WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Соціально-філософський аспект проблеми істини та правди - Реферат

Соціально-філософський аспект проблеми істини та правди - Реферат

Реферат на тему:

Соціально-філософський аспект проблеми істини та правди

Людство на сучасному етапі цивілізаційного розвитку перебуває в тому стані влаштування соціумів, коли впровадження і максимально можливе підтримання справедливості в них більшою мірою залежить від писаних законів, ніж від неписаних норм моралі, що покликані регулювати і гармонізувати суспільні відносини в усіх без винятку сферах діяльності. Наскільки успішною може бути така тенденція і чи взагалі можлива тотальна підміна моралі законами залежить від того, наскільки позитивним є чинний правовий простір у тому чи іншому людському соціумі. Влаштовуючи своє суспільне життя, люди змушені постійно вирішувати у своєму соціумі проблему позитивного правового простору, інтегральним критерієм чого є справедливість. Через це ніколи не втратить актуальності осмислення засад і теоретичних підвалин, на які має спиратись позитивний правовий простір.

Теоретичним підґрунтям позитивного правового простору є такі філософські поняття і категорії, як правда, справедливість, соціально-філософська концепція права та його засадні концепти природного, божественного, абстрактного і позитивного права [7]. Спираючись на них, можна визначитись з основними теоретичними критеріями, що дадуть підстави зробити коректну оцінку розбудованому за роки державної незалежності України правового простору, а також глибше зануритись у розуміння генезису проблеми несумірності свободи і відповідальності суб'єктів влади та пересічних громадян в нашому суспільстві.

Як це не парадоксально, але із обраних вище опорних понять складніше всього, виявляється, знайти визначення і теоретичне тлумачення правди.

Найближче за смислом до поняття правди можна вважати поняття істини. Істина – це не зовсім правда, з огляду на те, як і коли використовуються ці поняття. Спочатку згадаємо, який основний смисл ми вкладаємо в поняття "істина" і що в ньому має бути принципово важливим.

Оминаємо вічну суперечку різних філософських напрямків і шкіл навколо питання про характер відповідності знання і дійсності та самої можливості повної ідентичності думки і об'єкта, тобто навколо того, що, власне, і становить суть поняття істини. Для нас важливо звернути увагу на те, що істина фіксує об'єктивний зміст людських знань, визначає межі їхнього збігу з дійсністю. Абсолютність істини щодо дійсності сприйматимемо лише в межах пізнаного, а це значить – умовно. Якби була встановлена абсолютна істина щодо світу, в якому ми живемо, то припинився б і сам процес пізнання як такий, що вичерпав себе. А це не може трапитись доти, доки людина має здатність дивуватись і сумніватись.

Протягом тисячоліть точаться суперечки навколо суті самого поняття істини. Тому, коли людина видає свої твердження за абсолютні, це має, як мінімум, насторожувати щодо її щирості чи далекоглядності, а як максимум, – свідчити про її лукавство. В загальному вигляді з'ясуємо наше розуміння істинності знань та можливостей маніпулювати ними, видаючи хибні знання за істинні або навпаки.

При з'ясуванні і цього питання будемо звертатись до простого і зрозумілого. Наприклад, коли ми чуємо слово "верблюд" як видову назву у зоологічній класифікації тварин, в нашій уяві постає саме ця тварина, а не, скажімо, слон. І коли ми бачимо цю істоту навіть без горбу, в нашій свідомості ми ідентифікуємо її зі словом "верблюд", а не з якимось іншим терміном чи поняттям.

Трапляється такий курйоз, що дитина якимось чином засвоїла називати верблюда слоном. В нормальних умовах таке помилкове знання згодом виправляється, коли дитина починає усвідомлювати неадекватність реакції соціального оточення на використання нею поняття не за призначенням. А якщо б це було у сиву давнину і дитина була нащадком єгипетського фараона, який володів абсолютною владою над усім, що перебувало тоді під сонцем у тій древній цивілізації, і будучи примхливою і амбіційною особистістю, ставши повелителем, який не захотів би обтяжувати себе переучуванням засвоєних ним раніше понять? Єгипетські фараони мали таку необмежену владу, що могли б, за бажанням, примусити своїх підданих перевчитись і називати верблюдів слонами.

Якби така колізія трапилась у науковому співтоваристві, коли б знайшовся "прогресивний" зоолог, який вбачав науку не в дослідженні суті дійсності, а в підміні понять, якими позначається ця дійсність, та зміг переконати вчених у галузі зоології віднині іменувати слоном ту тварину, яка раніше називалась верблюдом, а верблюдом називати ту істоту, яку досі знали як слона, то ця проблема вирішувалась би з позицій конвенціоналізму.

Що від цього, крім знаків-понять, якими була позначена дійсність, змінюється? Вулиця як була, так і залишилась на тому самому місці, слон як був слоном, так і залишився ним, не перетворившись на верблюда і не підозрюючи навіть, як його називають у зоологічній систематиці. Не змінилась дійсність, не змінились знання про неї, а змінилось лише позначення цих знань, що не може впливати на їхню істинність.

Але в людському світі далеко не все так однозначно з критеріями істинності знань, які дають про неї уявлення. І, мабуть, не даремно у народі кажуть – називай мене хоч глечиком, лише у піч не став. Це можна тлумачити як принцип-засторогу, що визначає своєрідну демаркаційну лінію між тим, що є грою слів у понятійному полі, яка не шкодить дійсності, та тим реальним соціальним простором, запровадження в який надуманих понять, хибних знань спотворює, деформує людський світ.

Раніше, коли в людських соціумах ієрархія вибудовувалась за природним правом, сильніший брав рогача і орудував глечиками, а коли він слабшав, цей інструмент перехоплювали міцніші руки. У сучасному цивілізованому світі це все може робитись на інших засадах і не в такий спосіб. Нині нерідко визначальну роль у влаштуванні людського соціуму відіграє не реальний стан його дійсності, а те, чим і як позначена ця дійсність, тобто інформація і знання, поява яких інколи передує виникненню самої соціальної дійсності. Звідси актуалізується проблема суб'єктивної ролі того, хто цю інформацію та знання плодить.

У житті цивілізованих людей цілком реальною може бути ситуація, коли оте маленьке собача, що вискакує з кущів і гавкає на слона, може стати суспільним слоном і зайняти відповідне ієрархічне місце в соціумі, коли воно стає володарем відповідного чи то мандата, чи диплома, а може й сертифіката. Взагалі різновид документа принципового значення не має, важливо, щоб було написано, що саме оця моська є слон і обов'язково стояла легітимна печатка.

В зоопарку, якщо хтось навіть не жартома, а всерйоз поміняє таблички між стійлом верблюда і кліткою зайця, це не вплине на відповідну зміну раціону харчування цих тварин. А в людських соціумах, де можуть діяти, хоч і надумані, але виписані закони, якщо заєць став володарем документа, який засвідчує, що він верблюд, раціон харчування може змінюватись автоматично, байдуже, що в реальній дійсності верблюда немає. Зайцю добре, якщо навіть харч і не підходить, зате його багато, можна виміняти на щось їстівне для себе. Але ж приреченість верблюда очевидна, коли йому виписують довідку, яка засвідчує, що він значно менша звірина.

Коли в такий спосіб істинна соціальна дійсність підмінюється неістинною, тобто удаваною або просто неправедною, людина, що стає на цей шлях, робиться перевертнем, оскільки видає себе за того, ким вона насправді не є і не може бути. Якщо в соціумі такі феномени мають поодинокі випадки, це дає можливість більшості нормальних людей відчувати себе самими собою, тобто підтримувати цим самим людські умови для суспільного життя. Але якщо спотворення соціальної дійсності набуває ознак тотальності, то найтяжче в такому соціумі людям, які не хочуть бути перевертнями, оскільки перевернутий таким чином людський світ запрограмований на формування, продукування людських індивідів, які сприймають істину у її спотвореному вигляді. У такому деформованому соціальному просторі нелицемірні, щирі, відверті і правдиві люди сприймаються їхнім соціальним оточенням, як диваки.

Тепер перейдемо до тлумачення поняття правди. Коли заглянемо у чинний орфографічний словник української мови, то зможемо там, крім слова правда, побачити похідні від нього: правдивий, правдоборець, правдолюб, правдоподібний, правдошукач, праведник, праведність, правий, правильний. Що ж до поняття "істина", в цьому ж словнику можна побачити лише такі слова, як істина, істинний та істинність. Звертаючись до груп антонімів, знаходимо такі слова: неправда, неправдивий, неправдоподібний, неправедний, неправий, неправильний; кривда, кривдження, кривдити, кривдний, кривдник, кривдниця; брехня, брехання, брехати, брехач, брехливий, брехун, брехунка; хибний, хибність; помилка, помилковий, помилковість [4].

Не претендуючи на те, що під силу професійним лінгвістам, у тлумаченні суті терміна "правда"обмежимось доступним для широкого загалу розумінням. Відштовхуємось від того, що має сприйматись без доведень. У нас немає підстав стверджувати, що поняття правди та істини зовсім нетотожні або, навпаки, повністю ідентичні. Ми без сумніву сприймаємо їх, як близькі, як синонімічні слова. Після введення у контекст нашого дослідження розуміння поняття "істина" нам залишається з'ясувати, що має належати лише поняттю "правда", як нетотожне істині, а що залишається в обсязі поняття останньої, як властиве лише їй.

Спочатку визначимось, яке з цих двох понять більше за своїм обсягом. Не повинно бути принципових заперечень щодо того, що правда – більш всеосяжне поняття, ніж істина. На користь такого твердження свідчить наявність значно більшої кількості похідних від правди слів та їхніх антонімів, що семантично не можуть бути протиставлені поняттю істини. Зокрема, кривда і похідні від неї слова не можуть розглядатись як антоніми істини. Це наштовхує на думку, що правда як поняття може охоплювати і те, що сприймається як істина, і простиратись далі, в царину моралі, почуттів, життєвих принципів, позицій людини. Істина ж обмежується знаннями про дійсність, достовірність яких залежить від пізнавальних можливостей людини на момент їх здобуття.

Loading...

 
 

Цікаве