WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Мудрість, закон, тлумачення: герменевтика Ібн Рушда - Реферат

Мудрість, закон, тлумачення: герменевтика Ібн Рушда - Реферат

Але на справжній "аподиктичний умовивід" здатні не усі. Більше того, на частину людей філософія буде впливати згубно, адже вони за своєю природою спроможні лише на риторичне пізнання. Лише менша частина досягає ступеню діалектиків (асхаб аль-джадаль). Нарешті, найменшу групу складають асхаб аль-бурган – "аподиктики", спроможні на осягнення мудрості. Але Законодавець – Пророк Мухаммад – був відісланий до усіх ("і до червоних, і до чорних"), тому для кожної групи людей повинна існувати доступна їм форма проповіді. Аргумент на користь цього ібн Рушд віднаходить і у Корані: "Клич на шлях Господа твого із мудрістю та добрим повчанням, і сперечайся із ними лише тим, що є кращим"[23]. Недотримання цих правил, на його думку, вводить багатьох людей в оману. Отож, до "риториків" варто звертатись із застосуванням риторики, "діалектиків" – діалектики (під ними маються на увазі представники каляму – як напряму філософської думки, так і раціоналізованого богослів'я взагалі)[24], фалясіфа ("філософів") – аподиктики. "Справді, усі мусульмани переконані в тому, що доказове дослідження не веде до того, що суперечить релігійному закону. Істина не суперечить істині, але відповідає їй та свідчить на її користь", – відзначає ібн Рушд[25]. Із цих слів згодом європейські послідовники ібн Рушда (Сигер Брабантський та ін.) зробили гасло т.зв. "теорії подвійної істини" (у кожній формі світогляду своя істина), хоча, зауважимо, сам автор "Пояснювального твердження" буквально не формулював таких ідей. Щоправда, сам ібн Рушд дійсно розділив сповідників божественного закону на хасс – "еліту" та 'амм – "загал". Аподиктики не повинні розкривати мудрість простим людям[26], адже ті не зрозуміють її правильно й почнуть думати, що вона суперечить божественному закону. Отож, усі філософські твердження та дослідження зорієнтовані на інтелектуальну еліту, яка повинна тримати їх у секреті. Оскільки "загал" орієнтований на чуттєве пізнання, то межею їхнього розуміння можуть бути притчі (амсаль).

У зв'язку із наведеними тезами про відмінність пізнавальних рівнів перед ібн Рушдом постала серйозна проблема витлумачення сакрального тексту. Адже філософське й релігійне знання виражене, передусім, в мові. Отож: як повинна "еліта" розуміти Коран? Який саме аподиктичний смисл виражений у сакральних текстах? І як можна досягнути його? Чи існує певний критерій істинності смислу (тобто відповідності того, що малося на увазі, тому, що ми розуміємо з тексту)? Ібн Рушд відповідає на цей запит розробкою таувіля – теорії витлумачення тексту.

Традиційно європейська культурологічна наука розглядає таувіль як алегоричне тлумачення[27], із чим справді можна погодитись, враховуючи зміст цього поняття в окремих напрямках ісламської філософської думки (езотеричний батинізм, суфізм). Але для того, щоб більш ґрунтовно зрозуміти цей термін саме в тезаурусі ібн Рушда, варто, по-перше, звернутись до усіх конотацій такого слововжитку, а по-друге, порівняти зміст поняття у автора "Пояснювального твердження" із думкою інших арабських авторів.

Як лафз ("вимовленість", лексема) таувіль неодноразово вживається ще у Корані. Наприклад, у шостому айаті сури "Йусуф" вираз таувілі ль-ахадісі означає "тлумачення снів", а у сьомому айаті сури "Рід 'Імрана" мова йде про розуміння "неоднозначних" (муташаббігат) айатів Корану, таувілю якого прагнуть деякі люди. Етимологію поняття зазвичай виводять із кореня а-л або а-в-л[28]. Перша порода дієслова із такою основою у поєднанні з прийменником іля ("до") означає "йти", "повертатись", "схилятися" чи "рухатись" до чогось[29]. Отож, таувіль (у первинному мовному вжитку – "повернення", "прихід"[30]) – "приведення до чогось", інакше кажучи, бачення того, що стоїть за певним судженням.

На певному етапі історичного розвитку ісламу таувіль слугував загальним означенням для витлумачення Корану. Так, зокрема, один із найавторитетніших екзегетів та істориків, Абу Джа'фар ібн Джарір ат-Табарі (пом. 923 року), практично завжди вживав термін таувіль, розуміючи під цим пояснення, які містили слова попередніх коментаторів (сподвижників Пророка та їхніх послідовників)[31]. Проте згодом на перший план вийшло поняття тафсір ("роз'яснення", "пояснення", походить від фассара – "пояснювати"), яке мало ширший практичний, зокрема правовий спектр вжитку. Але у більшості традиційних сунітських коментарів поняття тафсір і таувіль мали синонімічний зміст. Такий слововжиток відповідав найдавнішій релігійній термінології ісламської громади[32].

Проте у багатьох смислових аспектах співвідношення між поняттями тафсір і таувіль перетворилося на екзегетичну проблему, адже не усі представники релігійного права й раціонального богослов'я встановлювали між ними синонімічний зв'язок. Висувалися різні твердження: іноді тафсір вважали ширшим за таувіль, адже перший використовувався для розуміння алфаз ("висловлювань", тобто лексем), а другий – ма'нін ("смислів"); часто під таувіль розуміли пояснення "закритих" смислів; також тафсір пов'язували із переказами (від Пророка, його сподвижників), а таувіль – із загальною обізнаністю (дірайя); окремі екзегети вважали, що таувіль – це контекстуальне тлумачення[33].

Традиціоналіст ібн Таймійя (1263 – 1328 рр.) пише, що через слово таувіль "вказують на пояснення того, що мав на увазі Бог у Корані", а також поняття, які застосовували перші покоління мусульман та їхні послідовники. Саме через багатозначність слова таувіль, вважає ібн Таймійя, кожен думає, що саме його розуміння і наведене у Корані[34]. У загальному вжитку представників фікгу, каляму та суфіїв таувіль – "це зміна лафз від більш можливого до менш можливого смислу через доказ, сполучений із цим"[35]. Отож, загалом таувіль слугує виразом зміни смислу виразу або слова, яка стає можливою внаслідок появи нового сигніфікатора (даліль – "доказ" – буквально означає "вказівку", яка і надає значення слову). Джерелом такого значення (сигніфікатором) може бути, наприклад, загальний контекст, додаткові обставини розуміння ситуації, про яку йдеться у тексті та ін.

У якому ж сенсі вживає слово таувіль сам ібн Рушд? Перш ніж відповісти про це запитання, варто згадати полемічний зміст його текстів, спрямований проти антифілософської критики Абу Хаміда аль-Газалі (1058 – 1111 рр.), одного з найвидатніших теоретиків і практиків ісламського містицизму. Абу Хамід, власне, також широко використовував термін таувіль, позначаючи ним тлумачення Корану[36]. У екзегетико-містичній праці "Скарби Корану" (Джаувагір аль-Кур'ан) він розвиває особливу сакральну науку про інтерпретацію Тексту. Писання для нього – це "безмежний океан" (аль-бахр аль-мухіт), "перли" якого доступні лише обраним. Зовнішній коментар (ат-тафсір аз-загір) для аль-Газалі пов'язаний із мовою, але він є лише "вступом" до справжнього розуміння Писання, яке багато в чому поєднується із містичним досвідом того, хто йде шляхом пізнання. Коран містить знаки та натяки, але процес розуміння, тобто "виведення" (істанбат) "таємниць" ('асрар) насправді має містичний характер[37].

Отож, витлумачення для аль-Газалі є не стільки сукупністю "зовнішніх" раціональних операцій, скільки наявністю "внутрішніх" містичних переживань гностика. Справжній таувіль – це психологічне осягнення метафізичного, яке виходить за рамки формального логіко-граматичного дискурсу.

Зауважимо, що таке розуміння багато в чому було результатом переосмислення зв'язку таувіль із раціональним, незалежним від імпліцитного релігійного тексту осмисленням дійсності. Традиціоналіст 'Аля' д-Дін бін Мухамма

Loading...

 
 

Цікаве