WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Сократичний поворот у філософії: ідеї та метод філософії Сократа. Проблема людини у Сократа - Реферат

Сократичний поворот у філософії: ідеї та метод філософії Сократа. Проблема людини у Сократа - Реферат

чітко порушив питання про суб'єктивну діалектику, про діалектичний спосіб мислення. Основні складові частини "сократического" методу: "іронія" і "майевтика" - за формою, "індукція" і "визначення" - по змісту. "Сократический" метод - це насамперед метод послідовно і питань, що систематично задаються, що мають своєю метою приведення співрозмовника до протиріччя із самим собою, до визнання власного неуцтва. У цьому і складається сократовская "іронія". Однак Сократ ставив своєю задачеюне тільки "іронічне" розкриття протиріч у твердженнях співрозмовника, але і подолання цих протиріч з метою домогтися "істини". Тому продовженням і доповненням "іронії" служила "майевтика" - "повивальне мистецтво" Сократа ( натяк на професію його матері ). Сократ хотів цим сказати, що він допомагає своїм слухачам народитися до нового життя, до пізнання "загального" як основи щирої моралі. Основна задача "сократического" методу - знайти "загальне" у моральності, установити загальну моральну основу окремих, часток чеснот. Ця задача повинна бути дозволена за допомогою своєрідної "індукції" і "визначення".
Бесіда Сократа виходить з фактів життя, з конкретних явищ. Він порівнює окремі етичні факти, виділяє з них загальні елементи, аналізує їх, щоб знайти перешкоджаючі їх об'єднанню суперечні моменти, і, у кінцевому рахунку, зводить їх до вищої єдності на основі відшуканих істотних ознак. Таким шляхом він досягає загального поняття. Так, наприклад, дослідження окремих проявів чи справедливості несправедливості відкривало можливість визначення поняття і сутності чи справедливості несправедливості взагалі. "Індукція" і "визначення" у діалектику Сократа взаємно доповнюють один одного. Якщо "індукція" - це відшукання загального в приватних чеснотах шляхом їхнього аналізу і порівняння, то "визначення" - це встановлення пологів і видів, їхнього співвідношення, "супідрядності". От як, наприклад, у розмові з Евтидемом, що готовились до державної діяльності і желали знати, що таке справедливість і несправедливість, Сократ застосував свій "діалектичний" метод мислення. Спочатку Сократ запропонував справи справедливості заносити в графу "дельта", а справи несправедливості - у графу "альфа", потім він запитав Евтидема, куди занести неправду. Евтидем запропонував занести неправду в графу "альфа" (несправедливості). Те ж запропонував він і у відношенні обману, злодійства і викрадення людей для продажу в рабство. Так само на питання Сократа чи можна що-небудь з перерахованого занести в графу "дельта" (справедливості), Евтидем відповідав рішучим запереченням. Тоді Сократ задав Евтидему питання такого роду: чи справедливо звертання в рабство жителів несправедливого ворожого міста. Евтидем визнав подібний учинок справедливим. Тоді Сократ задав подібне ж питання щодо обману ворога і щодо крадіжки і грабежу добра в жителів ворожого міста. Усі ці вчинки Евтидем визнав справедливими, указавши, що він спочатку думав, ніби-то питання Сократа стосуються тільки друзів. Тоді Сократ указав, що усі вчинки, спочатку віднесені до графи несправедливості, варто помістити в графу справедливості. Евтидем погодився з цим. Тоді Сократ заявив, що, отже, колишнє "визначення" неправильне і що варто висунути нове "визначення": "Стосовно ворогів такі вчинки справедливі, а стосовно друзів несправедливі, і стосовно них, навпроти, варто бути як можна справедливіше". Однак і на цьому Сократ не зупинився і, знову прибігаючи до "індукції", показав, що і це "визначення" неправильно і вимагає заміни його іншим. Для досягнення цього результату Сократ знову виявляє протиріччя в положенні, визнаному співрозмовником за щире,а саме в тезі про те, що у відношенні друзів варто говорити тільки правду. Чи правильно надійде воєначальник, запитує Сократе, якщо він, для того щоб підняти дух війська, збреше своїм війнам, ніби-то наближаються союзники. Евтидем погоджується, що подібного роду обман друзів варто занести в графу "дельта", а не "альфа", як це передбачається попереднім "визначенням". Так само, продовжує "індукцію" Сократ, чи не справедливо буде, якщо батько обдурить свого захворілого сина, що не бажає приймати ліки, і під видом їжі змусить його ці ліки прийняти, і тим самим своєю неправдою поверне сину здоров'я. Евтидем погоджується, що і такого роду обман варто визнати справою справедливим. Тоді Сократ запитує його, як назвати вчинок тієї людини, що, бачачи свого друга в стані розпачу і боячись, як би він не скінчив життя самогубством, чи украде просто відніме в нього зброя. Цю крадіжку, чи цей грабіж, Евтидем також змушений занести в графу справедливості, порушуючи знову попереднє "визначення" і приходячи до висновку, підказаному Сократом, що і з друзями не у всіх випадках треба бути правдивими. Після цього Сократ переходить до питання про розходження добровільного і недобровільного вчинку, продовжуючи свою "індукцію" і домагаючись нового, ще більш точного "визначення" справедливості і несправедливості. В остаточному підсумку виходить визначення несправедливих учинків як тих, котрі відбуваються у відношенні друзів з наміром їм нашкодити. Істина і моральність для Сократа - поняття співпадаючі. " Між мудрістю і моральністю Сократ не робив розходження: він визнавав людину разом і розумним і моральної, якщо людина, розуміючи, у чому складається прекрасне і гарне, керується цим у своїх вчинках і, навпаки, знаючи, у чому складається морально потворне, уникає його...
Справедливі вчинки і узагалі усі вчинки, засновані на чесноті, прекрасні і гарні. Тому люди, що знають, у чому складаються такі вчинки, не захочуть зробити ніякий інший учинок замість нього, а люди, що не знають, не можуть їх зробити і, навіть якщо спробують зробити, впадають у помилку. А тому що справедливі і узагалі всі прекрасні і гарні вчинки засновані на чесноті, то з цього випливає, що і справедливість і всяка інша чеснота є мудрість".
Щира справедливість, по Сократові, це знання того, що добре і прекрасно, разом з тим і корисно людині, сприяє його блаженству, життєвому щастю.
Трьома основними чеснотами Сократ вважав:
1. Помірність (знання, як приборкувати пристрасті)
2. Хоробрість (знання, як перебороти небезпеки)
3. Справедливість (знання, як дотримувати закони божественні і людські). Тільки "шляхетні люди" можуть претендувати на знання. А "хлібороби й інші робітники дуже далекі від того, щоб довідатися самих себе... адже вони знають тільки те, що має відношення до тіла і служить йому... А тому, якщо пізнання самого себе є ознака розумності, ніхто з цих людей, не може бути розумним у силу одного свого
Loading...

 
 

Цікаве