WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Ритуалізовані вправи в системі амодосконалення (китайський варіант) - Реферат

Ритуалізовані вправи в системі амодосконалення (китайський варіант) - Реферат

Реферат на тему:

Ритуалізовані вправи в системі амодосконалення (китайський варіант)

Культура глобалізованої Європи продовжує розширювати свої пошуки засобів виміру людського духу. Україна, вдивляючись у культуру минулого свого народу, також зайнята пошуками своєї ідентичності, аналізуючи танок, пісню, орнамент. Східна цивілізація красномовно підтвердила, що хореографія - це не лише мистецтво танку з усіма його специфічними особливостями. Це певний ритуал, за допомогою якого відбувається філософсько-естетичне освоєння дійсності.

Спеціалістам з проблем культури Китаю достоменно відомо, що культ безсмертних (сень жень) мав широке коло свого розповсюдження. Відомо й те, що загальновизнаними було лише вісім безсмертних. Атрибути восьми з часом входять до мотивів китайського орнаменту. Це: опахало, меч, гарбуз-горлянка, кошик з квітами, кастаньєти, залізний ціпок, сопілка, лотос. Атрибути закам'янілого у своїй безтурботності даоського святого з часом змінювались, збагачуючись новими деталями, наприклад, фочхенем (пристосування для обмітання пилу) тощо. Звертаємо увагу на те, що всі предмети повсякденного вжитку через призму ідеї того чи іншого міфу набувають символічного узагальнення, що й складало символічну реальність. Функція символу, що спричинив образ символічної реальності, обмежувалась самовдосконаленням. Через те такий символ вважався чи не другорядним. Отже, головне не сам предмет, а той образ, який він втілює. На питання про легендарні триноги, Вансунь Мань з сарказмом відповідає: "Сила не в триногах, а в доброчинності" [7, 180].

Згадуваний в атрибутах даосів кошик з квітами традиційно вважається символом можливості людини здійснити прорив до ідеалу. Адепти писали, що в такому разі особа буде бачити квіти, які падають на неї з неба. Але одночасно ваза з квітами була неодмінною умовою оформлення житлового приміщення. Скажімо, основна ідея роману Китайського Середньовіччя ("Квіти сакури у золотій вазі"), згідно переказу, виникла у автора тоді, коли він, гостюючи у свого керівника, поглянув на стіл, на якому переливалася розкішна квітучість у золотому сяйві. Подібними художніми засобами китайські майстри підносили житло людини до храму, а життя (повсякденну екзистенцію) до божественного. Буденне (помешкання) переростало у красу, гармонізувало з людиною, "підтягувало" її до високого (божественного): згідно мистецтву феншуй, тільки в красивому помешканні людина зможе жити вільним, щасливим життям. Світле помешкання має активізуючий вплив у процесі досконалення особистості, саме через квіти сакури (чи щось інше) індивід особистісно зіштовхується з об'єктами, що відповідають чи не відповідають його прагненню досягти мети. Так через складний механізм психічних процесів визрівають і усвідомлюються збудники естетичної діяльності особистості, які проявляються (крім усього іншого) і у тому, що роблять вони індивіда більш чуттєвим до емоційно впливим об'єктам, процесам і явищам.

Звернемо увагу на те, що в подальшому атрибути безсмертних стають символами щастя, тобто описують шлях самовдосконалення в естетично-етичних вимірах. Крім того, серед них багато предметів мають пряме відношення до мистецтва - від сопілки до кастаньєт. Означене дає підстави шукати філософсько-естетичне підґрунтя східної культури у мистецтві.

Названим підходом широко користується чань (дзен) буддійська культура, яка оперуючи символічними формами, закликає початкуючих митців та дітей (у чанській традиції не було практики відповідати на запитання учня, вони самі повинні знайти відповідь у природі) пройти шлях просвітлення через складання невеличких за обсягом віршів. Естетичне освоєння світу можливе лише при мімесісові, наслідуванні не людині, а природі:

"Вчіться сосні у сосни, бамбуку у бамбука.

Заглибившись у предмет, зрозуміти його природу, його почуття, тоді народиться вірш" [1, 25].

Наслідування природі породило доволі міцну світоглядну течію, яку прийнято називати даоською алхімією, "філософський камінь" якої - процес самовдосконалення. Цю парадоксальну думку треба довести. За концепцією Є.А. Торчінова світогляд даосів найповніше втілений у мистецтві у-шу [6]. У - шу фахівці з китайської культури трактують виключно як бойове мистецтво, яке з цієї причини не може бути основою для самовдосконалення, бо ж у класичному розумінні його головною метою є фізичне самовдосконалення, мета якого перемога, чи навіть знищення супротивника.

Спеціалісти китайської граматики ієрогліф (у) перекладають як "бойовий, військовий". Зустрічаються й думки, згідно яких виокремлені складові графеми дають підстави тлумачити ієрогліф (у) як "зупинити застосування зброї на великому держаку". Даоська недія ближче до нашого розуміння філософсько-естетичного світу китайського вчення. У сучасному Китаї поряд з назвою У-Шу часто використовується словосполучення Го-шу (національне мистецтво). Щодо реального двобою, завдання якого - перемогти супротивника, існує інший термін: Сань Да. Перед тим, як відправитись приступити до аналізу національного мистецтва (Го-Шу) з метою виявлення світоглядних концепцій даосизму та окреслити шляхи їх формування, повернемось до нами заявлених атрибутів, до тих виділених атрибутів безсмертних та до багатьох інших предметів, які використовуються в У-Шу в якості зброї. Відразу зауважимо, що більшість шкіл У-Шу використовують зброю для тренування тіла та духу. Зброя сама вчить володіти нею і тому навчена людина володіє й засобами протистояння. Зброя - то не обов'язково спис чи меч. Для даоса будь-яка ужиткова річ може стати зброєю, причому, щоб набути навичок в розкритті свого власного сутнісного "Я" важливо володіти методикою перетворення, тобто вміти наслідувати природному середовищу. Одночасно такі знання, уміння, навички допоможуть при необхідності пристосуватись, а то і протистояти світові, котрий порушує гармонію "Я" і "не-Я". У двобої важливо враховувати потенційні можливості супротивника не - "Я". Наступаючи, об'єкт показує недоліки суб'єкта, сила об'єкта - це слабкість суб'єкта і навпаки. Тобто, об'єкт треба шанувати як вчителя і суб'єкт повинен бути вдячним за таке навчання. В науковій літературі, зокрема у праці І.Турова, більш-менш докладно досліджується застосування зброї (на жаль, не подається, з якого китайського джерела був зроблений переклад) [5]. Увазі читача презентована таємна зброя монахів Шао-Ліня від капців до паличок для їжі (загалом 11 предметів). Вправи систематизовані та формалізовані у вигляді тао (ката), що загалом характерно для У-Шу. Традицію тао приписують відомому даосу Чань Сан-Фену (XIV ст.), який придумав танок для того, щоб навчити людей протистояти хворобам, жити довго та щасливо. Важливо врахувати те, що, згідно натурфілософських теорій, створюючи оточуючий світ, людина створює за його законами свій внутрішній світ (мікрокосмос). Формальні вправи середньовічного Китаю були настільки вдалим методом навчання, що зберегли свої традиції у сьогоденні.

Французький дослідник Р.Хаберзетцер пов'язує тао (ката) з ритуальним танком, завдяки якому легендарний "жовтий імператор" при певних умовах міг зробити людину щасливою та здоровою. Р.Хаберзетцер зазначає, що в сучасному вигляді названі вправи є прообразом "бою з тінню" [4, 12]. Ця битва з Анімою фактично є відбитком даоського уявлення про бій новонародженої самості "нетлінного зародка" з "демоном" проекції власних недоліків. Тобто, людина бореться з собою і в собі і тільки перемагаючи, може стати особистістю.

Вищесказане свідчить про той успіх, якого можна досягти, користуючись вченням класичної китайської філософії. Людина може навіть осмислити тільки у бойовому мистецтві такі трансцендентні поняття, як Дао, Де та інші. З іншого боку, формалізовані вправи, мета яких - гартування тіла, мало чим відрізняються від танку містерії східного театру (особливо фольклорної драми), від танку влаштованого на арені традиційного цирку тощо. Танок як вид естетичної діяльності і на сьогодні несе інформацію про свої початкові форми: сучасні школи китайського бойового мистецтва шукають свій родовід на сторінках літературних текстів (у першу чергу, в образі таких персонажів, як король мавп Сунь Укун з твору "Мандрівка на Захід").

В даному контексті доцільно нагадати механізм формування нового світогляду у процесі виконання сакрального танку. Танок, як і згадувані нами квіти сакури, спроможний вивести реципієнта за межі освоєного середовища. Тобто ілюзія, оманливе, хибне сприйняття дійсності, зіштовхнувшись з реальним світом, поступається радикальній доцільності, економності у всіх тілесних рухах. Одномоментне поєднання примарливого з раціональною доцільністю невблаганно породжує трагічну колізію. У цьому випадку трагедія, як символічний горизонт, що визначає способи людського співпереживання (катарсис) перед лицем руйнуючої конкретну людську істоту реальності піднімається до рівня "екстатичної машини" (користуючись терміном М.Мамардашвілі). Згідно теорії знаного філософа, культурна форма являє собою механізм вилучення і завершення смислів, які стали незрозумілими у тлумаченні начала і кінця людської істоти в її конкретному емпіричному бутті. Аналізована нами концепція збігається з теорією К.Юнга, який довгий час займався східною культурою і який довів, що для вирішення глобальних проблем людства у царині їх духу можуть бути використані архетипічні образи.

На прикладі мистецтва танцю, квітів сакури, золотої вази ми спробували виокремити естетичну складову, яка становить ведучу партію в ансамблі засобів самоудосконалення. В даному місці продовжимо розпочатий аналіз художньо-естетичної сутності танку та його первісного змісту. Не важко помітити, що кожна з вправ перетікає одна в одну, цілий ансамбль вправ стає одним рухом, складаючи якийсь художній сюжет, наприклад, одна з вправ має поетичну назву "золота курка спускається з гори". Виконуючи тао, адепт фактично наслідує ідеальні архетипи.

Досить глибоко осмислив китайський танок А.Лук'янов [3], висунувши концепцію формування змішаного зооантропотеоморфного першообразу. На його переконання зооморфними образами в окремих вправах найчастіше виступають дракон, гусак, фенікс, ластівка. Антропоморфні образи вказують на конкретні загальновідомі історичні особи. В першу чергу - це Су Цін (доба Воюючих Царств), Сун Бінь (доба Трьох Царств), Хань Сін (доба Хань) тощо. Більше усього зафіксовано теоморфних образів Тхай Гун, Лон Ван (цар драконів), Лей Гум (бог грому), Ба Ван (демон посухи) і т.і. Тому адепт, виконуючи, наприклад, вправу Тхай Гун рибалить, не може вважати рух досконалим без внутрішнього наповнення. З цієї причини він мусив спочатку ознайомитися з міфом про Тхай Гуна, а потім уявити себе на його місці і наслідувати характер героя.

Loading...

 
 

Цікаве