом", тіло якої є вічним джерелом гріха, а душа визнавалася безсмертною.
Розвитку схоластики протидіяли гуманістичні ідеї, які почали поширюватись в Україні в XVI ст. До ранніх українських гуманістів належали Юрій Дрогобич (1450-1494), Павло Русин (1470-?) із Кросна, Лукаш із Нового Міста, Станіслав Орловський (1513-1566) та інші.
Ю.Дрогобич у своїх поглядах на людину, світ, історію звеличував силу знання та людського розуму. Він вважав, що людина здатна пі-знати світ, і ця здатність зумовлюється наявністю в природі непохит-них законів. Аналізуючи людину й історію, Ю.Дрогобич твердив, що історія не є реалізацією наперед визначеного Божого промислу, а постає людською драмою в дії, де головне місце належить природним силам безвідносно до велінь Бога.
Філософія українських гуманістів мала яскраво виражені риси антропоцентризму. Так, С.Оріховський, на відміну від томістської точки зору, вважав, що кожна людина має самодостатню цінність, і від неї самої залежить, чи стане вона гідною високого призначення, чи перетвориться на тварину. Оріховський, замислюючись над вічним питанням про сенс людського життя, зазначав, що до безсмертного життя шлях треба торувати, живучи розважно, чесно й побожно на землі. А однією з основних чеснот людини він вважав самопізнання, що допомагає людині досягнути внутрішнього, духовного оновлення, морального вдосконалення.
Оригінальною є позиція С.Оріховського в поглядах на державу. Він одним з перших у європейській філософській думці став заперечувати божественне походження влади й держави, виступав проти підкорення світської влади релігійній, стверджував, що королівська влада дана не Богом, виникла внаслідок договору між людьми.
С.Оріховський пропагував і розвивав ідеї природного права. Він вважав, що природне право стоїть вище від людських законів, тому останні в разі необхідності можна змінювати. Мир, злагода й спокій у державі будуть тоді, коли люди житимуть у згоді з законами природи.
Мислителі-гуманісти проявляли живий інтерес до світової історії та історичного минулого українського народу. Вони вважали історію вчителькою життя і радили вчитися на історичних прикладах, особливо на діяннях великих особистостей, діячів, полководців. Українські мислителі-гуманісти вважають історію засобом пробудження гордості народу за своє минуле, розвитку патріотичних почуттів, любові до Вітчизни. На основі патріотичного пафосу, громадянськості розвивалися патріотичні почуття, національна свідомість, історична
Loading...

 
 

Цікаве