WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Соціальна держава в європейській традиції - Реферат

Соціальна держава в європейській традиції - Реферат

Саме в межах теократичної держави релігійні протестні рухи, зокрема М. Лютера і Т. Мюнцера, вплинули на зростання в європейських суспільствах егалітаристських вимог. Вимоги рівності поступово були перенесені із релігійної в політичну площину. У цьому контексті релігійно-політична доктрина левеллерів, яка ґрунтувалась на складових природного права, свідчить, яким чином релігійна свідомість опановує політичні та соціальні виміри. Від віри в те, що всі християни народжуються вільними та рівними, вони перейшли до усвідомлення необхідності гарантування всім людям рівних політичних та соціальних прав і свобод. Саме в державах, де вагому роль відіграють релігійні громади і значення релігійного чинника є визначальним, народжуються і стверджуються ідеї рівних прав на власність, свободу та соціальний добробут. Саме тут на ідейному рівні визрівають ідеї соціальної держави, підґрунтям якої є релігійна складова. Вплив релігійного чинника проходить через добу Просвітництва і зберігається до ХІХ століття. Варто відзначити, що протягом тривалого часу держава була зацікавлена не тільки в наявності впливового релігійного фактора, але й у конфесійній спорідненості. Відомий принцип –„чия влада, того й віра" тривалий час залишався актуальним для європейських держав і лише поступово держава звільнилася від релігійної опіки. Йдеться про зміну політичної парадигми, відповідно до якої старий конфесійний принцип поступається національному. Отже, пануючою державною формою стає національна держава.

Національна держава не тільки відсепаровує світське начало від релігійного, але й в історичному плані сприяє політичним та соціальним правам особи та громадянського суспільства в цілому. У європейській Декларації прав людини і громадянина викладено юридичні основи рівності кожного в контексті національної політичної спільноти. Як слушно зазначає американський професор Д. Келлі, „аж ніяк не проголошуючи природного егалітаризму, Декларація одразу ж вписала рівність у плетиво людських політичних і природних інституцій, а точніше в реєстр нації. Національний політичний організм має діяти для всіх" [5,с.198]. Саме в межах національної держави виникає зіткнення між начебто суперечливими та одночасно взаємодоповнюючими правами - номіналістично-ліберальними та соціальними, що були актуальними для різних європейських спільнот.

У соціальному контексті ця тенденція проявилась в історичному зіткненні двох типів державних утворень: держави індивідуалістичного лібералізму (Laissez-faire state) та соціальної держави (welfare state), яка була трансформована з теоретичного напрямку соціального лібералізму. Ці форми держави слід розглядати не тільки через антиномію теза-антитеза, але й через синтезу базових прав та свобод, які історично надавали ці моделі державного устрою.

У соціально-політичному концепті лібералізму та соціальної держави можна виділити два пов'язаних між собою аспекти. Обидва безпосередньо зачіпають діяльність держави. Перший аспект репрезентує взаємовідносини держави та економіки, другий координує відносини між державою та особою в політико-правовій площині. Історично на виникнення та розвиток як ліберальної, так і соціальної держави вплинула концепція природного права з її теорією свободи і власності як природних законів, первинних щодо законодавчо встановлених писаних законів. Проте маємо усвідомлювати, що між ліберальною та соціальною державою, попри певні аспекти, які їх поєднують, існують і вагомі відмінності.

Ліберальна держава, спираючись на ідеї англійської політичної економії, визнає бажання до надприбутків головною силою суспільного прогресу, а економічний лібералізм - базовою складовою системи, що спирається на приватну власність. Ставлення теоретиків лібералізму до власності як до базового виміру природного закону призводить до класичних форм громадянського суспільства, до відокремлення держави та економіки, пріоритету особистих прав над державними.

Позиція соціальної державності найбільш яскраво була репрезентована в німецькій традиції. Саме через дослідження цієї традиції стає зрозумілою різниця між ліберальною доктриною та позицією Г.В.Ф. Гегеля, який розглядав державу як вищу інстанцію, як самоціль. Він надавав останній визначальні права по відношенню до громадян. Гегелівська позиція історично є антитезою щодо розвитку ліберальної держави. Держава в ліберальній традиції, на відміну від соціальної, не має власних особливих цілей. Вона має зосереджуватись задля розв'язання базового завдання, має бути засобом для забезпечення головної мети. Базовим завданням, у ліберальному вимірі є розвиток особистості, свободи людини, забезпечення необмеженого права особи на збагачення. У відносинах між державою і суспільством саме суспільство визначає розвиток держави. Така позиція не була прийнятною для Гегеля, який є прибічником соціальної держави – державного втручання в економічну сферу. Щодо позиції І.Канта, то автор цих рядків вже піддавав аналізу позицію кенігсберзького філософа стосовно соціальної держави [6,с.15]. Німецький мислитель в дусі ліберальних вимірів європейської традиції не сприймає моделі політичного патерналізму, яка тривалий час була визначальною для абсолютистських держав Західної Європи. Йдеться про заперечення типової для традиційних суспільств форми влади, яка діє лише у дусі батьківської опіки над власними підданими [7,с.22]. Разом з тим позицію І.Канта не можна вважати втіленням лише ліберальних тенденцій. Його політична теорія, заперечуючи виміри патерналізму (Кant's critique of cameralism), стверджує гуманістичний проект пріоритету людських прав та свобод, які мають бути вищими за виміри добродійності, які є притаманними для феодально-князівської держави загального блага. Кант наполягає на створенні досконалого законодавства для welfare state, яке мало б сприяти соціальному захисту малозабезпечених, стверджуючи, що „державне втручання для допомоги бідним є необхідним, адже це об'єднає людей в гуманне суспільство" [8,с.22]. Він намагається поєднати кращі риси соціальної та ліберальної держави.

В умовах сьогодення особливої актуальності набуває актуалізація європейського досвіду розвитку соціальної державності в Україні, як складовій частині європейського співтовариства. Саме інкорпорація європейської форми соціальної держави, яка здійснює свої цілі та принципи у формі правової державності, рухається у напрямку якнайбільшої гуманізації суспільних відносин через розширення прав особистості та громадянина, має стати визначальною для майбутньої України. Разом з тим маємо усвідомити, що європейська традиція утворення та розвитку соціальної держави складалася протягом тривалого часу, подолавши складні суперечності та конфлікти різних соціальних груп і початкові ліберальні тенденції ринкового фундаменталізму. В історичному контексті можемо говорити про різні форми розвитку цього типу держави, які мають розглядатися як певні пов'язані між собою етапи її становлення та еволюції. Первісна форма соціальної держави пов'язана з розповсюдженням соціальної підтримки, соціального забезпечення, соціального захисту від певних соціальних груп на всіх репрезентантів суспільства. Поступово соціальна підтримка широких верств населення, через закріплення прав громадян на соціальні гарантії з боку держави, знаходить правове закріплення в європейських цивільних кодексах та конституціях. Зокрема за пропозицією відомого німецького суспільного діяча та політика Г. Галлера було визначене поняття „соціальна правова держава", яке остаточно закріпило природні соціальні права людини та громадянина. Врешті-решт були закладені правові параметри соціальної державності, а соціальні функції набули в ХХ столітті визначального та обов'язкового характеру. Відбулася як остаточна цивілізаційна передача соціальних функцій від суспільства до держави, так і розподіл повноважень між ними. Держава взяла на себе функції забезпечення населення роботою, соціальний патронаж, життєві та цивілізаційні стандарти для найменш захищених категорій людей, втілювала державні та муніципальні програми для різних соціальних груп та регіонів. У європейських країнах поступово створюється певний етос відповідальності держави щодо надання різним громадянам та соціальним групам рівних соціальних та правових можливостей.

Loading...

 
 

Цікаве