WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія і методологія соціального та економічного пізнання - Реферат

Філософія і методологія соціального та економічного пізнання - Реферат

До цієї групи слід також віднести і метод ідеальних типів, що його використовував у своїй теорії "соціальних дій" (розуміючій соціології) німецький соціолог М. Вебер. Ідеальні типи соціальних явищ допомагають досліднику краще орієнтуватись у розмаїтті історичного матеріалу, у виявленні об'єктивних зв'язків, що існують у суспільстві. В ідеальних типах має фіксуватись насамперед не сам факт, а його соціокультурне значення.

Методи, які використовує дослідник, повинні мати чітку аргументацію. Тому існують методи аргументації або доведення. Найбільш яскравою аргументацією є звернення до практики, до конкретних фактів. Факти — це продукти дослідження, і разом з тим вони є основою для вироблення теорії, концепції, подальшої програми дій.

Факти — не тільки уперта, а й доказова річ. Але лише тоді, коли факти беруться не поодинці, не вроздріб, а у своїй повноті, в системі. Неповнота фактів, несистемність може призвести до суб'єктивізму, до зради істини, до авантюризму (згадаємо методи софістики, еклектики тощо).

Доведення істини може здійснюватись на основі наглядних ілюстрацій словесного умовляння, статистичних даних, логіки здорового глузду і т. п. Нам відомий метод Сократа — домагання за допомогою діалогу (метод іронії), або методи Дейла Карнегі "Як робити своїх конкурентів надійними партнерами...".

Найбільш раціональним способом доведення є логічні або математичні доведення. Це логічна форма встановлення істинності тієї чи іншої думки, істинність якої безсумнівна. У доведенні розрізняють тезу, тобто судження, істинність якого треба довести, аргументи — судження, за допомогою яких доводять істинність тези, і демонстрацію — спосіб логічного виведення тези з аргументів. Вибір способу доведення, щоб він був найбільш простий, зрозумілий, несуперечливий, потребує кмітливості і творчої наснаги. Доведення поділяють на прямі і непрямі. У прямих доведеннях аргументи безпосередньо підтверджують істинність тези. В непрямих доказах (від супротивного) істинність тези встановлюють помилковістю супротивного твердження — антитези. Доведення може виступати у формі захисту, коли йдеться про імовірнісну концепцію, й у формі спростування, коли заздалегідь існує підозра в нереальності висунутої тези.

Для того, щоб доведення було коректним, необхідно виконувати певні правила, які повинні відповідати логічним законам. Зокрема, теза мусить бути визначеною і точно сформульованою; вона не повинна містити логічних суперечностей; повинна бути сама собою протягом усього часу доведення. Аргументи також повинні бути достатньо простими, зрозумілими, несуперечливими і спиратися на принцип достатнього обґрунтування, на відомі факти, на авторитети вчених, на рукописні оригінали тощо.

При недотриманні цих правил можуть виникати серйозні помилки як логічного, так і юридичного характеру, за які треба розплачуватись. Це повинні мати на увазі економісти при роботі з клієнтами, укладенні договорів, фінансово-кредитних документів тощо. При аксіоматичній формі доведення вимагається повнота аксіом, їхня несуперечливість і не допускається латентна (прихована) повторність.

У зарубіжній філософії (зокрема, в неопозитивізмі) були спроби доводити істинність за допомогою методу верифікації (розроблений у працях Віденського гуртка М. Шликом та Л. Вітгенштейном). Згідно з ним істинність чи хибність висловлювань вимірюється даними відчуттів, готовністю мати або не мати їх змістовний образ.

Проте цей метод через свою абстрактність і невизнаність був розкритикований і відкинутий, і замість нього було введено новий модифікований метод — метод фальсифікації. За цим методом універсальне твердження є істинним, якщо жодне одиничне твердження, що логічно випливає з нього, не хибне. Цей метод виявився також неефективним, адже, щоб переконатися в істинності суджень, потрібно перевірити незліченну кількість одиничних тверджень, що практично неможливо. Тому сучасні позитивісти (Лакатош, Фейєрабенд та ін.) схильні перевіряти істинність суджень або за допомогою історичної аналогії, або конструктивного їх моделювання й використання на практиці.

Отже, методичну схему розвитку наукового дослідження можна зобразити так:

і т. д. Коло не замикається.

4. Економічна діяльність і мораль

Християнська мораль і господарська діяльність.

Релігія як світогляд та ідеологія є істотною складовою частиною світової культури, а отже, вона не може стояти осторонь від певного трактування господарської і підприємницької діяльності людини, яку за своєю традицією опікає, оберігаючи її духовну чистоту.

До недавнього часу про позитивний вплив релігії на підприємницьку діяльність не могло бути й мови. Зараз же, коли відбувається розгортання ринкових відносин, активізація підприємництва, слід враховувати всі фактори впливу на людину — не тільки соціально-політичні, економічні, соціально-психологічні, національно-етнічні (ментальні), а й релігійні. Для цього треба звернутися до історії релігії та до її моральних спрямувань.

Серед християнських конфесій існують православний, католицький і протестантський типи "економічної" людини. Причому останній, тобто протестантський тип, мав ряд різновидів: пуританський, лютеранський, кальвіністський, квакерський та ін.

Згідно з відомим російським філософом С. М. Булгаковим, економічний тип людини, господарник, підприємець у християнстві визначаються зовнішнім тягарем господарської необхідності, бо самі апостоли Христові повинні були рибалити (як і сам апостол Петро), займатися виробництвом наметів, але цей тягар сприймався як послуга Богові, як християнський послух. І ця релігійна установка (аскеза) визначає духовно-моральний тип господарника, який повинен проводити своє господарське служіння з почуттям релігійної відповідальності. І цю етику праці не можуть замінити ніякі інші — гуманістичні чи комуністичні ідеали й лозунги. "Комунізм, — писав С. М. Булгаков, — створює нове рабство для народу, з примусовою працею, у якому свобода належить тільки правлячому класові або партії". Але ми знаємо з економічної науки, наскільки рабська праця стоїть нижче вільної праці у її суто господарському економічному відношенні. Вільна й господарська праця разом з дисципліною праці дається тільки християнством*. Відомо, що релігійна мотивація праці притаманна й іншим релігіям (іудаїзму, ісламу, буддизму і навіть язичництву), однак вільна в моральному відношенні людина, як і вважав С. М. Булгаков, народжується тільки в християнстві, рівним чином, як вільний громадянин з'являється в історії лише завдяки християнській свободі. Однак, історично серед народів Сходу протягом тисячоліть православ'я мало перевагу аграрного типу господарювання з слабо вираженим промисловим і фінансовим капіталізмом. Ось чому відносно капіталізму воно поділяло разом із Західною церквою негативне ставлення до стягнення процентів з капіталу, яке з презирством розглядалось як лихварство.

Щоправда, Візантія (близький сусід і партнер підприємництва та торгівлі Київської Русі) не знала прямих канонічних заборон стягування процентів, як це було в Римсько-католицькій церкві, ось чому і не було потреби робити спеціальні канонічні відступи для того, щоб визнати накладання процента на капітал, як само собою зрозумілі відносини. Землеробський побут, відповідно до особливостей національного характеру, природи та клімату, знайшов відбиток християнського культу в святах, приурочених до господарських акцій. Цим самим вносилося багато світла, тепла, релігійної поезії в господарський побут, звільняючи його від химерної прози, яка характерна для промислового виробництва.

Однак треба пам'ятати, що розвиток господарських форм є не стихійний, а закономірний процес, природна необхідність його примусово зумовлює волю господарського суб'єкта. Таким є відношення православ'я до індустріалізації й урбанізації сучасного життя, науково-технічного прогресу. Якщо його неможливо змінити через господарську доцільність, то не лишається нічого іншого, як переосмислити цей процес по-християнському й облагородити його, зробити його з організації експлуатації нивою загальнолюдської праці; замість служіння похоті і грошолюбству направити на служіння вищим цілям людства і християнської любові. Тут доречним є запитання загального характеру: чи має православна філософія господарства загальний есхатологічний смисл (віра в релігійний кінець світу і покарання грішних), чи вона спрямована лише на добування хліба насущного на кожен день?

На це питання намагався дати відповідь відомий російський філософ М. Ф. Федоров. На його думку, господарює не індивід, а людство, причому окремі зусилля і досягнення людей підсумовуються в загальний результат людського оволодіння природою. Людина здійснює своє історичне призначення — стати володарем Всесвіту, розкриваючи його таємниці і підкоряючи їх своїй волі. У господарській праці, в підприємництві твориться загальна справа усього людства. В господарстві взагалі розкривається космізм людини, його покликання і міць; у ньому людина живе одним життям зі світом, як у потребах, так і в виробництві. Оволодіння силами природи, "регуляція природи" має для себе виправдання тільки через участь синів людських, які виконують справу Божу у всезагальному воскресінні своїх батьків. Якщо ця справа не буде завершена синами людськими, вважав М. Федоров, то вона буде завершена волею Божою в ім'я осудження тих, хто не справився зі своїм завданням.

Loading...

 
 

Цікаве