WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія і методологія соціального та економічного пізнання - Реферат

Філософія і методологія соціального та економічного пізнання - Реферат

Реферат на тему:

Філософія і методологія соціального та економічного пізнання

План

  1. Методології та стилі мислення.

  2. Рівні методологій.

  3. Основні методи наукового пізнання.

  4. Економічна діяльність і мораль.

  5. Проблема гуманізації економічної освіти.

1. Методології та стилі мислення

На кожному етапі розвитку наукових досліджень діє система усталених принципів мислення (парадигма) та певний стиль мислення, який треба враховувати. Для класичного періоду в мисленні були характерні наочність, механістичний підхід, метафізичне поняття істини (істина як вічна категорія виступає у двох формах — "Так" або "Ні"), раціоналізм — віра в пізнання істини за допомогою розуму, голий детермінізм, ігнорування випадковостей і т. ін. У сучасний період в стилі мислення превалює діалектичний підхід, сумісність перервного й неперервного, визнається принцип доповнюваності, багатозначність логічних термінів, альтернативний вибір тощо.

Для сучасного стилю мислення характерна подальша математизація наукового пізнання, зростання евристичної ролі принципів симетрії, принципів інваріантності (незмінності в групі перетворень), комп'ютеризації простоти (що найбільш просте, те й найбільш економне), посилення аналізу дискретних станів об'єктів, ієрархії рівнів їхньої будови, застосування методів моделювання, конструктивно-технологічних та системно-структурних підходів, перехід від вивчення наявної форми речей до відкриття можливих станів їх, від механістичного однолінійного розуміння причинно-наслідкових відношень до ймовірнісно-гіпотетичного опису дійсності (за законами нелінійної механіки), від однофакторних до багатофакторних функціональних зв'язків.

Стиль мислення певної епохи виражається не тільки через зазначені вище методи, формули, алгоритми, а й через таке поняття, як парадигма (грец. paradeigma — приклад, зразок для словозмінювання, за допомогою якого можна отримувати новий вислів). Цей термін активно використав американський історик і філософ Томас Кун, який написав книжку "Структура наукових революцій" (М., 1975). У ній він розглядає науку на певному етапі як вираз наперед усталеної парадигми, а революція в науці розглядається як розпад діючої парадигми і перехід до іншої.

Першими парадигмами в історії філософії були: "Світ — це єдине" (Парменід), "Людина — є міра усіх речей" (Протагор).

У новий час — "Знання — сила" (Ф. Бекон), "Мислити — значить існувати" (Р. Декарт), "Існувати — значить бунтувати" (А. Камю) та ін. Деякі з них перейшли в діючі гасла, стали девізом для сучасників, афоризмами. Наприклад, такий афоризм приписується Ф. Достоєвському: "Красота врятує світ". Тому ми можемо стверджувати, що парадигми мають велике моральне й мобілізуюче значення в творчій діяльності і їх можна порівняти з поняттям національного менталітету, зокрема з менталітетом української нації.

У радянський період діяли свої види парадигм типу: "Партія — наш керманич", "Комунізм — наше найближче світле майбутнє", "Економіка мусить бути економною" тощо.

Зараз ми будуємо самостійну, незалежну, демократично-правову державу Україну на базі ринкових відносин. Тому основною парадигмою в діяльності держави та її громадян має стати створення надійних і постійно діючих ринково-економічних відносин на базі різноманітності й рівноправності усіх форм власності, свободи виробника, його творчої ініціативи, на базі взаємного партнерства, справедливості і взаємовигоди, на соціальній базі "середнього класу".

2. Рівні методологій

Методологія не є суцільною наукою і має прошарковий характер. Найбільш загальний характер має філософська методологія. Її альтернативні підходи — метафізика й діалектика. Там, де мова йде про сталість, повторність процесів, де є факти переліку механічного утворення, там використовується метафізика, а в ній — формальна логіка, яка чітко дає відповідь на питання — "Так" чи "Ні". Такими методами користуються обчислювальна математика, бухгалтерський облік, статистика тощо. Де є рух, динаміка, стрибки й переходи, наприклад у явищах кризового стану, інфляції, гіперінфляції, маргіналізації, ризику, там використовуються методи діалектичної логіки.

Другий ешелон методології — це загальнонаукова методологія, яка включає у себе й елементи діалектики, й елементи метафізики, тобто формальної логіки. Ця методологія об'єднує такі методи, як індукція та дедукція, аналіз і синтез, зв'язок логічного з історичним тощо. Розробка проблем методології як науки обумовлена необхідністю вдосконалення наукою своєї власної природи, розробки принципів і методів, що лежать в основі пізнання дійсності та відтворення її у мисленні в абстрактних формах.

У зв'язку з розширенням теорії виникає потреба створювати спеціальну "надбудову" — метатеорію. Для конкретних економічних наук такою метатеорією є політекономія або, як її зараз називають, "теорія макроекономіки". В теорії інформатики поряд з існуванням різних спеціальних мов існує теорія метамови. Для різних видів бухобліку існує загальна теорія бухобліку, яка своєю методологічною основою має розробку балансової системи обліку, і т. д.

У третьому ешелоні методології знаходиться методологія конкретного предмета, наприклад, у бухобліку, в статистиці, математиці і т. д. Так, у математиці досить широко використовується метод індукції, аксіоматичний метод, метод формалізації тощо. У соціальній статистиці — метод групування, метод індексації.

Усі ці види методологій тісно взаємопов'язані, і немає рації їх роз'єднувати, а тим більше протиставляти. Метатеоретичною повинна бути загальнофілософська методологія, яка тісно пов'язана із світоглядними принципами.

3. Основні методи наукового пізнання

Усі існуючі методи наукового пізнання умовно можна поділити на три групи:

  1. філософські (діалектика й метафізика);

  2. загальнонаукові (індукція, дедукція, аналіз і синтез, абстрагування, єдність логічного з історичним, аналогії (біоніка), формалізація, логіко-математичне моделювання та ін.);

  3. специфічні методи кожної науки.

Серед філософських методів розглянемо метод поділу єдиного і пізнання в синтезованому виді його суперечливих сторін, який випливає з діалектичного закону єдності й боротьби протилежностей. Протилежності існують об'єктивно в кожній речі, процесі, в єдності й боротьбі. Складність цього методу, його розуміння полягає в тому, що кожного разу треба уміло виявити ці протилежності, причому вони повинні бути рівнозначні й діалектично пов'язані, тобто такі, що передбачають одна одну і в той самий час виключають одна одну. Тоді ці протилежності можуть не тільки співіснувати, мінятися місцями, а й переходити одна в одну. Візьмемо приклад з політекономії. Сама економіка (метод господарювання), особливо в умовах ринку, має двоїстий характер. З одного боку — це обмін товару на товар (продукт праці на продукт праці), а з другого — це зміна власника товару, тобто перехід права власності від одного власника (продавця) до іншого (покупця). Результати господарювання за день, місяць, рік і т. д. виражаються в системі бухобліку, який виробив балансний метод урахування різних форм господарювання через двоїстість розрахунків, а саме — статика економіки виражається термінами "Актив" і "Пасив", а рух змін (динаміка) господарських актів термінами— "Дебет" і "Кредит".

Обмеженими формами філософських методів є еклектика й софістика, які є антидіалектичними і мають метафізичний відтінок.

Еклектика — метод нерозбірливого поєднання різних фактів, положень без виділення головного, пріоритетного значення. Такі методи часто поширюються в періоди неозначеності, історичного зламу, кризового стану, коли складається багато економічних програм відродження економіки, а не визначається, як це зробити, у чому полягає механізм відновлення.

Софістика — метод, який часто-густо використовується політиками, соціологами, економістами для досягнення своїх егоїстичних цілей за допомогою перекручення змісту, підміни понять.

Методи другої групи поділяються на експериментально-досліджувальні та загальнотеоретичні.

Експериментально-досліджувальні — це спостереження, експеримент, вимірювання, класифікація. Метод спостереження доцільний там, де вивчаються реальні предмети та явища і потрібна об'єктивна оцінка. Експеримент є вищою формою емпіричного дослідження, де об'єкт дослідження може бути створений штучно, він є більш динамічним, може багаторазово повторюватись і вдосконалюватись. Проведення експерименту на простих моделях, або у вигляді розумового експерименту заощаджує кошти і може проводитись у досить простих умовах. Вимірювання — це збір і облік інформації, її переробка, систематизація, статистичні виміри. Вимоги методів — точність, оперативність, зручність у використанні. Всі емпіричні методи потребують відповідної експериментальної бази, зокрема наявності комп'ютерної техніки.

Загальнотеоретичні методи наведено вище. Вони мають широку можливість для використання творчих прийомів, оскільки пов'язані з абстрактним мисленням і продуктивним уявленням.

Індукція — метод переходу від окремих фактів до загальних положень. Треба тільки пам'ятати, що індукція може бути повною лише в абстракції (наприклад, у математиці). А взагалі індукція обмежена і вона може призвести до неправильних висновків. Методом протилежного напрямку є дедукція, коли апріорно сприймається загальна істина (принцип, закон, аксіоми), яку в подальшому слід конкретизувати, застосувати до окремого факту.

Loading...

 
 

Цікаве