WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Символіка бароко. Спроба філософського аналізу - Реферат

Символіка бароко. Спроба філософського аналізу - Реферат

Сучасне розуміння старовинної книги в переважній більшості є зосередженим навколо тексту, його семантичного та герменевтичного поля. Це випливає з одного з принципів постмодернізму, який висловив французький філософ Жан Бодрійар: для того щоб зрозуміти, що таке гіперреальність, треба ототожнити реальність із текстом. І, навпаки - гіпертекст ототожнюється з реальністю.

Якщо спробувати уявити книгу як річ у філософському розумінні, то можна отримати систему, яка структурно складається з двох основних елементів - графічного знаку та образу. Графічний знак - це текст книги, а образ - це ілюстрації, які її супроводжують. Тому книга постає, з такої точки зору, універсальним світом, світом який поєднує і світ знаків і світ образів, і в якому ці світи можуть виступати не тільки як окремі самодостатні даності, але й взаємозамінятися, взаємовідображатися. Це було чи не однією з найважливіших властивостей барокової доби. На даний принцип відображення акцентує й російська дослідниця Л. Сазонова : „ Бароко.., маючи великий потяг до вираження ідеї у зримій формі, осягнутої спогляданням, культивує образ як графічний знак" [10, 78]

Найхарактернішим виразником системи графічний знак - образ може слугувати емблема й пов'язане з нею емблематичне мистецтво - синтез віршованого напису чи сентенції з малюнком символом.

Сам факт розповсюдження емблематичного мистецтва засвідчують численні збірники та підбірки емблематичних малюнків , що друкувалися в ХVІІ - ХVІІІ століттях . Так найвідомішим на той час став виданий Києво-Печерською друкарнею в 1712 році філософсько-моралістичний твір "Ифика ієрополітика, или філософія нравоучительная символами и пріудобленіями изьяснена к наставленію і пользе юним ".

"Ифика..." стала дуже поглинуло і улюбленою книгою в слов'янському світі . Вона тричі перевидавалася в Петербурзі (1718, 1728, 1729), у Львові(1760), у Москві та Відні (1790). Іконографія "Ифики..." широко використовувалася для розпису будинків та церков. Художники надавали цим мотивам спрощених монументальних форм, часом перетворюючи їх на колоритні твори декоративно-прикладного живопису (наприклад, алегоричні зображення в парафіяльному будинку села Курашівці на Поділлі). Різні видання " Ифики ..." мають від шестидесяти чотирьох до семидесяти гравюр з віршами до них . Сюжети гравюр алегоричні , ймовірно почерпнуті з античної історії та міфології, з біблійних книг, з популярних байок - з усіх тих джерел якими користувалися тогочасні вчені

І все ж варто розрізняти й не змішувати в одне ціле алегорію та символ. Так у своїй "Діалектиці міфу" відомий російський філософ А.Ф. Лосєв достатньо чітко розрізняє алегорії і символи: „алегоризм є завжди принципово неврівноважений поміж тим, що означає та тим, що є означене..."[8, 47]. Символ є ж самостійною дійсністю, і хоч він є зустріччю двох планів буття (ідея та річ), але у ньому вони дані у повному, абсолютному нерозрізненні. ..."[8, 48].

Цю думку можна продовжити словами сучасного італійського письменника і семіотика Умберто Еко, який зазначає:" В означену епоху (бароко -авт.) винаходили і перевинаходили безліч малюнків, щоб заховувати в них таємні шифровані смисли. ... Люди того століття вважали обов'язком перетворювати світ в хащі Символів, Знаків, Кінних ігрищ, Маскарадів, Живописностей, Язичницьких трофеїв, Відзнак, Гербів, Іронічних малюнків, Монетних чеканів, Байок, Алегорій, Апологій, Епіграм, Сентенцій, Двомовностей, Проповідок, Вивісок, Лаконічних Епістол, Епітафій, Коментарів, Лапідарних Гравюрувань, Щитів, Глифів, Медальйонів..."[18, 331].

Це феномен не був новим. Пошуки універсальної протомови, вираженням якої, як вважалося було число, письмовий (графічний) знак, символ (зображуваний образ) має свої витоки ще в античності, так і у Старому заповіті. Зрештою, ще піфагорійці наділяли число магічними властивостями й вважали що воно є першопочатками усього існуючого. У Біблії ж говориться, що спочатку було слово: "І сказав Бог: "Хай буде світло (Кн. Буття 1.3)і далі, - "і Бог побачив світло, що добре воно" (Кн. Буття 1.4) Чимало підтверджень цьому можна знайти і у патристичній літературі. Український філософ епохи бароко Стефан Яворський, навіть наслідуючи Й. Дамаскіна цитує шість родів образів:

Первий єсть образ єстественний, О т ц а предвечного єдинородний Син.

Вторий образ - єсть образ Божий - человък.

Третий род - єсть Писаніє Святоє.

Четвертий род образов - биті всяка твар, поеліку возводит человъка в познаниє Творца.

Пятий род образов єсть преображеніє(передвістя) будущих вещей.

Шестой род образов єсть, іми же являються некія чудесния,преславния же і мужественния дъла [16, 7].

Своєрідним "ключем розуміння" алегоричного мистецтва в добу українського Бароко та тогочасним ставленням до нього слугує одне з оповідань Антонія Радивиловського : "Єден з славних сньцаров прошений бил, аби на бардзо малом перстеня каменю единнадцат тисяч дев отрисовал и гдьі тую завзял работу , почал сьбе мислити, якби на стислом полю так великую личбу дев виразил? Видячи реч неподобную, в виражению многих персон, ужил такого способу: учинил место , оздобленое мурами , вежами и двома брамами , оттуль та из овуль; и на каждой з них по єдиной отрисовал деве, рощку олівную в руце маючей. Так отрисовавши, рече: ово маьш, чтось просил! Речет до него господин перстеня: что тут такого отрисовал? Єдиннадцать тисяч дев где суть, покажи мне? Отповесть, з єдиной сторони єсть остатняя, которая през браму входит до места, се другая першая есть, которая виходит, иньім зась внутрь суть, але не даются видети для муров и будинков"[1, 18].

Тут доречно було б навести слова Григорія Сковороди, який через персонажа свого діалогу "Кільце" Якова мовить про символ-образ та емблему: "..Образ, що має в собі тайну, називається по-грецьки emblema, тобто вкидка, вправка ніби у перстень алмазу, наприклад зображений гриф з таким написом: "Наглопороджене швидко зникає"; або оберемок трави з цим написом: "Будь яка плоть - трава". Якщо таких фігур дві чи три скласти разом, тоді називалося sumbolon, conjectura по-римські; по-нашому сказати б : скидка, змітка.... Я недавно малював таємничий образ. Він зображає море, з якого летить на другий бік моря ластівка, з написом: "Взимку немає тут для мене спокою". Такі фігури, які таємно зображували вічність, бували у стародавніх вирізані на печатках, перснях, на посуді, на таблицях, на стінах храмів, з цієї причини названі hieroglipfika (ієрогліфіка), тобто священна скульптура або різьба, а тлумачі названі hierophantes - священноявителі, або mystagogi - тайнознавці. Звичайно, ніхто б не міг розуміти і, дивлячись, не бачив би, наприклад земної кулі, зображеної із царською короною і скіпетром, та перевернутої, якщо б не було підписано таке: "Дурень уповає на нього". Звідси видко народилося оце прислів`я : "Не фігура", тобто не важко"[11, 272].

Образ змія у філософії Сковороди можна зустріти дуже часто: " А змій, що тримає в устах свій хвіст, трохи відкриває, що безкінечний початок і безначальний кінець, починаючи, закінчує, закінчуючи починає. Та незліченний є таємнообразний морок божественої ворожби "[11, 353]. Гортаючи сторінки творів мислителя подібних образів - знаків барокової філософської мови можна знайти безліч .

Подібно до того, як слово збагатило малюнок, так мистецькі форми наповнили українські барокові тексти новим особливим змістом їх сприйняття як за своєю суттю так і зовнішньою формою вираження. Дуже показовим у цьому є літературний доробок Івана Величковського(? - 1707), викладача поетики Києво-Могилянського колегіуму. Відомі його дві його великі збірки: "Зегар з полузегарком"(1690) та "Млеко от овци пастиру належноє"(1691). Остання є свого роду підручником поетики. Сучасні літературознавці майже одностайно вважають його теоретиком і практиком фігурного віршування. "Ця збірка - , тведить Іван Лучук,- є унікальною в історії української поезії практичною реалізацією теорії "курйозного віршування". Вона створювалася, як зазначав сам Величковський у "Передмові до чительника", з метою "нікоториє значнійшиє штукі поетицкіє руським язиком виразити, не з якого язика на руський ониє переводячи, але власною працею ново на подобенство інородних составляючи, а нікоториє і ціле руськіє способи винайдучи, котріє й іншим язиком ані ся могуть виразити"[14, 275]

Loading...

 
 

Цікаве