WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Шпаргалки з філософії - Реферат

Шпаргалки з філософії - Реферат

11.Чуттєве пізнання, його

форми

Чуттєве пізнання - вид наукового пізнання.

Його форми:

Відчуття: відображення окремих властивостей предметів та явищ внаслідок їхнього впливу на органи чуття людини; це ті канали, які зв'язують суб'єкт із зовнішнім світом. Відчуттям можна пізнати тільки одиничні предмети.

Сприймання: чуттєве відображення предметів та явищ дійсності в сукупності притаманних їм властивостей при дії їх на органи чуття людини; це якісно нова форма чуттєвого відображення дійсності, виконує пізнавальну та регулятивну фун-ї.

Уявлення: чуттєвий образ, форма чуттєвого відображення, яка відтворює властивості дійсності за відбитими в пам'яті слідами предметів, що раніше сприймалися суб'єктом. В уявленні можна відтворити образ предмета, який відсутній, але ми його вже бачили.

Чуттєве відображення –джерело будь-якого знання про дійсність. Виділення чуттєвого пізнання як початкового етапу пізнання має сенс лише тоді, коли вирішується питання про джерело наших знань про дійсність.

12.Логічне пізнання, його форми.

Інтуїція завжди виступає елементом логічного пізнання, адже вона об'єднує весь ланцюг доведення в цілісність і є необхідним елементом осмислення і розуміння.

Розуміння: процес і результат духовно-практичного та пізнавального освоєння дійсності, коли зовн. Об'єкти залучаються до осмислення людської діяльності, виступають її предметним змістом.

Пояснення: розкриття сутності предметів та явищ шляхом з'ясування причин їхнього виникнення та існування, наявності законів їхнього функ-ня та розвитку.

Мислення: процес активного, цілеспрямованого, узагальненого, опосередкованого, суттєвого та системного відтворення дійсності і вирішення проблем у логічних формах.

13. Істина як процес

Істина – правильне відображення суб"єктом об"активної дійсності, підтверджене практикою. Основна проблема – як можна встановити відповідність одержаних знань реальним об"єктам, які постійно розвиваються.

Характеристики:

  • об'єктивність,

  • абсолютність;

  • відносність;

  • конкретність;

  • перевірка практикою

Кожна істина є суб'єктивною за формою і об'єктивною за своїм змістом.

Абсолютна істина – утримує в собі повне і всебічне знання про сутність предметів, явищ і не може бути спростована.

Відносна істина – в основному вірне відображене явище дійсності, але в процесі розвитку науки, практики уточнюється, конкретизується, поглиблюється.

14.Критерії істини

Критерієм істини має бути практика. Вона різноманітна – від повсякденного життєвого досвіду до складних наукових експериментів. Вона є основою пізнання, його рушійною силою. Практика історично розвивається, а тому виступає і як абсолютний і як відносний критерій.

Форма практики – міра засвоєння предмета:

  • наукова;

  • соц-політична;

  • виробнича.

Інші критерії: логічний, прагматичний, естетичний, утилітарний, етичний, конвенціальний, екзистенціальний, інтуїтивний.

15. Інтуїція, її різновиди.

Інтуїція- здатність безпосереднього осягнення істини, така форма пізнання, коли за неусвідомленими в даний момент часу ознаками і, не усвідомлюючи шляху руху власної думки, суб'єкт отримує нове об'єктивно істинне знання про дійсність. Це кульмінаційний момент творчого процесу, коли всі елементи пізнавальної проблеми, які до цього були у відокремленому стані, об'єднуються в єдину систему.

Основні характеристики:

-безпосередність; -несподіваність;

- неусвідомленість шляхів одержання нового знання.

Це явище не раптове, а закономірне, залежне від повноти логічного аналізу проблеми. Шляхом інтуїції здійснюється перехід від поступових кількісних змін у з'ясуванні і осмисленні пізнавальної проблеми до результативного її вирішення. Інтуїтивне відкриття не є безпосереднім знанням, воно досягається в сфері підсвідомої психічної діяльності.

18-19. Емпіричні і теоретичні методи пізнання

Емпіричний – це такий рівень знання, зміст якого в основному, одержано з досвіду, підданого деякій раціональній обробці, тобто сформульованого певною мовою. Характерною особливістю цього рівня є те, що він включає в себе контакт дослідника з предметом з допомогою органів відчуттів або приладів, що їх доповнюють, дає знання зовнішніх, видимих зв'язків між явищами. Вершиною емпіричного знання є фіксація повторення явищ без пояснення причин. Емпіричні знання спираються на емпіричні факти й співвідношення, дані спостережень, показання приладів, записані в протокол, зведені в таблицю чи подані графічно.

Теоретичне пізнання включає систему понять, суджень, абстракцій, часткові й загальні теорії. Перевага теоретичного пізнання полягає в тому, що воно дає розуміння суті загального закону і може передбачити майбутнє. Емпіричне пізнання може випереджати теоретичне, а теоретичне-емпіричне. Суперечності між ними вирішуються практикою, яка є основою пізнання і критерієм істини.

21. Основні поняття і завдання праксеології

Праксеологія(грецьк.-дійовий)- область соціологічних досліджень, яка вивчає методику розгляду різних дій або сукупності дій. Заснув. Президентом Польщі т. Контрабинським і є одним із методів суч. Соціолог. Досліджень. Праксеологія вивчає взаємодію індивіда і колективу у процесі виробництва. Пракс-я - направлення розвитку, для якого характерний перехід від нижчого до вищого, від менш досконалого до більш. Поняття Пракс-ї протилежне поняттю регрес.

22. Сутність людини, сенс її життя.

Під поняттям „людина" розуміємо суп. Істоту, в діяльності якої виявляються суттєві характеристики найвищого якісного рівня матеріального світу – сусп. буття.

Основні ідеї, які треба враховувати при створенні цілісної філософської концепції людини:

людину слід розглядати з позиції єдності об'єктивного і суб'єктивного, скінченого і нескінченного. Призначення людини прагнення до єдності, гармонії.

Субстратні рівні(природне, суспільне, внутрішній.духовний світ) не слід протиставляти.

Природне в людині не зводиться лише до біологічного, а має в собі безконечність космосу.

Як розумна істота людина є відповідальною не лише за свою долю, а й за долю світу.

Сенс життя людини полягає в реалізації потреб суспільства та власного покликання. Визначення сенсу життя пов'язане з розумінням мети життя як уявного чи очікуваного результату. Сенс життя притаманний життю з самого початку. Сенс створюється самою людиною, залежить від розуміння життя, має індивідуальний хар-ер.

Сенс життя – світоглядне філос-ке поняття, яке містить сукупність уявлень про сутність людини, цілі існування, цінності.

23. Проблема свободи і відповідальності людини

Невід'ємним атрибутом людини є свобода волі, тобто людина в будь-якій ситуації може діяти або не діяти. Від народження людині дана лише свобода стати чи не стати людиною. Свобода волі людини має 2 виміри-негативний і позитивний. Негативний полягає в тому, що людина може сказати „ні". Будучи істотою вільною, людина не зобов'язана бути розумною і може сказати „ні" тільки тому, що має на це право.

Позитивний вимір передбачає осмисленість дії. Осмислюючи себе, своє становище в світі та суспільстві, людина може не тільки відмовитись від чогось, вона може спрямувати свої дії на досягнення якоїсь позитивної якості, на створення чогось.

Атрибутом свободи людини є відповідальність. Людина завжди відповідає за свої вчинки, навіть відмова від чогось теж вчинок. Поняття свободи та відповідальності у різних вимірах передбачають 2 різних характеристики людини-її здатність бути собою та особистістю. Особа і особистість людини передбачають свободу волі. Відмінність між ними існує через відповідальність, яку вони передбачають. Особа-це людина, наділена негативною свободою, оскільки на неї поширюється принцип моральної відповідальності, згідно з яким людина не відповідає за ті вчинки, які вона не усвідомлює. Тобто, тільки знаючи, що таке добро і зло людина здатна на хороші та погані вчинки.

24. Філософська антропологія

- ідеаліст. Течія в зах-європ. Філософії 20 ст., заснована М. Шелером і Х. Плеснером. Будучи абстракцією, це поняття має 2 реальні втілення-окрема людина та людство вцілому. Людство скл. З окремих людей і кожна людина є членом людської спільноти. Людина вцілому, безвідносно до світу та суспільства, є предметом вивчення філософської антропології. Наукові теорії, які намагались розв'язати проблему сутності людини, можна умовно розподілити на 2 напрями:

- біологічні теорії;

- теорії соціологічні.

Перші виходять з розуміння людини як частини природи і намагаються дати визначення людині як біологічному видові.

Другий вид теорій теорії соціологічні. Вони намагаються звести сутність людини до її належності до соціальної структури суспільства, виходячи з уявлення про те, що людина є частиною суспільства.(теорія Маркса)

Loading...

 
 

Цікаве