WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Антична філософія - Реферат

Антична філософія - Реферат

мислення для встановлення iстини є ситуацiя i з чуттєвим пiзнанням. Людина не має такого чуттєвого органу, який перевiряє iншi органи чуття.
Використовуючи логiчнi засоби здiйснення доказiв, скептики дiйшли висновку, що будь-яка iстина доводиться лише iншою iстиною. А це приводить до кола доведень, або до довiльного вибору аксiом, або до нескiнченої низки запитань. Тому висновок, що встановлення причини неможливо довести, цiлком слушний. На пiдставi цих мiркувань, аргументiв (скептики називали їх ''тропами'') обгрунтовувалася рiвнозначнiсть проти-лежних тверджень, саме тому був проголошений головний принцип скептицизму - утримуватисявiд суджень.
Проте в життi постiйно необхiдно дiяти, приймати певнi рiшення. Це змушувало визнавати, що при вiдсутностi критерiїв iстини слiд керуватися критерiями практичної поведiнки. Цi критерiї мають спиратися на ''розумну iмовiрнiсть''. Античний скептицизм постiйно закликає слiдувати тому, до чого нас ваблять вiдчуття та почуття (їсти, коли вiдчуваєш голод), слiдувати законам та звичаям країни, де живеш, займатися певною дiяльнiстю, якщо вона приносить тобi користь. Скептицизм констатує пiдкорення, ''розчинення'' iндивiда як тiлесної iстоти у суспiльно-iсторичному свiтопо-рядку у тiй мiрi, у якiй людина залишається природною iстотою i тому мусить їсти, спати, вмирати... Разом з тим, є внутрiшнiй свiт особистостi, в якому людина (хай i обмежено) виявляє свою непiдвладнiсть зовнiшнiм обставинам. Звiдси i позицiя можливостi ''вiдгородитися'' вiд свiту зовнiшньої необхiдностi i ''втечi'' вiд нього у внутрiшнiй, духовний свiт - ''атараксiя''.
Пiзнiй скептицизм залишає позицiю врiвноваженої недовiри вiдчуттям та мисленню, надає перевагу чуттєвому пiзнанню,бо спирається на практичний досвiд.Давньогрецькi скептики розробляють поняття про умови, що пiдвищують вiрогiднiсть корисних знань, якi є наслiдком спостереження i експерименту. В цiлому скептицизм був спрямований проти догматичного трактування формальних законiв мислення, розвивав уявлення про вiдноснiсть людського пiзнання.
3.2 Епiкурейство.
Епiкур (341-270 рр. до н.е.) заснував фiлософську школу в Афiнах, використовуючи головнi положення фiлософiї Демокрiта (вчителем Демокрiта був послiдовник Демокрiта Навсiфан). Водночас Епiкур створює зовсiм нову атомiстичну теорiю. Вiдмiннiсть полягає в тому, що у Демокрiта рух атомiв здiйснюється у порожнечi виключно за законом падiння тiл пiд власною вагою, у Епiкура - поряд iз дiєю закону падiння з''являється ще один чинник - атом виявляє властивiсть ''самочинного вiдхилення'' вiд ''лiнiї необхiдностi''.
Iдея Епiкура про самочинне вiдхилення атомiв є специфiчним вiдображенням факту з''явлення у людей нових якостей
- iндивiдуальної свободи, певного мiнiмуму соцiальної автономiї особи. Людина - цей ''соцiальний атом'' - набуває в собi (а не в космiчному свiтопорядку, котрий розчиняє iндивiда, його неповторнiсть) автономного, самодостатнього грунту свого волевиявлення. В цiлому, головна увага Демокрiта звернута на закони iснування об''єктiв (людина теж лише об''єкт), у Епiкура - до суб''єкта. Епiкура хвилює не саме по собi вчення про Космос як сукупнiсть атомiв,а проблема можливостi вiдхилень, випадкiв, суб''єктивного волiння.
Сенс своєї iдеї про самочинне вiдхилення атома вiд лiнiї необхiдностi Епiкур вбачає в основному правилi мудростi - вмiти вiдхилятися вiд незадоволення, страждань. Тут слiд звернути увагу, що мова йде саме про ''вiдхилення'' вiд страждань, а не про гонитву за задоволенням бажань. Гонитва за бажаннями завжди приносить свою протилежнiсть - невдово-ленiсть.
Епiкур вбачає в теорiї свiту iдей Платона, вченнi про ''перший двигун'' Арiстотеля дiю надприродних сил, якi не залишають мiсця випадковi, свободi волi людини. Якщо боги iснують, то вони живуть у просторах мiж свiтами i не втручаються у земнi справи.
Послiдовно дотримуючись атомiстичної теорiї, Епiкур робить висновок, що душа людини - тiлесна. Смерть тiла є смерть душi, бо сутнiсть душi - рух атомiв у тiлi. Вiдповiдно до такого розумiння людини, її суб''єктивних властивостей, вiн розроблює послiдовно сенсуалiстське вчення про пiзнання. Свiт пiзнається за допомогою мислення та чуттiв, мiж якими немає великої рiзницi, бо i чуття, i мислення спричиненi рухом атомiв. Критерiями iстини визнаються чуттєвi сприйняття (витiкання образiв, викидiв iз речей), поняття (або загальнi уявлення, тотожнi спогадам).
Епiкур створює життєстверджуючу етику, яка за своїм спрямуванням оптимiстична i утилiтарна. Моральне життя потребує дотримання мiри в усьому. Iдеал - у задоволеннi природних, а не надуманих бажань. Справедливiсть у тому, щоб не шкодити iншому i не зазнавати шкоди вiд iншого. В основi взаємозв''язкiв людей лежить особиста вигода, що розповсюджується i на безкорисливу дружбу. Мудрiсть (фiлософiя) не тiльки дає знання, але i духовну насолоду. Мудрець - не безтурботний пустельник, що вiдiйшов вiд життя, а знавець життя, який пiднявся над буденнiстю, здатний виявляти свою волю.
Епiкуреїзм досить широко впливав на свiдомiсть мислителiв наступних етапiв елiнської епохи, зокрема Риму.
3.3 Фiлософiя стоїцизму.
Багато в чому протилежна епiкуреїзму. В фiзицi стоїки (Зенон з Кiтiону, Клеанф, Хрiсiпп - прибл.III ст. до н.е.) повертаються до поняття першоречовини, використовуючи вчення Гераклiта про вогонь як первинну стихiю, з якої все походить. У свiтi панує невблаганна необхiднiсть, вчать стоїки, i немає можливостi протистояти їй, тому людина цiлком залежить вiд процесiв, що вiдбуваються у зовнiшньому свiтi, природi взагалi. Проте слiд уважно вивчати природу i її процеси.
Хоча вивчення природи нездатне завадити слiпiй необхiдностi, воно дозволяє, знаючи причини подiй, пiдкорятися їм так, щоб найменше страждати.
''Пневма'', ''дух'', дихання, правогонь розливаються у свi- тi, створюючи усе: тварин, людей, застигають у неорганiчних тiлах. Але правогонь - вже не слiпа стихiйна сила (як це було у вченнi Гераклiта), а художньо-творча, тотожня iдеї Платона, яка розумно створює Космос, керує ним. Тому правогонь
- це i провидiння, рок, доля. Космос, знов як у перших фiлософiв, розумiється єдиним органiзмом, єдиним тiлом. Це тiло живе, воно побудоване iз рiзних функцiональних частин, пронизаних пневмою. Ззовнi Космос має форму кулi, в якiй все вiдбувається необхiдно i цiлеспрямовано,iнакше Космос розпадеться i стане мертвим. Вiдповiдно, для кожної частинки Космосу є своє мiсце. У випадку, коли частинка не виконує своєї функцiї, Космос її руйнує, використовуючи елементи, з яких складалась ця частинка, для побудови нової.
Узгоджено iз вченням про Всесвiт, розроблена вiдповiдна етика. В етицi стоїки також протилежнi епiкуреїзмовi, насамперед у питаннях про розумiння мети життя, свободи волi. Для стоїкiв доля, рок - незаперечна iстина, а свобода розглядається як
Loading...

 
 

Цікаве