WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Тенденції розвитку сучасної філософії - Реферат

Тенденції розвитку сучасної філософії - Реферат

 математичної теорії прийняття рішень тощо.

На цьому герменевтична інтерпретація не зупиняється, враховується ще намір автора, що передбачає звернення до інтуїтивно-емпіричних і суб'єктивно-психологічних факторів. Герменевтика, можна сказати, вперше виявила співвідношення частини і цілого) в процесі розуміння. Напрям, мету і методи герменевтичного аналізу слід оцінювати позитивно, бо суб'єктивно-психологічних факторів дуже часто недостатньо для адекватного розуміння змісту того чи іншого тексту, адже один суб'єкт інтерпретації хибує своєю обмеженістю, тому залучення різних методів для аналізу текстів уможливлює більш повне розуміння їх змісту.

Мова оголошується "творчою і виробничою силою", оскільки текст є "об'єктивною самостійністю" стосовно будь-якого суб'єкта, включаючи автора та інтерпретатора. Він (текст) піднімається до рангу герменевтичної автономії.

7. Структуралізм

Структуралізм як напрям виник у зв'язку з переходом гуманітарних наук від описово-емпіричного до абстрактно-теоретичного методу дослідження: моделювання, формалізації і математизації досягнутих результатів. Суть методу пізнання структуралістів зводиться до такого:

1) Виділення певної множини об'єктів (масиву), "корпусу" текстів, у яких можна передбачити наявність єдиної структури, інваріанта.

2) Розкладання текстів на елементарні частинки, в яких типові відношення зв'язують однорідні пари елементів.

3) Систематизація відносин і побудова абстрактної структури шляхом моделювання.

4) Виділення із структури всіх теоретично можливих наслідків і перевірка їх на практиці.

8. Екзистенціалізм

Екзистенціалізм виник на початку XX ст. в Німеччині, Франції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. Біля джерел цієї філософії був С. К'єркегор (1813—1855 pp.), а серед російських філософів — М. О. Бердяєв (1884—1948 pp.). Основною категорією екзистенціалізму є категорія існування, або екзистенція, що ототожнюється з суб'єктивними переживаннями людини, оголошується первинною щодо буття, а буття суспільства вторинним. Дійсність — це внутрішній світ. Екзистенція не може бути пізнана, зрозуміла, пояснена. Вона ірраціональна в людському Я, людина є конкретною і неповторною особистістю. Екзистенціалізм протиставляє людині суспільство як щось чуже, вороже, абсурдне, що руйнує внутрішній світ індивіда, його свободу.

Жити як усі — значить втрачати свою індивідуальність, свободу. Звідси пафос нонконформізму, заклик до бунту у деяких екзистенціалістів (Сартр, Камю). Крайній індивідуалізм неминуче призводить до розчарування, до асоціальності. Екзистенціалісти не визнають ніяких загальних принципів моралі, вони вважають, що кожна людина сама вирішує, що слід вважати моральним чи аморальним.

9. Неотомізм

Головними представниками цього напряму є Марітен, Жільсон, Бохенський. Неотомізм відроджує і модернізує теїстичне вчення Ф. Аквінського, поєднуючи його з філософськими системами Канта, Шеллінга, Гегеля, Гуссерля, Хайдеггера, Ясперса.

Неотомістський реалізм відстоює незалежне від людської свідомості існування природи і суспільства, водночас проголошуючи останні продуктом творчої діяльності Бога та об'єктом його управління.

Неотомістична концепція буття дуалістична: абсолютне, надприродне буття і буття, створене Богом. Абсолютне буття — Бог. Він створив усе із нічого. Розум людини, на думку неотомістів, неспроможний пізнати сутність явищ, але вони не заперечують його існування. Віра і розум перебувають у гармонійних відносинах, вони не суперечать одне одному, вони доповнюють одне одного. Вони не антиподи, це два джерела одного потоку, два шляхи, що ведуть до однієї цілі (Бога). Розум людини обмежений, йому не все підвладне, є істини, яких не осягнеш розумом. Знання, здобуті і за допомогою розуму, повинні бути постійно під контролем віри. Віра розширює можливості розуму, виступаючи при цьому єдиним критерієм істинності. Раціональне знання — це форма віри, і в цьому плані філософія мусить бути прислужницею релігії.

10. Ірраціоналізм

Ірраціоналізм — філософське вчення, яке відстоює обмеженість раціонального пізнання, протиставляючи йому інтуїцію, віру, інстинкт, волю як основні види пізнання. Це вчення спрямоване проти раціоналізму. Борючись з раціоналізмом, Якобі протиставляє йому віру, Шеллінг — одкровення, Шопенгауер — волю, К'єркегор — екзистенцію тощо.

Особливої шкоди ірраціоналізім завдає суспільствознавству, твердячи, що суспільство через свою складність, неорганізованість непізнаване. Замість принципу детермінізму в пізнанні суспільства вони вводять принцип індетермінізму, тобто безпричинності.

11. Фрейдизм та неофрейдизм

Картина розвитку сучасної філософії буде неповною, якщо ми не назвемо і такий напрям, як фрейдизм та неофрейдизм, що розглядають людину з точки зору психоаналізу, розробленого в основному на біологізаторській основі. Основоположниками цього напряму є З. Фрейд та Е. Фромм (неофрейдизм).

Фрейд визнав існування специфічної психічної енергії, і передусім енергію сексуальних потягів (лібідо), яка виливається в неврози, сни, комплекси, соціальні конфлікти, коли відсутня реалізація цих потягів. Е. Фромм аналізує факт соціальної напруженості через інші, більш широкі причини, ніж сексуальні.

Структура психіки особи, за Фрейдом, складається з 3-х елементів. "Воно" (Id) — архаїчна безособова частина психіки, "Над-Я" — (Super Ego) — установка суспільства і "Я" (Ego). Свідоме "Я" виступає як поле боротьби між "Воно"" і "Над-Я", яке витісняє егоїстичні імпульси зі сфери свідомого, обмежує їх вільний прояв, заганяє їх у сферу підсвідомого. Існують кілька похідних від фрейдизму вчень, об'єднаних назвою неофрейдизму, зокрема це біологізаторські теорії, пов'язані з урахуванням зовнішніх факторів, та культурно-соціологічні. Наприклад, у Е. Фромма замість "лібідо" критерієм поведінки людини виступає всезагальна любов, соціально-культурні фактори замість сексуальних, як у З. Фрейда.

Література

  1. АндрущенкоВ., МихальченкоМ. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій: В 2 т. — К.: Либідь, 1993.

  2. ВандишевВ.М. Філософія. Ч. 1. Історико-філософський вступ: Конспект лекцій. Ч. 2. Антропологія. Гносеологія. Соціологія. — Суми: Вид-во СумДУ, 2000.

  3. Історія філософії України: Підруч. / М. Ф. Тарасенко, М. Ю. Русин (керівники авт. колективу), І. В. Бичко та ін. — К.: Либідь, 1993.

  4. Социальная философия: Учеб. пособие для вузов / В.Н.Лавриненко, В.П.Лавриненко. В.П.Ратников и др. / Под ред. проф. В. Н. Лавриненко. — М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1995.

  5. Філософія: Підруч. / Г.А.Заїченко, В.М.Сагатовський, І. І. Кальний та ін.; За ред. Г. А. Заїченка та ін. — К.: Вища шк., 1995.

  6. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник для студентів вузів / За ред. І. В. Бичка та ін. — К.: Либідь, 1993.

  7. Філософія: Навч. посіб. / За ред. І. Ф. Надольного. — К.: Либідь, 1996.

  8. Философский энциклопедический словарь. — М.: ИНФА, 1997.

  9. Чанышев А. Н. Курс лекций по древней и средневековой философии: Учеб. пособие для вузов. — М.: Высш. шк., 1991.

  10. Читанка з історії філософії: 46 / За ред. Г. І. Волинки. — К.: Довіра, 1993. — Кн. 6. Зарубіжна філософія XX ст.

Loading...

 
 

Цікаве