WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософська лексика арабського Середньовіччя: спроба україномовної реконструкції - Реферат

Філософська лексика арабського Середньовіччя: спроба україномовної реконструкції - Реферат

Отож,

Ваджада – "існувати", "бути", "знаходитись".

Вуджуд – "існування", "буття".

Мавджуд – "існуюче", "суще".

Мавджудат – "сущі".

Тасаввур. Це поняття має яскраво виражений гносеологічний зміст, загалом означаючи "уявлення" в процесуальному та субстанційному аспекті, "Творення образу сприйнятої чуттями речі у розумі без зміни у ній", "сприйняття окремої [речі], тобто щойності без її спростування чи підтвердження" [32, с. 373]. В логіці це поняття, взаємодіючи з тасдік (див. далі) виконує роль дефініції. А. В. Сагдєєв у своєму перекладі до праці аль-Газалі "Позбавляючий омани" відзначає, що "терміни "тасаввур" і "тасдік", які буквально означають "уявлення" та "твердження", вживаються тут у значенні "поняття" та "судження" [1, с. 589]. Ібн Сіна в "Книзі спасіння" пише про тасаввур і тасдік наступне: "Будь-яке знання є або таким, яке уявляють, або таким, яке підтверджують. Але може бути тасаввур без тасдік, подібно до уявлення, яке відповідає чиїмось словам: "Порожнеча існує". Але ж немає цьому тасдік. Схожим на це уявлення ідеї людини, тоді як її самої там немає, і немає в якійсь речі із окремішностей підтвердження чи спростування. Кожне тасдік та тасаввур здобувається або через дослідження, або ж постає на початку. Тасдік здобувається через умовивід або через подібні йому справи, які ми вже згадували. Тасаввур здобувається через визначення та подібні йому речі..." [24, с. 97]. "Коли тасаввур у розумі вимагає невпинного обертання, то немає необхідності у тому, щоб субстанція розуму була вдоволеною ним чи потребувала би його... І стає тасаввур в розумі зовнішньою справою по відношенню до вимог природи розуму" [26, с. 83], – пише ібн Сіна у коментарі до "Книги про душу" Арістотеля. На наш погляд, поняття тасаввур не може бути означено виключно як "дефініція" навіть у логіці (принаймні, у ібн Сіни), адже для цього є більш прийнятні терміни хадд та расм [25, с. 1-6]. Можна погодитись з А. Смірновим, який співставляє тасаввур з рос. "запечатление" (посредством определений)" [8, с. 20]. Критик арістотелівської логіки ібн Таймійя відкриває перший розділ своєї праці "Відсіч логікам" наступними словами: "Вони обґрунтовують логіку на розмові про "визначення" та його родах, а також на "доказовому умовиводі" та його родах, і ще при цьому кажуть: "Знання є або "уявленим", або "підтвердженим", і кожне з них є або "інтуїтивним" (бадігі) або теоретичним (нізарі)" [28, с. 4]. Далі він наводить різні погляди на можливість конструювання тасавварат (мн. від тасаввур): "[Деякі]... кажуть: "Шукане тасаввур не досягається, наче як через визначення (хадд)... [Інші] кажуть: "Визначення дає знання про тасавварат" [28, с. 7]. В цілому ібн Таймійя заперечує твердження арістотелістів про первинність визначень перед тасавварат [13; Т. 2, с. 805]. Сераджуль Хакк перекладає тасавварат ібн Таймійї як "concepts" [13; Т. 2, с. 805], цей самий варіант вживається і у перекладах праць ібн Рушда Ч. Буттервортом [12, с. 137]. Відношення між самими тасавварат демонструє ібн Хальдун: "Причинами цих уявлень є інші уявлення. Причина ж усіх уявлень, які виникають в душі, невідома (маджгуль), бо ніхто не може пізнати ні початків душевних справ, ні їхнього ладу. Вони є тими речами, які Бог вміщує в мислення, і людина не може дізнатися їхнього початку та кінця..." [29, с. 580]. В будь-якому з означених контекстів тасаввур може бути перекладено українською як "уявлення", на що вказує і відповідне дієслово V-ї породи тасаввара: "представляти собі", "уявляти" [2, с. 449] (проте існує ще й інше значення, вживане в нефілософській мові – "приймати вид, образ" [3, с. 454]). Ще одним доказом цього слугує сама сутність тасавварат – як відзначає аш'аритський мислитель Фахр ад-Дін ар-Разі, вони є виключно розумовими (зігні) феноменами і виступають означеннями слів (алфаз): "Коли ми бачимо тіло на відстані, то думаємо, що це – скеля.... Коли підходимо ближче, то дізнаємося, що це – людина, і кажемо: "Це – людина". Адже поняття різняться поміж собою через відмінності розумових уявлень, і це вказує на те, що значеннями слів є розумові форми (суур), а не зовнішні речі" [8, Т. 1, с. 31].

Тасдік. Це поняття, яке походить від вживаного ще у Корані кореня с-д-к ("казати правду", "бути правдивим, чесним"; див., напр., Коран, 2:176, 2:177, 2:196, 2:276, 3:95 та ін.), нерозривно пов'язано з терміном тасаввур. У вже згаданій праці "Відсіч логікам" ібн Таймійя пише про один з поглядів, згідно з яким "шукане тасдік не досягається, наче як через "умовивід" (кийас)" [28, с. 4]. Згідно ж із другим поглядом, "умовивід чи описаний доказ приносять знання про тасдікат (мн. від тасдік)" [28, с. 4]. Ця суперечка демонструє еволюцію логічної науки в арабському світі, описану ібн Хальдуном: "Це поєднання [абстракцій] – тасдік, сутність якого полягає у додаванні. І згодом філософи зробили тасдік таким, що передує тасаввур, тасаввур – таким, що передує йому на початку та під час [процесу] навчання, бо вони вважали, що досконале тасаввур є метою розуміння, і що тасдік є знаряддям для цього..." [29, с. 708]. Поняття тасдік, відповідно до "Лексикона" Е. Лейна, утворене від дієслова ІІ-породи саддака, значення якого розкривається в наступних прикладах: саддака фі хадісі-гі ("він повірив у його розповідь"), cаддака бі-лісані-гі (букв. "порахував за істину те, що у його язику") – "він повірив його словам" [15, с. 1667]. В даному контексті тасдік можна означити як "перевірку", сутність якої полягає у підтвердженні (ісбат) чи спростуванні (нафі) уявлень (тасавварат). Проте аль-Газалі, наприклад, розуміє під тасдік вже отримане, впевнене знання: "І щодо тасдік, то він – наче твоє знання про те, що світ створений... А хто вважає обов'язковим передування йому уявлення (тасаввур), той не розуміє єдності світу, а створення його єдине, і не уявляється... утвердженість (тасдік) того, що світ створений" [20, с. 12]. Ібн Рушд у коментарі до "Риторики" Арістотеля повідомляє наступне: "...Ми вже завершили розмову про діалектичні аргументи та про величину того тасдік, який вони приносять" [21, с. 169]. У середньовічних латинських перекладах коментарів ібн Рушда тасдік перекладався як verificatio, зокрема у наступному фрагменті: "Серед них – поступовий рух слухачів за допомогою переживань до тасдік, наприклад, тих переживань, які можливі у душі слухача, і необхідно підтвердити їх – прив'язаність до племені ('асабійя), милосердя, страх чи гнів. І також очевидно, що це веде людину до тасдік" [21, с. 187]. Виходячи з цих означень, можна в загальному розуміти під тасдік процедуру та результат верифікації, позначені єдиним терміном внаслідок однієї з особливостей арабського мислення, сутність якої полягає в єдності субстанційного та процесуального аспектів феномену (див. вище). Через це цілком адекватним відповідником перекладу видається поняття "підтвердження", яке взаємодіє під час логічних операцій з "уявленням" (тасаввур).

Магійя (варіант: ма'ійя). Це одне з найскладніших понять арабської філософської лексики. Зазвичай його етимологія пов'язується із займенником третьої особи однини чоловічого роду гува ("він", в окремих випадках, коли рід невідомий, може бути перекладене як "воно") [11, с. 117]. Ще Міллі Гюшон припускала, що магійя є синтетичним терміном, утвореним від запитання ма гійя, тобто "що це?" [11, с. 117]. Російський дослідник А. Смірнов у своєму "Лексиконі" вважає магійя похідним від ма гува ("Що це?"), тобто від займенника чоловічого роду гува, а не жіночого гійя [8, с. 61]. Намагаючись перекласти арістотелівське το τι εν ειναι та інші словосполучення, які вказують на сутність речі в контексті її існування як такої, перекладачі вживали ще й низку інших релевантних дескрипцій: ад-далль 'аля ма гійя ("вказівка на те, що це"), ма гійя уа аль-вуджуд ля-га ("що це, і що існує для нього"), ад-далль 'аля ма гува аш-шайї' ("вказівка на те, чим є річ") [11, с. 118]. В цьому ж руслі магійя вживав і аль-Газалі, апелюючи до "відповіді на запитання "що це?"... "сутнісного атрибуту" [14, с. 255]. Вже у працях першого арабського перипатетика аль-Кінді магійя використовується поряд з анійя (похід. від ана – "я", тобто "яйність"). Коментуючи ці терміни, єгипетський дослідник Мухаммад Абу Ріда посилається на "Лексикон" (ат-Та'ріфат) аль-Джурджані (пом. 816 р.), де "анійя вказує на окреме існування, тобто те, що стає достовірним перед відчуттям, особливо у прийнятті магійя. Мається на увазі те, що розуміється від речі" [31, с. 97]. В даному контексті серед філософського спадку аль-Кінді особливу цікавість викликає послання про ма'ійя (ма айя, "яке це?"), "про те, чому неможливо, щоб не було йому межі" [31, с. 194]. Мислитель пише, що "час, рух та тіло не випереджують одне одного у анійя" [31, с. 197]. Вже ібн Сіна у "Книзі Спасіння" пов'язує запитання "що це?" із самістю речі (зат): "Коли окреме слово включає у себе... усі самістні значення, на яких засновується річ, то саме так річ стає висловленою (макуль) у відповідь на запитання "що це?". Наприклад, коли ми кажемо "людина" Зайду чи 'Амру" [24, с. 46-47]. Роз'яснюючи поняття "рід" (джінс), Авіценна вживає термін магійя у наступному сенсі: "...Це також наші слова у відповідь на запитання "що це?", тобто слова у спільному, а не окремому стані, як-от "жива істота" для людини та коня, а не "сприйняття" для тієї ж людини та коня. "Сприйняття" ж не вказує на довершеність магійя, спільної для людини та коня..." [24, с. 47]. Проте внаслідок особливої позиції ібн Сіни відносно розмежування сутності та існування в речі [16, с. 71-87], магійя розглядається ним у дещо іншому сенсі ніж, наприклад, у філософів андалузької школи, зокрема ібн Рушда, який ставить поняття магійя в один ряд із категоріями якості та кількості [22, Т.1, с. 411], розглядаючи сутність речі (зат) в одній площині з існуванням (вуджуд). Західна сходознавча наука зазвичай використовує для перекладу магійя відповідні похідні (англ. quiddity, фр. quidditẻ, іт. quiddit) від латинського терміну quidditas [14, с. 255], який Фома Аквінський визначав наступним чином: "Так як річ визначається у свій власний рід та вид на основі того, що виражено у її визначенні, вказуючому, що є ця річ, – то назву "сутність" філософи перетворюють у назву "щойність" [10, с. 231]. Вочевидь, поняття quidditas було введено у філософський лексикон середньовічної Європи не без впливу арабських коментарів до відповідних арістотелівських концепцій, адже воно утворене за тією ж самою схемою, що і магійя – від запитання "що?" (лат. "quid?"). Визнаючи магійя оригінальним арабським філософським поняттям, сформованим як намагання відобразити арістотелівську концепцію сутності, найбільш адекватним варіантом українського перекладу видається термін "щойність", утворений від запитання "що?". Об'єм зазначеного поняття та його значення загалом співпадає як з арабським оригіналом, так і з латинським відповідником.

Loading...

 
 

Цікаве