WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Шпаргалки з філософії - Реферат

Шпаргалки з філософії - Реферат

У разі, коли дії збігаються з моральним законом, здійснюються людиною на підставі власної схильності, їх не можна назвати моральними. Дія людини буде моральною тільки в тому випадку, коли індивід здійснює її з поваги до морального закону. Етика не повинна будуватися з розрахунку на емпіричне щастя. Суперечність між моральною поведінкою людини і результатом цієї поведінки в емпіричному житті не знімається нашою моральною свідомістю. Не знаходячи справедливого стану речей у світі явищ, моральна свідомість діє у світі уявному. Існування таких понять, як "свобода", "безсмертя", "Бог", пояснюється вірою в уявний світ, даний тільки думкам, але неосяжний для думок (трансцендентний світ). Трансцендентність уявного світу буде існувати завжди, бо людина не здатна своїм розумом вийти за межі антиномічності загальних і необхідних понять.

В естетиці він зводить прекрасне до "незацікавленого" задоволення. В етиці Кант проголошує самоцінність кожного індивіда як особистості. Прогресивним було також вчення Канта про необхідність вічного миру. Засобом до встановлення миру він вважав розвиток міжнародної торгівлі та взаємовигідне спілкування різних держав.

37. Антропологічний матеріалізм Л.Фейєрбаха.

Глибоким критиком ідеалістичної системи Гегеля став Л. Фейєрбах, його сучасник, учень, який, однак, не став послідовником свого вчителя.

З Л. Фейєрбаха починається період нового злету, піднесення матеріалізму. У світі немає нічого, крім природи, вона ніким не й творена і є причиною самої себе. Природа є також основою походження людини, а релігія — це хибна, перекручена свідомість. Він не просто відкидав релігію з порогу, як це робили багато його попередників, а дав психологічний аналіз її існування. Такі думки Фейєрбаха — це ніби справжній матеріалізм і атеїзм. Але його філософія не була послідовно матеріалістичною. В розумінні природи Фейєрбах — матеріаліст, а в розумінні історії людства — ідеаліст.

Великі зміни в історії суспільства, вважав філософ, пояснюються змінами форм релігії. Будучи глибоким критиком релігії, що існувала на той час, Фейєрбах намагався створити свою нову релігію, в якій замість культу Бога буде панувати культ людини і любові. Крім цього, матеріалізму Фейєрбаха були притаманні такі риси, як метафізичність, механіцизм, він мав споглядальний характер. У центрі філософії Фейєрбаха стояла людина, тому його філософія була антропологічною і глибоко гуманістичною. Але людину він розумів однобоко, тільки як частину природи, як біологічну істоту, яка повністю залежить від природи, "панує" над природою "шляхом покори її", в той час як її слід розглядати як єдність біологічного і соціокультурного.

Фейєрбах запропонував відмінне від традиційного розуміння філософії, її минулого та сучасності, ролі в суспільстві і ставлення до релігії. За Фейербахом, у світі починається нова епоха — пост-християнська. Релігія відмирає, її місце в культурі звільняється, і зайняти це місце повинна філософія. Водночас і сама філософія повинна змінитися: вона не має стати простим чи негативним (в гегелівському розумінні) запереченням релігії. "Якщо філософія повинна замінити релігію, — стверджує Фейєрбах, — то, залишаючись філософією, вона має стати релігією, вона повинна включити в себе — у відповідній формі — те, що становить сутність релігії, повинна включити переваги релігії Нова філософія повинна стати несхожою і на стару християнську релігію, і на стару "шкільну" філософію, хоча й потрібно зберегти краще з них обидвох. Уточнюючи свої уявлення, Фейєрбах називає нову філософію — "релігію" антропологією, "філософією майбутнього". Водночас сам Фейєрбах бачив сутнісні відмінності між філософією та релігією і вказував на них. У релігії сильний бік — її світоглядна ефективність, її близькість до "серця" людини, її емоцій, глибинних особистісних структур (при цьому релігію Фейєрбах вважає родовою ознакою людини — адже в тварин релігії немає). З іншого боку, гегелівська філософія з ії абсолютизацією мислення, раціонального пізнання виявляється, за Фейербахом, раціоналізованою формою теології. Філософія — це неначе "сенс" у релігії. Вона також виростає з сутнісних аспектів людської свідомості. І те, й інше повинна об'єднати у собі "філософія майбутнього", але у цьому об'єднанні мають зникнути, усунутися слабкі сторони і філософії, і релігії.

Слабкість філософії, за Фейєрбахом, — в її відірваності від "серця", манірній віддаленості від світу, теоретичному егоїзмі. Це й повинно бути усунене при злитті філософії та релігії, а тому філософія повинна перетворитись у практичну філософію (цей мотив був характерним для усього молодогегельянства).

Фейєрбахівські уявлення про Людину були отримані шляхом критичного перетлумачення християнських ідей. Фейєрбах віддав чи приписав Людині лише ті якості ("предикати"), які релігія приписувала Богу. На його думку, Бог — це відчужена та об'єктивована сутність людини (або, інакше кажучи, Бог є деяким символічно закодованим зображенням суто людських властивостей та якостей). Саме в тому, що боги утворені за образом та подобою людей, і корениться, за Фейєрбахом, сенс та цінність релігійної свідомості, основа її дійовості в історії

44. Позитивізм і неопозитивізм

Історія позитивізму має три періоди розвитку.

Перший, початковий позитивізм, представниками якого були О. Конт, Г. Спенсер, О. Михайловський. Згідно з вченням Конта, філософія не є наукою із власним об'єктом, що якісно відрізняється від об'єктів конкретних наук. Філософія узагальнює досягнення конкретних наук, або ж є узагальненою класифікацією всіх наук. Позитивізм як філософський напрямок заснований на принципі: справжнє знання досягається лише як результат окремих конкретних наук

Програма початкового позитивізму зводилася до таких засад:

  • пізнання необхідно звільнити від усякої філософської інтерпретації;

  • вся традиційна філософія повинна бути скасована і змінена спеціальними науками (кожна наука сама собі філософія);

  • у філософії необхідно прокласти третій шлях, який подолав би суперечність між матеріалізмом та ідеалізмом.

Ці та інші положення були викладені О. Контом в роботі "Курс позитивної філософії". Його ідеї виявилися співзвучними з ідеями англійських філософів Джона Стюарта Мілля (1806—1873) та Герберта Спенсера (1820—1903)(10-томник "Синтетична філософія").

Другий позитивізм, або емпіріокритицизм, виріс з першого. Його відомими представниками були: австрійський фізик Е. Мах, нім. філософ Р. Авенаріус, франц. математик Ж. А. Пуанкаре. Вони звернули увагу на факт релятивності (тобто відносності) наукового знання і зробили висновок про те, що наука не дає істинної картини реальності, а надає лише символи, знаки практики. Заперечується об'єктивна реальність наших знань. Філософія зводиться до теорії пізнання, відірваної від світу.

Третя форма - неопозитивізм, який має два різновиди: логічний позитивізм і семантичний. Предметом філософії, на думку логічних позитивістів, повинна бути логіка наук, логіка мови, логічний аналіз речень, логічний синтаксис мові Другий різновид неопозитивізму сприяв розвитку семантики. Це напрям визначає мові головну роль в усіх сферах діяльності. Усі соціальні колізії обумовлені недосконалістю мови та людського спілкування. Представники: Б. Рассел, А. Тарський, К. Поппер Л. Вітгенштейн та ін.

Сучасний позитивізм — це постпозитивізм І. Лакатоша Т. Кука, П. Фейєрабенда. Він висуває так звану методологію дослідницьких програм, ідеї гуманізації науки, теоретичного плюралізму і історичного контексту науки.

45. Екзистенціалізм

Екзистенціалізмвиник на початку XX ст. в Німеччині, Франції, Італії, набувши великого впливу в усьому світі, особливо серед інтелігенції. Біля джерел цієї філософії був С. К'єркегор (1813—1855 рр.), який першим сформулював поняття "екзистенція", — "внутрішнє" буття, що поступово переходить у зовнішнє , а серед російських філософів — М. О. Бердяєв (1884—1948 рр.). Значно вплинули на формування та розвиток екзистенціалізму також "філософія життя " і особливо феноменологія німецького філософа Едмунда Гуссерля(1859—1938). Основна ідея феноменології — неможливість взаємного зведення і в той же час нерозривність свідомості і людського буття, особистості і предметного світу, психофізичної природи, соціуму, духовної культури — згодом трансформувалась у теорію екзистенціалізму.

Loading...

 
 

Цікаве