WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософська думка під час культурно-історичного підйому 20-х рр. (Семковський, Асмус, Юринець та ін.) - Реферат

Філософська думка під час культурно-історичного підйому 20-х рр. (Семковський, Асмус, Юринець та ін.) - Реферат

філологічний факультет Київського університету (1914). Ще учнем училища В. Асмус захопився філософією, яка стала предметом його професійних занять під впливом філософських курсів О. Гілярова й В. Зеньковського. По закінченні Київського університету (1919) вів науково-дослідницьку й педагогічну діяльність, працював на кафедрі філософії філософсько-соціологічного відділу Українського інституту марксизму-лені-нізму, де підготував і видав працю "Диалектический материализм й логика" (К., 1924). Наприкінці 20-х років переїхав до Москви, що дало йому змогу не зазнати утисків, як його колеги по УІМЛ, плідно працювати на філософській ниві до кінця свого життя (1975). Професор кафедри філософії Московського університету (1939-1956), старший науковий співробітник сектора естетики Інституту світової літератури ім. О. М. Горького (1956-1975) В. Асмус написав ряд фундаментальних праць, присвячених аналізу античної філософії, філософії Нового часу, проблем діалектики в них, творчості Декарта, Канта, В. Соловйова, проблемдоказовості й спростування в логіці, інтуїції в філософи Й математиці. На його працях "Очерк диалектики в новой истории философии" (1930), "Диалектика Канта" (1930), "Маркс й буржуазний историзм" (1933), "Логика" (1947), "Учение логики о доказательстве й опровержении" (1954), "Декарт" (1956), "Философия Иммануила Канта" (1957), "История античной философии" (1965), "Проблемы интуиции в философии й математико..." (1965) виховувалося не одне покоління радянських філософів. Прихильник діалектичного матеріалізму В. Асмус ніколи не був простим епігоном ортодоксальної марксистської традиції; він завжди знаходив можливість висловити свою точку зору відповідно до розвитку наукового знання, знайти оригінальний поворот думки у постановці й розв'язанні складних філософських проблем. Йому завжди були притаманні високий професіоналізм, відданість справі, виняткова чесність, глибина думки й широка ерудиція, а сам він ніколи не поступався ні честю, ні науковою істиною, ні совістю.
Українізація
Значна частина українських філософів 20 - початку 30-х років сприймали і підтримували ідею українізації, яку обстоювали М. Скрипник та О. Шумський. Справа в тому, що тогочасне піднесення українського духу, розбурханого революційними подіями, було настільки сильним, що навіть більшовицька Росія не могла його ігнорувати і змушена була підняти на короткий час "українізацію" на рівень державної політики. Ця видимість самостійності, про яку ще в 1927 р. писав секретар ЦК КП(б)У П. Любченко в листах до В. Винниченка, поєднавшись з романтичною вірою, дала поштовх до нового спалаху національно-культурного процесу, неповторної атмосфери творчого співробітництва української мистецької і філософської інтелігенції. Феномен національно-культурного злету 20-х років, репрезен-тований плеядою таких талановитих митців, як В. Блакитний, М. Вороний, О. Досвітній, М. Драй-Хмара, М. Зеров, Г. Косинка, М. Куліш, А. Курбас, В. Підмогильний, Є. Плужник, Д. Фальківський, М. Яловий, М. Хвильовий та ін., отримав назву українського відродження. Вони ставили за мету через перегук епох античного світу, Відродження, Нового часу, мислителів і митців великих еллінів, титанів європейських народів після середньовічної доби, видатних мислителів Нового часу з українською культурою здійснити її Великий синтез, підняти на нову висоту національну культуру завдяки синтезу азійського Сходу та європейського Заходу. При всьому романтичному вітаїзмі своїх поглядів, переконаності в справедливості ідеалів соціалізму його представники не могли відбивати й реальну дійсність того часу. Розходження між цією дійсністю та їх ідеалами стало трагедією власного життя цих митців, обірваного або добровільно, або рукою ката в застінках та таборах сталінського тоталітарного режиму в 30-х роках, коли репресивна машина найбільш жорстоко прокотилася по діячах української культури, що дійсно дає підставу називати З відродження як розстріляне Відродження України 9 жовтня 1937 р.
Стосовно розстрілу української філософії, то він почався значно раніше, з січня 1931 р. із продовженням сталінського "повороту на філософському фронті" дискусією в УІМЛ за московським сценарієм. З Москви зі своєю ко-мандою приїхав М. Мітін для того, щоб і на Україні розгромити механіцизм та меншовикуючий ідеалізм, уособленням яких стали Є. Семковський та В. Юринець. Підсумки дискусії про поворот на філософському фронті України було підведено з урахуванням постанови ЦК ВКП(б) про журнал "Под знаменом марксизма" в резолюції бюро партосередку філософсько-соціологічного відділу УІМЛ від 20 березня 1931 р. В ній зазначалося, що, враховуючи принцип партійності філософії і природознавства, дискусія "розбила легенду про виключність шляху філософської роботи на Україні", закликала йти українській філософії магістральним шляхом Москви, посилюючи боротьбу з урахуванням місцевих умов, борючись проти соціології Грушевського, Єфремова, схеми Яворського, філософського керівництва механіста й меншовика Семковського та ідеаліста Юринця, критикуючи їх, зокрема буржуазний естетизм Юринця (Роженко М. Трагедія академіка Юринця. - С. 37). Оскільки в Україні не знайшлося своїх Мітіних, то для укріплення філософського фронту сюди з Москви прислали О. Васильєва, А. Сараджева, М. Юшманова. Українська радянська філософія була обезглавлена разом зі смертю М. Скрипника в травні-липні 1933 р., а в 1934 р. було покінчено і з українізацією. До кінця 1937 р. були заареш-товані майже всі українські філософи: П. Демчук, М. Яловий - 1933; П. Костецький, Е. Штейберг, Р. Левік - 1934; Я. Блудов, Б. Пароцький, І. Дорошенко, Д. Ігнатюк, М. Нирчук, Н. Білярчук, В. Глухенко, Ф. Давиденко, М. Мухін, Н. Андрійчук, Г. Завада, М. Золотарьов, Л. Фесюра, Я. Розанов, Є. Лавров - 1935; Г. Лозовик, Г. Ярошевський, Л. Чернін, С. Семковський, Л. Штрум, А. Розанов, І. Атол, Р. Люмкіс, М. Орлов, Ю. Ольман - 1936; А. Сараджев, М. Юшманов - 1937 р. Це далеко не повний перелік репресованих філософів, які
Loading...

 
 

Цікаве