WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософські основи теорії норми та патології - Курсова робота

Філософські основи теорії норми та патології - Курсова робота

дією факторії забезпечуючи тим самим функцію клітини. Історичний досвід морфологічних на) свідчить про тісний зв'язок структурних і каузальних уявлень. Лікарі вивчали І лише зміни органіки і функції, але враховували причинні зв'язки між ними. Цікавим положенням Александрова А.Д. (1969) є те,що він розглядав "просторову-часову структуру світу як його причинно-наслідкову структуру".
Природно, що ці питання вимагають додаткового дослідження і обговорення.
2. Норма як психологічний оптимум живої системи.
Категорії "норма" (здоров'я) і "патологія" (хвороба) в медицині використовуються з початку її виникнення. На протязі всіїє історії медичної науки патологи, клініцисти (і навіть філософи) намагались дати визначення норми і патології, встановити їх якісну різницю. Проте уявлення про нормальну життєдіяльність завжди носили і носять конкретно-історичний характер (відображають світогляд вчених певного часу).
Патологію іноді важко відмежувати від норми, бо нормальне для однієї форми організації чи для одного структурного компонента може бути аномальним для інших рівнів або компонентів, тобто межі іноді бувають рухливі і невизначені. Якщо норму обмежити лише невеликим колом "строго оптимальних" явищ, то створюється грубий шаблон норми, що не охоплює, протилежні процеси, які в одних випадках входять в зону норми, а в інших переходять в зону оптимального. Якщо ж в зону норми включити спектр різних процесів, то в неї увійдуть і деякі патологічні явища, поскільки чітку лінію між нормою і патологією провести, як правило, неможливо. Важко також строго визначити норму тому, що вона лабільна у часі, тобто специфічна для різних періодів антогененезу.
У багатьох роботах робиться спроба дати універсальне визначення норми (А.Д.Степенов, М.Ю. Ахмеджанов, А.М. Лифшиц) Автори при цьому стикаються із протиріччям: чим більш універсальним є визначення норми, тим менш конкретним змістом воно наповнене. Універсальне однозначне визначення норми є абстрактним поняттям, яке повинно бути конкретизоване при розробці теорії норми "нормології"). Любе визначення тільки тоді стає конкретним поняттям науки, коли воно стає розчленованим, коли в ньому відображаються основні проблеми конкретної науки.
Історичний принцип в дослідженні норми вимагає пізнання історичного розвитку об'єкта дослідження. Отже, щоб визначити нормальний стан і розвиток людини, необхідно виявити загальні закономірності нормального розвитку живих систем. Медицина тісно пов'язана із всією системою біологічних знань. Філогенез людини починається із біологічного розвитку, тому передумови визначення норми в медицині містяться в анамнезі норми живих систем.
Сучасного лікаря не може повністю задовольнити середньостатистичне визначення норми. Воно лише приблизний орієнтир, наближення до реальної норми. Але в певних ситуаціях допустимо використання "довідникових норм" (наприклад, величини кров'яного тиску, частоти пульсу, рівня цукру в крові).
Одним із найбільш глибоких трактувань норми для живих систем є розуміння її як функціонального оптимуму (А.А.Корольков, В.П.Петленко, 1977р.) При цьому під оптимальним функціонуванням розуміють найбільш злагоджене і ефективне протікання всіх процесів в системі. Оптимальний стан - найкращий із реально існуючих однорідних станів, що найбільше відповідає певним умовам і завданням.
Для нормального функціонування живого головне значення має життєздатність системи, що базується на внутрішньосистемних відношеннях, на відповідності підсистем-системі, функцій-структурі, співпристосованості елементів, узгодженості функцій.
Норма є біологічним оптимумом живої системи, тобто норма-це інтервал оптимального для людини психосоматичного функціонування живої системи. Цей інтервал має рухливі межі, в рамках яких зберігається оптимальний зв'язок із середовищем, а також узгодженість всіх функцій організму. Нормальна система - це завжди оптимально функціонуюча система. З точки зору такого розуміння норми навіть ті показники, які виходять за межі середньостатистичних, включаються в норму як оптимум. Так індивідуальне включається в типове. середньостатистичне розуміння норми повинно бути доповнене біооптимальним .
3. Екологічний оптимум - основа соціального нормування.
Проблема взаємовідносин суспільства і природи, людини і навколишнього середовища знаходиться в центрі уваги сучасної науки і світової спільноти. Це обумовлено тим, що природа як необхідна умова існування людини перестає відповідати її біологічній і соціальній сутності під впливом антропогенних змін.
Все більш очевидною стає залежність нормального розвитку людини від нормального розвитку різних форм організації живого і численних впливів зовнішнього середовища.
Природа для людини - велика цінність. І не тільки як першоджерело матеріальних благ, але і як джерело духовного багатства. В основі естетичного сприйняття людиною природи лежить відображення її об'єктивної краси. Краса природи має велике значення не лише духовного, а і фізичного удосконалення індивіда. Як невичерпне джерело естетичних переживань природа в той же час - важливий оздоровчий фактор. Екологічне середовище для людини має естетогігієнічне значення, воно одночасно діє на неї як на природну і як на соціальну істоту. В свою чергу зсуви у екологічних умовах життя людей ведуть до суттєвих змін у стані здоров'я населення. В теоретичному плані тут необхідно відмітити такі моменти.
По-перше, екологічна зона оптимальної життєдіяльності людини обмежена. І будь-яке інтенсивне втручання в екологічну рівновагу веде до порушення міри природних властивостей.
По-друге, для нормальної життєдіяльності людини в "зоні, екологічного комфорту" необхідний набір відносно постійних констант стану середовища. Порушення цих характеристик або їх співвідношень погіршує середовище життєдіяльності.
По-третє, організм людини, як і інший живий організм, володіє певною консервативністю своїх структур і функцій. В ході перетворення середовища може не тільки виникати, але і посилювати відставання адаптаційно-пристосувальних можливостей організму від різних життєвоважливих характеристик середовища.
В сучасних умовах збільшується кількість і зростає інтенсивність фізичних, хімічних та інших факторів, що безпосередньо впливають на організм людини. В останній час виявлені нові захворювання - генетичні, токсикологічні, алергічні, ендокринні; поширення яких пов'язане із використанням нових речовин, енергій, із зміною хімічного оточення людини. Проте на людину впливає і соціальне, культурне середовище, що визначає її здоров'я. Причому соціальні фактори в умовах підвищених темпів суспільного життя стають часто залежуючими, травмуючими (особливо психоемоційну
Loading...

 
 

Цікаве