WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Соціальна філософія: філософська антропологія - Реферат

Соціальна філософія: філософська антропологія - Реферат

Базисом називається сукупність усіх виробничих відносин, що складаються в суспільстві. Можна дотримуватися й іншого визначення: базис є сукупність наявних у суспільстві економічних укладів. Надбудова — це відображення базисних відносин в ідеалізованій формі. Вона існує для захисту базису і складається з трьох елементів:

  1. сукупності ідей, теорій;

  2. наявності відповідних інститутів та організацій, які культивують ці ідеї, теорії (центральною серед них є держава);

  3. наявності ідеологічної спрямованості — забезпечення функціонування панівного ладу. Між базисом та надбудовою існує діалектичний зв'язок, в якому провідне місце посідає базис.

Для правильного розуміння життєдіяльності суспільства велике значення має його соціальна структура. Це сукупність соціальних спільностей, класів, націй, соціальних груп, прошарків тощо. Кожна з цих спільностей має свої об'єктивні й суб'єктивні чинники утворення та функціонування. Головним елементом соціальної структури є класи. Це найбільш масові і безпосередньо пов'язані з процесом виробництва групи людей, що різняться між собою:

  1. за своїм місцем в історично означеній системі виробництва;

  2. за відношенням до засобів виробництва (основний критерій);

  3. за роллю в суспільній організації, а також методами і формами розподілу національного продукту (визначення за В. І. Леніним).

Класи виникли на тому етапі розвитку суспільства, коли у виробництва з'явився додатковий продукт і можливість його відчуження. Поява антагоністичних класів породила класову боротьбу, яка приводила до соціальних революцій. У філософії поряд з теорією класів і класової боротьби розробляється теорія стратифікації, тобто поділу суспільства на окремі соціальні групи (страти), і теорія формування середнього класу на основі демо-кратичної приватизації власності, яка повинна забезпечувати єдність та гармонію суспільних сил.

Важливим елементом соціальної структури є також нація. Нація — це сукупність людей, яка історично склалася на основі певного етносу (етносів), має свою територію, мову, побут, традиції і звичаї, психічний склад і пов'язана сталими економічними зв'язками. Нація є основою державності. Боротьба за суверенітет, за встановлення своєї державності приводить до національно-визвольної боротьби. Існують дві тенденції у вирішенні національного питання — тенденція консолідації (об'єднання) націй і тенденція національного визначення. На даному етапі перемагає друга тенденція.

7. Рушійні сили та суб'єкти історичного процесу

Важливим для соціальної філософії є визначення рушійних сил та суб'єктів історичного процесу.

  1. Основними рушійними силами соціального розвитку слід вважати потреби, інтереси, цінності. Вони можуть бути індивідуальними і суспільними, матеріальними і духовними.

  2. Суб'єктами творення і розвитку суспільства виступають також маси і особи. Справжнім творцем історії є народ, народні маси. Вони породжують історичних осіб, які мають вирішальний вплив (як позитивний, так і негативний) на хід історії. Існують два хибні підходи до природи історичного процесу — фаталізм та волюнтаризм.

Фаталізм — це філософські погляди, які стверджують, що історичний процес є фатальним, неминучим, а народні маси та історичні особи не мають впливу на його розвиток.

Волюнтаризм — це філософське вчення, яке заперечує або ігнорує об'єктивні закони розвитку і вважає, що управління суспільним процесом можна досягти силою за допомогою дії історичних осіб. Така філософія веде до тоталітаризму, фашизму та культу особи.

3. Рушійною силою суспільства є соціальна революція. Її роль полягає в докорінній зміні усталених суспільних відносин і створенні нової суспільно-економічної формації шляхом класової боротьби. Існують такі типи революцій: буржуазна та соціалістична, які розрізняються за своїм характером і рушійними силами. Рушійними силами революції, як правило, є народні маси, прогресивні класи та виразники їхніх інтересів — партії. Соціальні революції можуть здійснюватися як шляхом насильства, так і мирним шляхом за допомогою докорінних реформ. Для кожної революції повинні існувати об'єктивні та суб'єктивні передумови, революційна ситуація, від якої залежить форма революції — мирна чи немирна. В сучасних умовах найбільш типовою є мирна форма революції, яка вирішує корінні соціальні питання (зміну влади, економічних відносин) політичними та економічними методами за допомогою реформ.

4. Важливим і постійним джерелом та рушійною силою суспільного розвитку, економічною основою кожної соціальної революції є протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами. Це протиріччя спонукає суспільство до дотримання загального соціологічного закону — закону відповідності виробничих відносин характеру і рівневі розвитку продуктивних сил, тобто до рівноваги між ними.

5. Рушійною силою розвитку суспільства є також політична система, найбільш яскраво виражена у формі держави.

Політична система — це система політичних партій, організацій, інститутів, рухів та відносин між ними. Політична система органічно входить до надбудови суспільства та обслуговує економічний базис. Важливим компонентом надбудови є держава. Це основна форма управління суспільством політичними засобами. Вона виникла після появи класів і необхідності встановлення злагоди між ними. Існує два погляди на сутність держави: марксистський, який вважає, що держава має класовий характер і є органом насильства, та загальнолюдський, за яким держава — це орган управління і досягнення злагоди в суспільстві.

Тип держави завжди відповідає типові суспільства — рабовласницька, феодальна, капіталістична, соціалістична, постсоціалістична.

Держава, спираючись на владу, органи управління, армію, карні органи, розвідку, бюрократичний апарат тощо, виконує дві функції — внутрішню і зовнішню.

Основними формами правління є монархія, конституційна монархія, республіка (парламентсько-президентська, або президентсько-парламентська, парламентська, президентська). У країнах СНД та Україні йде боротьба за створення незалежних демократичних правових держав.

8. Суспільний прогрес, його критерії, типи та напрями розвитку

З'ясувавши суть основних джерел та рушійних сил суспільного прогресу, слід перейти до поняття спрямованості історичного прогресу, його критеріїв і характеру протиріч.

Посилаючись на складність ситуації, деякі філософи-песимісти взагалі заперечують існування суспільного прогресу. З точки зору діалектико-матеріалістичного розуміння, прогрес існує об'єктивно, незважаючи на наявність у ньому серйозних протиріч (економічні негаразди, міжнаціональна напруженість, економічна криза тощо). Об'єктивною причиною соціального прогресу є саме характер суспільства як життєдіяльного організму. Регрес, якщо і є, має тимчасовий характер і повинен переходити в стабілізацію, а потім у прогрес.

Основним критерієм соціального прогресу є розвиток продуктивних сил, виробничих відносин, НТП. Є і допоміжні критерії — освіта, рівень демократії та свободи, рівень спілкування людей тощо. Основними щаблями суспільного прогресу є зміна суспільно-економічних формацій, культур, епох, поворотних моментів історії тощо. Прогрес буває двох типів — прогрес антагоністичного суспільства, який є тимчасовим і досягається в результаті боротьби класів, і прогрес неантагоністичного суспільства, який є постійним і досягається співпрацею всіх класів та груп суспільства.

Аналізуючи політичне становище у світовій історії, треба бачити активний процес перетворення класів і націй, народних мас, особи з об'єкта пригноблення, експлуатації в суб'єкт історичної дії для досягнення нових щаблів суспільного прогресу (наприклад, боротьба за розвиток ринкових відносин в Україні та країнах СНД).

Література

  1. АндрущенкоВ., МихальченкоМ. Сучасна соціальна філософія. Курс лекцій: В 2 т. — К.: Либідь, 1993.

  2. ВандишевВ.М. Філософія. Ч. 1. Історико-філософський вступ: Конспект лекцій. Ч. 2. Антропологія. Гносеологія. Соціологія. — Суми: Вид-во СумДУ, 2000.

  3. Історія філософії України: Підруч. / М. Ф. Тарасенко, М. Ю. Русин (керівники авт. колективу), І. В. Бичко та ін. — К.: Либідь, 1993.

  4. Социальная философия: Учеб. пособие для вузов / В.Н.Лавриненко, В.П.Лавриненко. В.П.Ратников и др. / Под ред. проф. В. Н. Лавриненко. — М.: Культура и спорт, ЮНИТИ, 1995.

  5. Філософія: Підруч. / Г.А.Заїченко, В.М.Сагатовський, І. І. Кальний та ін.; За ред. Г. А. Заїченка та ін. — К.: Вища шк., 1995.

  6. Філософія. Курс лекцій: Навч. посібник для студентів вузів / За ред. І. В. Бичка та ін. — К.: Либідь, 1993.

  7. Філософія: Навч. посіб. / За ред. І. Ф. Надольного. — К.: Либідь, 1996.

  8. Философский энциклопедический словарь. — М.: ИНФА, 1997.

  9. Чанышев А. Н. Курс лекций по древней и средневековой философии: Учеб. пособие для вузов. — М.: Высш. шк., 1991.

  10. Читанка з історії філософії: 46 / За ред. Г. І. Волинки. — К.: Довіра, 1993. — Кн. 6. Зарубіжна філософія XX ст.

Loading...

 
 

Цікаве