WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Погляди Густава Шпета на логіку історичного пізнання - Реферат

Погляди Густава Шпета на логіку історичного пізнання - Реферат

Поглиблюючи власні розробки, Густав Шпет аналізує відмінності у баченні світу натуралістом та істориком. Він зазначає, що основною онтологічною передумовою натураліста є уявлення про світ як про певну систему дії матеріальних сил. Всередині цієї системи причини повністю переходять в дію і навпаки, таким чином між ними встановлюється рівність. Засадничим принципом природознавства є збереження матерії та енергії. Зрештою, час (Z) тут постає лише як зміна простору (R). Час (Z) в природознавстві позначається кількісним числівником. Він тут є лише четвертим виміром простору. Будь-який процес, що відбувається в часі тут є відносним. Систему Всесвіту можна представити в системі рівнянь.

На думку Г. Шпета, в світі, з яким має справу історик, ми не знайдемо відсторонених причин та дій, кожна причина і кожна дія є такими лише в даних одиничних конкретних умовах. Сама така реальна одиничність є визначенням історичного часу (Z). Час тут – це порядок у зміні однієї конкретної повноти іншою. Час (Z) в історії не вимірюється простором (R) і позначається порядковим числівником. Будь-який процес, що здійснюється в історичному часі є абсолютним. "Вперед" і "назад" в часі (Z) мають для історика абсолютне значення, жодних вичислювальних рівнянь тут не може бути.

Таким чином, причинне пояснення в історії повинне означати дещо інше, аніж у природознавстві. Якщо подивитися з суто логічної точки зору, то пояснення розглядається як процес дедуктивний. Однак у такому "вигляді" пояснення постає лише в науці, коли з готової теорії або гіпотези, які зведені в формулу так званого закону, робляться окремі висновки. Коли ж ми говоримо про саме дослідження, яке веде до теорії та закону, то мусимо погодитися, що воно є індуктивним, а тому від початку і до самого кінця – принципово гіпотетичним. Цінність та рівень вірогідності гіпотези, зрештою, визначається практикою, тобто в загальному розвитку науки, можливістю таких висновків, які мають технічне застосування. "Природознавство практично повністю задовільняється теоретичною ймовірністю, – зазначає Густав Шпет, – і все його життєве значення – в техніці" [18, 122]. Інтересу до факту як факту немає ані у натураліста, ані у техніка; для першого факт цікавий як перевірка теорії, для другого теорія цікава як перевірка факту.

Принципово інакше, на думку Г. Шпета, ця справа постає в історичній науці. Її пояснення є індивідуальним у тому ж самому сенсі, що й факт, який пояснюється. Це є перехід від деякої частини до конкретного цілого, а не до відстороненої теорії. Власне тут і з'являється факт як factum, в його повній індивідуальності. Тут немає гіпотези в природознавчому сенсі терміна, немає також індукції в тому ж самому сенсі, тобто ймовірного висновку про загальну причину через спостереження дій, які її повторюють, а також через експериментальну перевірку зв'язку між даною дією та причиною. Причина встановлюється так само як і факт, даний та абсолютний. В логічному сенсі вона має дещо іншу, аніж у природознавстві, суть, оскільки не стає теорією, а залишається констатуванням факту. Обґрунтування відповідного констатування полягає не в практиці та технічному застосуванні, а в інтерпретації та критиці джерела, свідчення тощо.

Густав Шпет зазначає, що прагнення історика представити історичну причинність у вигляді загальних положень та формул обов'язково приводить його до встановлення сентенцій морального, а не наукового типу. Твердження того, що практичне значення історії в морально-прикладному характері її "висновків" або "зразків", є так само неправильним як очікування від неї технічних засобів для впорядкування нашого матеріального життя. Дійсне значення історії в її культурно-освітній цінності.

Аналіз Густава Шпета методологічних принципів історії тісно пов'язаний в його творчості з розглядом проблем герменевтики, загальним висновком якого є доведення її важливості для наук про культуру. Фактично мислитель прагне розробити основи універсальної теорії розуміння явищ соціального буття. "Для Шпета саме історичне явище – це знак, сенс якого потрібно розкрити. Саме тут лежить "момент зародження наукової теорії"... Звідси випливає значення проблеми тлумачення для гуманітарних і, перш за все, історичних наук" [9, 115].

Більш детально проблеми герменевтики вчений аналізує в праці "Герменевтика та її проблеми". Також слід зауважити, що філософську позицію мислителя досить часто характеризують як "герменевтичну феноменологію". "Явна герменевтична навантаженість феноменологічного методу, – пише В. Кузнєцов, – значимість герменевтичної проблеми в ньому та відсутність теоретичних розробок інтерпретаційно-розуміючих методів пізнання змусили Шпета після феноменологічного дослідження "Явище та смисл" звернутися до вивчення герменевтики та її апарату" [7, 213].

Густав Шпет здійснює систематичне дослідження проблем герменевтики, результати якого були втілені в уже згаданій праці. Рукопис цього твору був закінчений у 1918 році, однак через незалежні від автора обставини не був опублікований.

У творі "Герменевтика та її проблеми", де дається нарис розвитку герменевтики, Густав Шпет розглядає питання, що характерні, на думку автора, сучасній йому філософській свідомості, і які він виявляє, аналізуючи хід розвитку герменевтичної думки. "Проблеми герменевтики, що вказані в назві, як істинна тема його [Шпета – Д. Ш.] роздумів, – зазначає М. Гадіні, – це по суті проблеми гносеологічного та семантичного порядку" [4, 63]. Слідом за В. Дільтеєм Густав Шпет змальовує історію герменевтики як розвиток від дисципліни допоміжної до справжньої загальної проблеми філософії. Для нього врешті-решт герменевтика не є ані незалежною наукою, ані технічним засобом для досягнення практичних цілей. Мислитель, перш за все, говорить про допоміжне в методологічному плані значення, тісно пов'язуючи його з проблемою розуміння та проблемою мови. А. Мітюшин у своїй статті пише: "Герменевтика як методологія гуманітарних наук – його [Шпета – Д. Ш.] улюблене дітище і найбільш цінне пророцтво. Г. Г. Шпет не лише випередив на декілька десятиліть західну філософську герменевтику, але й вказав оптимальні шляхи розвитку цієї дисципліни на основі діалектичної методології" [10, 95].

"Розуміння", "інтерпретація" є для Густава Шпета досить раціональними. Водночас вони постають методологічними засобами, адекватними для освоєння будь-яких культурних смислів. Розкриття ж усіх можливих смислів, що лежать за словом, знаком, фактом, усіх можливостей руху культурного смислу, є інтерпретація на рівні філософії культури. "Шпет стверджує, – зазначає В. Щеглов, – що вирішення проблем розуміння, головних герменевтичних проблем, вимагає розробки смислової онтології, яку він охоче відносить до Платона, одного із стовпів "позитивної філософії" [19, 5].

Загалом проблематика методології історії займає важливе місце у творчості Густава Шпета. Вчений детально аналізує принципи історичного пізнання, вказуючи на актуальність розробки даних проблем для сучасного йому стану філософії. Він чітко визначає відмінності у характері досліджень історика та натураліста. Зрештою, одним з найголовніших моментів історичного пізнання для нього є інтерпретація історичних джерел, що й обумовлює специфічність таких досліджень.

Література

  1. Архив Густава Густавовича Шпета (1879-1937) // Записки отдела рукописей ГБЛ. – М.: Книга, 1978. – Вып. 39. – С. 145-146.

  2. Белый Андрей. Между двух революций. – М.: Худ. лит., 1990. – 670 с.

  3. Борисов Е. "Явление и смысл" Г. Шпета в контексте развития феноменологии Э. Гуссерля // Шпет Г. Явление и смысл. – Томск: Водолей, 1996. – С. 183-191.

  4. Гадини М. К. Слово и реальность. К вопросу о реконструкции философии языка Густава Шпета // Вторые Шпетовские чтения. Творческое наследие Г. Г. Шпета и современные философские проблемы. – Томск: Водолей, 1997. – С. 51-97.

  5. Калиниченко В. В. Густав Шпет: от феноменологии к герменевтике // Логос. – 1992. – № 3. – С. 37-61.

  6. Кривошея С. "Подолання метафізики": герменевтико-естетичний проект Густава Шпета // Київські обрії: історико-філософські нариси. – К., 1997. – С. 167-176.

  7. Кузнецов В. Г. Герменевтическая феноменология в контексте воззрений Густава Шпета // Логос. – 1991. – № 2. – С. 199-214.

  8. Марцинковская Т. Д. Густав Шпет – жизнь как проблема творчества // Шпет Г. Психология социального бытия. – М.: "Институт практической психологии", Воронеж: НПО "МОДЭК", 1996, – С. 5-27.

  9. Митюшин А. Из архива Густава Шпета: вопросы исторического познания и полемика с Баденской школой // Вопросы истории естествознания и техники. – 1988. – № 3. – С. 114-120.

  10. Митюшин А. Творчество Г. Шпета и проблема истолкования действительности // Вопросы философии. – 1988. – № 11. – С. 93-105.

  11. Фрейбергер Э. Густав Шпет в контексте современной западной мысли // Вторые Шпетовские чтения. Творческое наследие Г. Г. Шпета и современные философские проблемы. – Томск: Водолей, 1997. – С. 10-20.

Loading...

 
 

Цікаве