WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія стародавнього світу - Реферат

Філософія стародавнього світу - Реферат

Поряд з ідеалістичним напрямом розвитку філософії в Індії розвивалось і стихійно-матеріалістичне вчення — чарвака, однією з форм цього вчення є локаята, яку іноді ототожнюють з чарвакою.

Чарвака утверджує єдиною реальністю, що існує в світі, матерію. За основу світу вона визнає наявність чотирьох елементів: земля, вода, вогонь, повітря. Звідси походить назва школи ("чар" — чотири, "вак" — слово). В теорії пізнання істинним чарвака вважає тільки те, що дається людині у відчутті. Особливістю учення чарваків є розробка етичної концепції, згідно з якою поняття добра і зла — ілюзорні, створені людською уявою. За вченням чарваків, реальними є тільки страждання і насолода чуттєвого буття. Спростовуючи необхідність аскетичного способу життя, яке запроваджували інші індійські релігійні системи, чарваки утверджують єдину мету людського буття — одержання насолоди. Чарваки виступали з критикою релігії, зокрема буддизму.

4. Філософія стародавнього Китаю

Аналогічним шляхом відбувався розвиток філософських ідей у Стародавньому Китаї. Так, сама зміна традиційних общинних суспільних відносин на основі економічного прогресу, поява грошей, суб'єктивної реальності, розвиток наукових знань, насамперед в галузі астрономії, математики, медицини, створили умови для розвитку філософії.

Найвпливовішим ідеалістичним напрямом, що виникає в

VI—V ст. до н. е. і зберігає своє значення аж до наших днів, було філософське вчення видатного мислителя Конфуція (551—479 pp. до н. е.), яке дістало назву конфуціанства. Першим етапом у становленні конфуціанства була діяльність самого Конфуція. У його особі конфуціанство становило етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання природи людини, її етики і моралі, життя сім'ї та управління державою. Проблеми космогонії, онтології, гносеології, логіки були в стадії започаткування. Характерною рисою вчення Конфуція є антропоцентризм. У центрі уваги його вчення перебувають проблеми людини. Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якостей та культури. Фундаментальним поняттям вчення Конфуція є поняття "жень" — гуманність.

"Жень" визначає відносини між людьми, пропагує любов до людей, повагу до старших за віком або вищих за соціальним становищем. Згідно з принципом "жень" правителі держав повинні бути мудрими, подавати підлеглим приклад особистої високоморальної поведінки, по-батьківськи піклуватися про них. Особливе місце у вченні Конфуція займає концепція "сяо" — синівської поваги до батьків. Велику увагу він приділяв "юе" — музиці, найкращому засобу вдосконалення людини, а найголовнішу роль відводив "лі" — етикету — правилам благопристойності, які покликані регулювати поведінку людини в різних життєвих ситуаціях. Важливе місце у конфуціанстві займає концепція "чжен мін" — "виправлення" імен, тобто приведення речей у відповідність до їх назв.

З точки зору Конфуція, життя та смерть визначаються долею, а багатство та знатність залежать від неба. "Небо" — це прабатько світу і найвища духовна сила, що визначає суть природи та людини.

Першою філософією матеріалістичного напряму в Китаї був даосизм. Засновником даосизму вважається Лао-цзи (VI—V ст. до н. е.). Але, бажаючи звеличити престиж даосизму в боротьбі з конфуціанством, послідовники даосизму оголосили своїм засновником легендарного героя Хуанді (697—598 pp. до н. е.). Даосизм наголошує на діалектичній ідеї загальної рухомості і мінливості світу. Дао — це шлях, надбуття, це єдине, вічне і безіменне, безтілесне і безформне, невичерпне і безкінечне у русі; воно — основа всього сущого.

Життя природи і людини підпорядковане не волі неба, як було прийнято вважати в конфуціанстві, а всезагальному закону "дао". Згідно з цим законом будь-яка річ, досягши певного ступеня розвитку, перетворюється на свою протилежність.

Даоси вчили беззастережної підпорядкованості всієї життєдіяльності людини закону "дао", неможливості (моральної і фізичної) діяти всупереч "дао". Виходячи з космоцентричної концепції взаємозв'язку людини з природою, китайська філософія (як і індійська) сповідувала захист природи, висувала принцип "ву вей" — невтручання у її розвиток, наслідування її законів.

Огляд розвитку філософських уявлень стародавніх цивілізацій дає змогу зробити висновок про тривалість цього процесу. Філософська думка поволі звільнялась від міфологічних уявлень. З самого початку процесу виникнення філософії матеріалізм та ідеалізм з'являються одночасно. Пізнавальне ставлення до світу підпорядковується життєвій практиці звільнення душі від потоку перевтілень в Індії та завданню вдосконалення людської поведінки в Китаї.

5. Антична філософія

Історія античної філософії охоплює понад тисячу років. У її розвитку виділяють три основні періоди.

Перший — період ранньогрецької філософії — охоплює епоху від виникнення філософського мислення на початку VI ст. до н.е. до часів Сократа (кінець V ст. до н.е.). Філософів цього періоду називають досократиками. До них належать такі філософи, як Фалес, Анаксимен, Анаксимандр, Геракліт, Піфагор, Парменід, Зенон Елейський та ін.

Другий період має назву класичного. З філософів цього періоду першим слід назвати Сократа. До них належать також софісти Протагор, Горгій. Суть другого періоду полягає в переорієнтації філософської свідомості з космогонічної проблематики на тему людини. Крім названих мислителів, представниками цього періоду є Платон, Аристотель, Демокріт, а також послідовники Сократа — кіренаїки, мегарики і кіники.

Третій період історії античної філософії пов'язаний з епохою еллінізму і Римської імперії. Він починається приблизно з кінця IV ст. до н. е. і закінчується V—VI ст. н. е. Філософія елліністично-римської епохи існує у вигляді кількох основних філософських напрямів. Це епікурейці (засновник Епікур), скептики (Піррон), стоїки (Цицерон, Сенека, Марк Аврелій, Епіктет).

Рання грецька філософія. Досократики. Родоначальником ран-ньогрецької філософії був Фалес (близько 625—545 pp. до н. е.) — представник мілетської школи, якого небезпідставно вважають першим астрономом. Він обчислив дні сонцестояння та рівнодення, визначив довжину року тривалістю 365 діб, прогнозував погоду за зірками, передбачив сонячне затемнення 28 вересня 565 p. до н.е. Фалес відомий також як математик, що довів ряд важливих геометричних теорем. З точки зору Фалеса, вода — основа і першоначало всього сущого. Вода — джерело життя, але було б помилкою ототожнювати воду як основу і першоначало всього сущого з сукупністю тієї фізичної реальності, природою води, яка тече у річках, наповнює моря та озера. Вода, з погляду Фалеса, — це не фізична речовина, а початок буття. Вода — це символ життя, його філософська метафора.

Згідно з поглядами Анаксимандра (бл. 610—547 pp. до н. е.) в основі всього сущого не може лежати якась певна субстанція. Ідея "апейрона" (в перекладі з грецької мови — "невизначене", "безмежне") не є відходом від конкретно-речових уявлень про першоречовину світу. Ця ідея є конкретно-чуттєвим уявленням про первісний стан буття. Безмежне, невизначене неоформлене "дещо" утворює першооснову космосу. З точки зору Анаксимандра, процес утворення Всесвіту проходить три основні етапи:

 на першому із "безмежного" виділяється "світове першоначало", своєрідний ембріон Космосу;

 на другому відбувається розподіл протилежності начал — вологого і сухого, холодного і гарячого;

 на третьому етапі в процесі боротьби цих начал буття утворюються чотири основні стихії. Це — вогонь (як поєднання гарячого і сухого начал), повітря (як поєднання вологого і теплого), вода (вологого і холодного), земля (холодного і сухого). В свою чергу, із цих основних стихій виникає усе розмаїття конкретних речей.

Ще одним представником мілетської школи був учень Анаксимандра Анаксимен (бл. 585—525 pp. до н. е.). Першоначалом усього сущого, з його точки зору, вважається повітря. Завдяки повітрю виникає й існує світ. Через те, що повітря має здатність "згущуватись" і "розріджуватись", утворюються вітер, хмари, земля, вогонь. У філософських поглядах Анаксимена є важлива теза про єдність мікро- і макрокосмосу. "Згідно з тим, як душа наша є повітрям і утримує нас від розпаду, так і космос обгортається диханням повітря". Тим самим людина уподібнюється малому Всесвіту (мікрокосмосу), такому ж цілісному і різнобічному, як і великий космос (макрокосмос) — світ у цілому. Людина — це уподібнення світу, й існує вона нарівні з ним. Людина не просто частинка Всесвіту, це єдине буття, яке рівноцінне Всесвіту в цілому. В тезі Анаксимена повітря, частиною якого є людська душа, виявляється як світова душа (або дух), завдяки якому космос існує як цілісність. Речовотілесний характер універсального світопорядку, буття, наочно представлений водою, повітрям, "апейроном", особливої виразності набуває у філософському вченні Геракліта (бл. 535—475 pp. до н. е.), який убачав першооснову світу у вогні. "Світ єдиний з усього, що існує, — твердив Геракліт, — не створений ніким із богів і ніким із людей. Він був, є і буде вічно живим вогнем, що закономірно спалахує і закономірно згасає". У цьому пасажі виражається не тільки світоглядна позиція, але й діалектика розвитку космосу через єдність протилежностей спалахування і закономірного згасання.

Loading...

 
 

Цікаве