WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Соціально-філософський аспект проблеми істини та правди - Реферат

Соціально-філософський аспект проблеми істини та правди - Реферат

Класичними прикладами щодо цього є знання, які вважались істинними протягом тисячоліть про будову Всесвіту, центром якого розглядалась Земля, навколо якої обертаються небеса, про Сонце та інші небесні світила, що на початку нової ери Птоломеєм було теоретично розгорнуто в спеціальну систему, яка закріпилась в історії людства під його ім'ям. Істинність цієї теорії не піддавалась спростуванню аж до Нового часу, коли з'явились відкриття Коперника, Кеплера, Галілея, Ньютона. Іншим яскравим прикладом відносності достовірного відображення об'єктивної дійсності можуть служити знання класичної фізики та їхнє сприйняття, як істинних щодо епохальних відкриттів теорії відносності, квантової теорії і критичний перегляд у новітній період [6].

Чим важливі ці (та інші) приклади, чередою яких вибудуваний людський шлях пізнання навколишнього світу? До Коперника вчений, який вивчав зоряну карту неба, спираючись на концепцію Птоломеєвої системи, роблячи свій внесок у скарбницю знань астрономії, утверджував хибну істину про дійсність, але говорив правду, коли репрезентував свої знання, оскільки він вірив у коректність загальновизнаної базисної теорії про будов Всесвіту та істинність добутих ним знань. Джордано Бруно, який вже по-іншому розглядав Світобудову, був вірним як істині, так і правді, які, на жаль, були на той час неприйнятні для інквізиції, яка жорстоко стояла на сторожі теологічного вчення. Галілео Галілей залишився вірним істині, але зрадив правді, що дало йому можливість уникнути страти.

Так було, та і є, так, на жаль, буде, що для людини легше встановити істину, ніж відстояти правду у людському світі. Трапляється, що науковець може бути наполегливим і безкомпромісним у здобутті нових знань, доводити і відстоювати їхню істинність перед науковим співтовариством, але водночас буде безпринципним і навіть брехливим у реальному житті серед людей. Це може виходити далеко за межі розсудливого і зваженого компромісу, яким можна було б виправдати вчинок Галілея і яким міг би врятувати своє життя Бруно, залишившись при цьому вірним своєму новому науковому світобаченню, в істинності якого він був переконаний.

А чи може бути виправданим власне сам компроміс у подібних життєвих ситуаціях? З точки зору збереження людини від передчасної смерті, можна дати ствердну відповідь. Але ж, якби людство час від часу, ще за дві тисячі років від Сократа, не отримувало подібних уроків безкомпромісного відстоювання правди і жертовності в її ім'я, чи не атрофувалось би в нього відчуття правди і чи не потонуло б воно у брехні, що плодять аж надміру компромісні та конформні люди, зазвичай у якихось своїх корисних цілях, а не лише з метою самозбереження.

А тепер визначимось, в яких випадках доречно ставити поряд, як синоніми, істину та похідні слова. Інтерпретація відповідних антонімів має допомогти зануритись у розуміння суті правди.

Правдивість, за звичай, ми сприймаємо і як те, що може виступати синонімом істинності знань, фактів, інформації тощо, і як те, що розглядається як риса характеру людини, дуже важлива властивість її особистості, синонімом якої є чесність. Коли говорять, що це нечесна людина, то розуміють, що вона неправдива, тобто брехлива. Якщо йдеться про наукові знання, які визнаються неістинними, можна також називати їх неправдивими, помилковими, хибними доти, доки їхня неістинність не усвідомлена тим, хто їх здобував чи репрезентував. Коли ж той, хто репродукував ці знання, навмисно їх робив неістинними або усвідомлює, що вони неістинні, але транслює їх у своїх життєвих проявах, тоді у нас виникають підстави визнавати такі знання нечесними, що означає в даному випадку і брехливими.

Інтерпретуючи слово "правдоборець", спочатку відмежуємось від людей, які весь навколишній світ сприймають в чорних тонах і на кожному кроці роблять зауваження цьому світові, що він недосконалий, неправдивий і взагалі несправжній. Залишається лише поспівчувати як людині, що тотально невдоволена білим світом, а значить, своїм життям, так і тому соціальному оточенню, де безпосередньо здійснюються прояви такої "боротьби за правду". Але й нехтувати такими проявами не можна, особливо, коли вони набирають великого поширення, що повинно сприйматись як ознака негараздів у суспільстві.

Абсолютної правди у людському світі немає, не може бути та й не повинно бути. Інакше людське життя мало б стати рафіновано правильним, тобто чітко визначеним, структурованим, передбачуваним, врешті-решт запрограмованим, одновимірним, сірим від своєї прозорості. Або люди давно один одного повбивали б у безкомпромісній війні за правду, тим більше, якби кожен воював за свою правду. Важко навіть уявити, що б було, якби люди знали абсолютно всю правду, навіть ту, що сидить в голові кожного з нас. Недаремно ж, мабуть, кажуть у народі, що краще мати декількох недругів, які погано думають і говорять про тебе, ніж одного друга, який доносить тобі ці думки та розмови. Тому ми розглядаємо зваженого правдоборця, який у боротьбі за правду відстоює загальновизнані людські чесноти, якщо вони в соціальному середовищі зневажаються або навіть переслідуються.

Дійсно, якби в суспільстві панувала правда, а не її антиподи (брехня і кривда), якби не було тих, хто чинить опір правді, нехтує нею, то чи була б потреба в правдоборцях? Тепер виникає питання, з ким треба боротися, щоб утверджувати правду. На побутовому рівні правда найчастіше утверджується або в дискусіях, або незалежною поведінкою чи окремими вчинками. Обстоювати правду шляхом боротьби необхідно перед тими суб'єктами, які наділені силою влади або грошей чи фізичною силою.

Борець за правду і борець за істину – не синоніми. Спинимось на інтерпретації правдолюбства.

Смисл слів "правдолюб" і "правдомовець" краще зрозуміти через описовий образ. Це може бути той, хто не любить правди, потурає брехні, надає їй перевагу. Легше уявити правдолюба, який може говорити неправду, ніж людину, яка звикла до брехні, щоб вона любила правду. Ближче до істини, коли правдолюб каже: "Я брешу", ніж те, коли його антипод каже: "Я говорю правду". Особливу недовіру може викликати фраза у передвиборній риториці "Я говорю абсолютну правду".

Здоровий глузд сприймає амбівалентність людини, але не сприймає в ній водночас двох протилежних особистостей. В яких випадках людина може щиро називати правдою те, за чим прихована брехня? Насамперед, тоді, коли вона наївно помиляється, не відаючи і навіть не підозрюючи, що це неправда. Або, коли людський індивід позбувся совісті та комплексу моральності і щиро любить брехню, вірить в неї, як в правду, зрозуміло, вигідну для себе. І от така правдоподібність, доведена до абсолюту, з'являється в соціальному просторі, причаровує своїм щирим летом думок. Але, зі значним відставанням докочується гуркіт брехні і кривди, підтверджує істинну суть нематеріальних думок-фантазій, продемонстрованих щиро мовленими словами правди.

Таким чином, не стільки логіка, скільки алегоричний образ літака-фантома, а головне, власна інтуїція, дають можливість не лише інтерпретувати цей парадокс, а й висновок, що наївно можуть помилятись і говорити щиро неправду, як правду, діти, можуть також наївно помилятись пересічні громадяни, які щиро вірять брехні, що видається за правду політиками, але не самі політики, які брехню видають, за щиру правду.

На думку автора, правдолюбство – це чи найбільш неоднозначне поняття із похідних від правди слів та її сполучників, під яким частіше за все може приховуватись правда або маскуватись брехня. Як правдоборці, так і правдолюби вдаються до правдомовності для того, щоб озвучити правду. Але ж і їхні антиподи теж вдаються до правдомовності, щоб досягти своїх цілей, вони змушені наряджати, маскувати, прикривати їх. Правда приховується, коли вона підмінюється брехнею, яка видається за правду. Тому семантично правдомовність можна тлумачити як суспільний плацдарм, трубина, які можуть озвучуватись або правдою, або брехнею чи їхньою сумішшю. Це саме той випадок, коли доречно сказати, що святе місце порожнім не буває, але зробивши при цьому відповідний наголос. Коли мовиться правда. Це місце дійсно святе. Коли правда змовкає чи взагалі мовчить, тоді голосом правдомовності користується її антипод.

Коли правда мовить на весь голос і не змовкає, це не дає гарантій, що брехня зовсім щезне, але це є запорукою того, що остання не може розперезатись і поводитися у суспільстві чи певному конкретному соціальному середовищі нахабно і брутально. В умовах, коли слово правди звучить впевнено, брехня змушена говорити пошепки, крадькома. Тому принципово важливим у людському світі є те, щоб не змовкав голос правди.

Людина у своїх життєвих ситуаціях має визначатись, як їй скористатись правдомовністю – в ім'я правди чи заради брехні. Поряд з цим, протягом життя людині доводиться постійно вирішувати проблему, як їй відрізнити слово правди від брехні з усього того, що мовиться іншими людьми. Від вирішення цієї проблеми залежить, що ми робимо на білому світі, чи множимо і стверджуємо правду, чи поширюємо брехню, підтримуємо правду чи брехню.

У зв'язку з цим звернемо увагу на такі слова, як правдоподібність, неправдоподібність, напівправда, за якими може бути як правда, так і не зовсім, а це потребує від людини додаткових зусиль, щоб угледіти істинну суть того, що приховується у таких феноменах, коли вони виникають у реальному житті. Але ці слова, на нашу думку, цікаві ще й тим, що вони унаочнюють нетотожність смислу правди та істини як окремих понять. Адже ми сприймаємо істинність як достовірність. Коли ми апелюємо до правдоподібності як того, що описує чи відображає певний факт дійсності, то маємо усвідомлювати, що схоже на правду позначене як правдоподібне, воно не є в дійсності правдою, воно неістинне. Водночас у неправдоподібності, як антиподу правдоподібності, може приховуватись факт дійсності, що дає підстави вважати її істиною. Тому некоректно порівнювати як синоніми правдоподібний і подібний істині. Правдоподібність неможливо спростувати чи скасувати, оскільки це належить до чуттєвої сфери людини, її світовідчуття, світосприйняття і світобачення. Коли ж йдеться про подібне на істину, це є не що інше, як гіпотеза, яку можна або підтвердити, або спростувати, використавши коректний для неї метод пізнання, що гарантує достовірність. Підтверджена гіпотеза набуває статусу істини, а непідтверджена – скасовується.

Loading...

 
 

Цікаве