WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Тенденції розвитку сучасної філософії - Реферат

Тенденції розвитку сучасної філософії - Реферат

Реферат на тему:

Тенденції розвитку сучасної філософії

План

  1. Загальна оцінка і відмінні риси сучасної філософії, етапи її становлення.

  2. Діалектичний і історичний матеріалізм.

  3. Позитивізм і неопозитивізм.

  4. Філософія життя.

  5. Філософська антропологія.

  6. Герменевтика.

  7. Структуралізм.

  8. Екзистенціалізм.

  9. Неотомізм.

  10. Ірраціоналізм.

  11. Фрейдизм та неофрейдизм.

1. Загальна оцінка і відмінні риси

сучасної філософії, етапи її становлення

Філософія виникла, як відомо, в трьох культурах одночасно — індійській, китайській і античній, пройшовши тривалий і складний шлях свого розвитку. Певним результатом її розвитку можна вважати класичну німецьку філософію, у якій майже всі філософські проблеми минулого досягли досконалості — найвищого рівня розвитку. Після її занепаду в Західній філософії з'явилось багато шкіл і напрямів, які ставили і вирішували ті чи інші проблеми. В еволюції Західної філософії (після класичної німецької) виділяють такі періоди її становлення:

І період: з 40-х по 60-ті роки XIX ст. У цей період відбувається розпад класичних форм ідеалізму. Значного поширення набувають ірраціоналізм, неокантіанство, позитивізм, діалектичний та історичний матеріалізм.

II період: з 70-х років XIX ст. по 1914 p. До зазначених напрямів приєднуються інтуїтивізм, другий позитивізм — емпіріокритицизм, конвенціоналізм, іманентна школа, філософія життя.

III період: з 1917 p. У 20-ті роки виникають неопозитивізм, неореалізм, герменевтика, а згодом — структуралізм, філософська антропологія. Не слід думати, що нові напрями виникли із нічого, на порожньому місці. Нові школи і напрями розвивали певні сторони попередніх напрямів.

2. Діалектичний та історичний матеріалізм

Марксистська філософія, безумовно, важливий етап у розвитку світової філософії. Карл Маркс (1818—1883 pp.) і Фрідріх Енгельс (1820—1895 pp.) дають уявлення про основні напрями творчої та суспільно-політичної діяльності засновників якісно нової філософії, нового способу мислення. Маркс і Енгельс неодноразово зазначали, що їх світогляд формувався під величезним впливом Гегеля, згодом Фейєрбаха. Цей фактор особливо важливий для розуміння процесу становлення проблематики ідей, що розробляли Маркс і Енгельс. Найкраще уявлення про зміст марксистської філософії дає ознайомлення безпосередньо з першоджерелами.

У 1932 p., майже через півстоліття після смерті Маркса, були вперше надруковані "Економічно-філософські рукописи 1844 p.". Ця праця має величезне значення для розуміння гуманістичних ідей і взагалі комплексу ідей Маркса, що продукують принципово нові підходи до розуміння людини та суспільства. Базуючись на ідеях Фіхте та Гегеля щодо активної діяльності суб'єкта, Маркс уперше висуває ідею діяльності як матеріально-перетворювальної суспільної практики. Саме таким чином розгортається погляд на людину як продукт саморозвитку природи і суспільства, в основі якого лежить людська праця. Рукописи пройняті аналізом глибинних причин дегуманізації буржуазного суспільства. Ідея відчуження людини в суспільстві, де панує приватна власність, — головна в цій праці Маркса. Він доводить, що в основі будь-якого відчуження лежить відчуження в матеріальній, економічній сфері. Це вже протилежна гегелівській точка зору, оскільки вона має матеріалістичний характер. Маркс звинувачує приватну власність у тому, що вона, зрештою, породжує всі форми відчуження, і займає позицію заперечення приватної власності, але не такого заперечення, коли замість багатьох власників виникає один власник — держава, яка експлуатує і поневолює людину. Маркс стверджує ідею про необхідність перетворення приватної власності на реальну власність кожного індивіда, реального "присвоєння людиною відчуженого від неї багатства" (йдеться про все багатство — матеріальне і духовне), тому людина вільного суспільства, де зліквідовано відчуженість, — це людина багата, багата на різноманітні потреби, інтелектуально, морально і фізично розвинена. Тобто це універсальна людина, яка живе в гармонії з суспільством і природою. Маркс гостро критикує так званий "казармений комунізм", який уніфікує людину, спрощує її потреби, веде до зрівнялівки, не дає умов для всебічного розвитку особистості.

Нова концепція суспільно-історичної практики, запропонована Марксом, розкрита в його "Тезах про Фейєрбаха". Суть матеріалістичного розуміння історії викладено в першому розділі "Німецької ідеології" Маркса і Енгельса. Завдяки цьому був сформульований принцип, що дає змогу матеріалістичного вирішення питань розвитку суспільства. Принцип матеріалістичного розуміння історії спирається на визнання самого факту існування простих, ясних, очевидних кожній людині передумов її життя. Ними є матеріальні передумови, які створені попередніми поколіннями людей. Таким чином, складається цілісна концепція суспільства, основою якого є безпосередній процес виробництва суспільного життя, пов'язаних з ним форм людського спілкування, породжених базисом політичної надбудови та різних форм суспільної свідомості.

Концепція практики як основи і головного змісту людського життя дає підставу Марксу для гострої критики всього попереднього матеріалізму як метафізичного, споглядального, тобто такого, що розглядає людину поза соціальними умовами її життя. Принцип революційно-перетворювальної практики потребував адекватного методу пізнання — діалектики. Підкреслюючи величезне значення гегелівської діалектики, її революційну сутність, Маркс зазначає, що цю діалектику треба "поставити на ноги", тобто наповнити матеріалістичним змістом. Основні положення діалектичного методу розкриті Енгельсом у його працях "Діалектика природи" та "Анти-Дюрінг".

Марксизм як певна філософія і суспільно-політична доктрина швидко набув послідовників і популяризаторів у Європі, Америці. В Німеччині — це Й. Діцген (1828—1888 pp.) та Ф. Меринг (1845—1919 pp.), у Франції — П. Лафарг (1842—1911 pp.), в Італії — А. Лабріола (1843—1904 pp.), у Росії — Г. В. Плеханов (1856—1918 pp.), в Україні — М. І. Зібер (1844—1888 pp.).

Г. В. Плеханов — автор багатьох творів з історії філософії, історії релігії та атеїзму, економічної думки, робітничого руху, з теорії мистецтва і літератури, в яких розробляв і обґрунтовував ідеї марксизму. Людина рідкісної ерудиції, Плеханов цікаво і доступно роз'яснював найскладніші філософські питання, наводив яскраві приклади з різних галузей життя. Говорячи про відмінність між діалектикою Маркса і Гегеля, Плеханов наголошував, що "Карл Маркс заявив про себе з повним правом, що його метод являє собою цілковиту протилежність методові Гегеля", що гегелівська діалектика мала непослідовний характер, оскільки визнавала розвиток лише у минулому. Він глибоко роз'яснював положення про вічність матерії, основні форми її існування, про рух, простір і час, пізнаваність світу. Особливо велику увагу приділяв викладенню матеріалістичного розуміння історії, матеріалістичному тлумаченню процесу виникнення суспільних ідей та їх значенню. На багатому історичному матеріалі досліджував роль видатних осіб в історичному процесі, критикував культ видатної особи.

М. І. Зібер, викладач Київського університету, був особисто знайомий з Марксом і Енгельсом. Високо цінував економічне вчення Маркса і доклав багато зусиль для його популяризації, палко захищав діалектичний метод. У 1879 p. опублікував у журналі "Слово" статтю "Діалектика та її застосування до науки", де виклав філософську частину праці Енгельса "Анти-Дюрінг". Під впливом марксизму вчений обстоював положення про вирішальну роль матеріального виробництва в суспільстві, про закономірний характер його розвитку.

Велику роль у розвитку марксизму відіграв В. І. Ленін (1870—1924 pp.), видатний російський політичний діяч, революціонер, філософ. Основні філософські твори — "Матеріалізм і емпіріокритицизм", "Філософські зошити", "Про значення войовничого матеріалізму", "Держава і революція", "Три джерела і три складові частини марксизму" та ін. Розглядав питання про матерію, рух, простір і час, обґрунтував відмінність між філософським і природничим розумінням матерії. Значну увагу приділив проблемі істини, її об'єктивності, абсолютності і відносності, конкретності. Велике значення надавав правильному розумінню діалектичного методу, закону єдності і боротьби протилежностей. У праці "До питання про діалектику" розглянув сутність діалектики як всебічної теорії розвитку, протилежність діалектики і метафізики. Діалектика, наголошував Ленін, це і є теорія пізнання, оскільки пізнання — суперечливий, складний процес, а тому свідоме використання діалектики надзвичайно важливе в пізнанні істини.

Loading...

 
 

Цікаве