WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Тенденції розвитку сучасної філософії - Реферат

Тенденції розвитку сучасної філософії - Реферат

Значний інтерес становлять праці Леніна, присвячені державі, революції, класовій боротьбі, в яких з позицій того часу аналізуються і тлумачаться складні суспільні проблеми. Не можна не зазначити, що більшість його праць написані в гострій полемічній манері, в дусі нетерпимості до будь-яких відхилень від марксистських положень. Виступаючи проти ревізії марксизму, Ленін вважав за можливе відхилитись від ортодоксальних положень класичного марксизму, мотивуючи це зміною історичних обставин. Так виникла теза про можливість перемоги соціалістичної революції в одній окремо взятій країні — Росії — фактично селянській за своїм соціальним складом, політика непу тощо.

З виникненням СРСР і перетворенням марксизму на панівну ідеологію поглибився і процес перетворення теорії марксизму на догматичну схему. Після смерті Леніна цей процес завершився канонізацією всіх складових частин марксизму, в тому числі його філософської частини — діалектичного та історичного матеріалізму. Цьому сприяв вихід у світ так званого "Краткого курса истории ВКП(б)", який особисто редагував Й. Сталін. Розділ про діалектичний і історичний матеріалізм був оголошений "неперевершеним зразком творчого марксизму" і покладений в основу викладання суспільних наук. Утвердилася надзвичайно спрощена схема марксистської філософії, відхилення від якої було дуже небезпечним і суворо контролювалось ідеологічним відділом партії. Філософія перетворилась на ідеологічну прислужницю партійної політики, апологетичне знаряддя рішень КПРС. Ситуація щодо цього змінилася в часи так званої "хрущовської відлиги", але загальна схема, основні філософські положення залишались непорушними. Безумовно, творчий процес неможливо зупинити зовсім, тому і в галузі марксистської філософії працювало багато справді талановитих, плідних вчених, таких як, наприклад, П. В. Копнін, Е. В. Ільєнков, В. Ф. Асмус, В. О. Лекторський, О. Ф. Лосєв, С. С. Аверінцев та ін.

Радикальні зміни економічного і політичного характеру в країнах колишнього СРСР не могли не призвести до переоцінки марксистської філософії. Критично розцінюючи її догматизм, самозвеличення як "єдино наукової" філософії, небезпечну претензію на монополію істини, не можна, однак, не погодитися, що в марксистській філософії є позитивні, раціональні моменти, які не слід ігнорувати. Попри труднощі, що випали на долю багатьох філософів, деякі з них зробили значний внесок у філософські питання природознавства, логіки, історії філософії і культури, антропології та екології, який знайшов гідне визнання світової філософської думки.

3. Позитивізм і неопозитивізм Історія позитивізму має три періоди розвитку.

Перший, початковий позитивізм, представниками якого були О. Конт, Г. Спенсер, О. Михайловський. Програма початкового позитивізму зводилася до таких засад:

— пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтерпретації;

— вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками (кожна наука сама собі філософія);

— у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом. Ці та інші положення були викладені О. Контом в роботі "Курс позитивної філософії"; Г. Спенсером в 10-томнику "Синтетична філософія".

Другий позитивізм, або емпіріокритицизм, виріс з першого. Його відомими представниками були: австрійський фізик Е. Max, німецький філософ Р. Авенаріус, французький математик Ж. А. Пуанкаре.

Вони звернули увагу на факт релятивності (тобто відносності) наукового знання і зробили висновок про те, що наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об'єктивна реальність наших знань. Філософія зводиться до теорії пізнання, відірваної від світу.

Третя форма позитивізму — неопозитивізм, який має два різновиди: логічний позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка науки, логіка мови, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мови. Другий різновид неопозитивізму сприяв розвитку семантики. Цей напрям визначає мові головну роль в усіх сферах діяльності. Усi соціальні колізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Представники: Б. Рассел, А. Тарський, К. Поппер, Л. Вітгенштейн та ін.

Сучасний позитивізм — це постпозитивізм І. Лакатоша, Т. Кука, П. Фейєрабенда. Він висуває так звану методологію дослідницьких програм, ідеї гуманізації науки, теоретичного плюралізму і історичного контексту науки.

4. Філософія життя

Філософія життя, представниками якої є Ф. Ніцше, В. Дільтей, А. Бергсон, О. Шпенглер та ін., — це філософський напрям, який розглядає все суще як форму прояву життя, як деяку реальність, що не є тотожною ні духу, ні матерії, яку можна осягнути тільки інтуїтивно. Для філософії життя головним є поняття життя. Залежно від того, як розуміти життя, розрізняють варіанти філософії життя:

а) життя береться у його біологічно-натуралістичному значенні; як буття живого організму на відміну від штучного. Цьому напряму властива чітко визначена опозиція "розуму", який розглядається як хвороба;

б) другий варіант філософії життя пов'язаний з космологічно-метафізичним тлумаченням життя. Життя тут треба розуміти як деяку космічну життєдайну силу, яка безперервно відтворює себе. Біологічна форма є однією із життєвих форм. Пізнати її можна тільки інтуїтивно, а не розумом.

5. Філософська антропологія

Філософська антропологія — напрям у філософії, який претендує на теоретичне обґрунтування сучасного знання про людину. Проблема людини була поставлена ще в староіндійській та античній філософії, але розв'язання її далеке від завершення. Відправним ідейним пунктом для філософської антропології є філософія життя. Існує дві гілки в сучасній антропології.

1. Біологічна (Гелен, Лоренц).

2. Функціональна (Зіммель, Кассірер).

Біологічний напрям розглядає людину тільки як специфічну тварину. Людина — це біологічно недосконала тварина, непристосована до існування в сьогоденні, і тому виникає соціальне напруження.

Функціональний підхід вважає, що визначити людину через її вроджену здібність — інстинкт, психіку тощо неможливо. Це можна зробити через працю як істинно людську діяльність. Ці підходи не можна розглядати ізольовано, окремо один від одного. Адже немає діяльності, незалежної від певної біологічної організації, а остання завжди відчуває на собі вплив певної форми діяльності.

6. Герменевтика

Герменевтикою (фундатор — В. Дільтей) називають мистецтво і теорію тлумачення текстів. Тому головна операція у герменевтиці — розуміння. Процес розуміння являє собою комплексну і методологічну проблему, яка досліджується герменевтикою з різних боків:

 семантичного;

 логічного;

 психологічного;

 гносеологічного;

 соціологічного;

Loading...

 
 

Цікаве