WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Погляди Густава Шпета на логіку історичного пізнання - Реферат

Погляди Густава Шпета на логіку історичного пізнання - Реферат

Реферат на тему:

Погляди Густава Шпета на логіку історичного пізнання

Місце та роль філософії Густава Шпета (1879-1937) як в російській, так і в єропейській культурі характеризується певною унікальністю. У творах мислителя можна спостерігати моменти, не характерні для російської філософії, – Г. Шпет був радше філософом західної школи. "Учень та послідовник одного з найвизначніших європейських філософів Едмунда Гуссерля, який заклав теоретичні основи сучасної західної думки та, відповідно, визначив проблематику майже всіх напрямків західної філософії (екзистенціалізму, культурної антропології, герменевтики, деконструктивізму), – справедливо відзначає Е. Фрейбергер, – Густав Шпет міг поглянути на події в європейській філософії як росіянин, а на події в російській філософії – як європеєць" [11, 10]. Філософія Густава Шпета – це, кажучи словами іншого дослідника, "зустріч російського Логосу та німецького Ейдосу в багатоголоссі російської філософської думки" [13, 243].

Для творчості Г. Шпета, незважаючи на різноманітність розроблюваних тем, дослідницьких планів, висвітлених проблем, характерна певна органічна цілісність. Як відзначає М. Гадіні: "Філософія Густава Шпета постає як дещо органічне, де можна виділити моменти, що охоплюють досить широку сферу, хоча при цьому ніколи не зникає певна зв'язка, що надає єдність усьому цілому. Це динамічна єдність структурного типу, якщо скористатися виразом самого Шпета, де один елемент передбачає інший; отже, при дослідженні однієї проблеми ніколи не губиться уявлення про складність усіх інших" [4, 59].

Густав Шпет відзначався надзвичайною працездатністю [1, 145–146]. Він працював в різноманітних сферах гуманітарних наук – психологія, філософія, філологія, естетика, культурологія тощо. Однак особливу увагу мислитель приділяє проблемам методології наук. "Творчість Шпета, – зазначає з цього приводу Т. Марцинковська, – від самого початку вирізняється прагненням до створення універсальних наукових методологічних принципів, які пояснювали б дані не лише гуманітарних, але й природничих наук... Ця позиція наближає його до концепції Ляйбніца, який також намагався знайти ту універсальну цеглинку (монаду), що дала б можливість зрозуміти будову і закони навколишньої дійсності – від космосу до людини" [8, 10].

Значне місце в творчій спадщині Густава Шпета займає розробка питань логіки. "Сенс логічних досліджень Г. Шпета, – пише один із дослідників творчості вченого А. Мітюшин, – полягав у тому, аби розробити діалектичне вчення про поняття: перш за все на ґрунті природньої мови, а потім на матеріалі її термінованих модифікацій в окремих науках" [10, 95]. У цьому контексті Густав Шпет висуває ідею "первинного значення" як "тлумачного словника наук". Сам мислитель визначає власний філософський метод як "інтерпретуючу діалектику понять". Ця форма діалектики звертається не до умовних позначень і формальних схем логістики, а до самого сенсу наукових теорій та термінів. У цьому зв'язку Шпет знаходить предмет логіки в стихії словесної свідомості.

Саме в контексті цих розробок мислитель звертає особливу увагу на питання логіки історичного пізнання. Результати цього дослідження викладені, насамперед, у праці "Історія як предмет логіки. Ч. І. Матеріали", виданій у Москві в 1916 році. Ця робота вченого мала новаторський характер у російській науці того часу. Як відзначає Г. І. Челпанов: "У своєму творі Шпет вперше в російській філософській літературі досліджує питання величезного значення про те, чи може історія, що має своїм предметом одиничне, вважатися наукою, тоді як традиційна логіка предметом науки вважає загальне" [12, 316]. Згадана праця Густава Шпета містить детальний аналіз філософських онтологій, на підставі якого мислитель визначає перспективи історичного пізнання.

Визначаючи місце методології історії в сучасній для нього філософії, вчений говорить про актуальність даної проблематики. У своїй статті "Філософія і історія" він зазначає, що характерною рисою його епохи було те, що вона прийшла до чіткого усвідомлення проблеми історичного пізнання. "У цьому сенсі, – пише вчений, – наша філософія стає переважно історичною філософією, і чим більше вона буде перейматися проблемою конкретного, тим більше вона буде ставати історичною" [18, 10].

Однак, на думку Густава Шпета, існувала також певна негативна направленість філософської думки, що значною мірою перешкоджало утвердженню правильної точки зору на історію як науку. Відомо, що для початку ХХ століття характерним було протиставлення природничника (натураліста) та історика – натураліст передусім спостерігає, а історик – читає. До того ж підтримувалася думка про певну перевагу "спостереження" над "читанням", оскільки перше пов'язане із методом "безпосереднього" пізнання. Усупереч панівним уявленням Г. Шпет проголошує інший принцип – потрібно спостерігати як читають, а не читати як спостерігають. Як відзначають дослідники творчості Густава Шпета, "звідси випливає радикальний висновок про логічну "парадигму" наук. На противагу переконанню, що виникло в ХІХ столітті і панує досі, нібито логіка емпіричних наук є логікою природознавства, Шпет висуває твердження, згідно з яким логіка емпіричних наук є передусім логікою історії, тобто врешті-решт має своїм прообразом гуманітарне мислення з його опертям на уяву та інтерпретуючу словесну свідомість" [10, 96].

З розглядом проблематики історичного пізнання в творчості Густава Шпета тісно пов'язана тема критики неокантіанства. Філософська концепція вченого в цілому може бути визначена як раціоналізм, що шукає розуміння повноти дійсності в її конкретній данності. Такої конкретності та повноти Шпет не знаходить у популярному в тогочасній європейській філософській думці неокантіанстві. На думку вченого, у Канта та його послідовників відбулася підміна істинно даного логічними та формально-онтологічними абстракціями. Канта Густав Шпет розглядає поряд із позитивістами як "адепта" та одного з творців негативної філософії, а себе проголошує реалістом та переконаним прихильником філософії позитивної. Андрій Бєлий у своїх літературних спогадах наступним чином описує полеміку Г. Шпета з неокантіанцями: "Кантіанці ходили на бій у тяжких обладунках, здалеку нагадуючи Голіафів; але ось виходив Шпет, як Давид, озброєний наготою скептицизму: ..."трах" – лоб Голіафа коловся" [2, 277].

Розквіт наукової діяльності Густава Шпета відбувався саме в той час, коли неокантіанська методологія набувала все більшого визнання і впливу в європейській філософії. "Баденська ("Південно-західна") школа внесла значну долю суб'єктивізму в науки про культури. В. Віндельбанд та Г. Ріккерт розмірковували про індивідуалізуючий метод, аксіологічні передумови історичного пізнання" [9, 115]. Натомість Г. Шпет у своїх працях трактує історію як об'єктивно осмислену реальність. У листі до Д. М. Петрушевського мислитель зазначає: "Я вважаю безперечною заслугою Ріккерта і К° те, що вони повернулися до визнання індивідуального характеру за історичним предметом і, виходячи з цієї його особливості, намагалися показати логічну специфічність історичних наук. Однак я думаю, що відштовхуючись в основному від кантіанства, яке знає лише теорію пізнання "математичного природознавства", – не кажучи вже про загальні дефекти кантівського суб'єктивізму, – вони не подолали до кінця натуралізм" [15, 121].

Шпет вказує на те, що індивідуальне для неокантіанців – це, насамперед, одиничне. Логічно воно протиставляється множинному, а в пізнавальному плані – це предмет безпосереднього пізнання. Однак, на думку мислителя, історичний предмет у безпосередньому пізнанні та в спогляданні ніколи не дається. У своєму листі Густав Шпет зазначає, що "історик – двічі філолог" [15, 121]. Предмет його дослідження принципово даний лише у свідоцтвах – документах, пам'ятках, актах, казаннях і т. д. Історик, на думку філософа, прочитавши філологічну пам'ятку, знову піддає її своїй критиці та інтерпретації. "Речі (realia) філолога, – пише Шпет, – для історика все ще знаки, слова, символи: "покликання варягів", "вбивство Цезаря", "смерть Карла Великого" – це для нього знаки, які вимагають розкодування і ховають за собою історичну ens reale: соціальні групи, партії, відносини, організації тощо" [15, 121]. Для натураліста така інтерпретація позбавлена сенсу, оскільки для нього одиничне не знак, а сама річ: комета є кометою, а не знаменням, чума є чумою, а не вираженням чиєїсь волі. Натураліст бачить Всесвіт як замкнену систему. Інакше уявляє собі світ історик. Його система, на думку Шпета, не замкнена, але така, що розгортається.Тут немає абстрактних причин та дій, кожна причина та кожна дія є саме такими лише в даних одиничних конкретних умовах, які не можна усунути без знищення відповідної одиничності ані подумки, ані експериментально.

Розглядаючи предмет історичного пізнання, Густав Шпет зазначає, що цей предмет є певною конкретністю. Однак, говорячи про конкретність цього предмету, ми виповідаємо надзвичайно мало. "Предмет у своєму логічному значенні" є лише невизначеним "носієм" різноманітного змісту, зв'язаного в єдиний вузол у деякому центральному ядрі, що його осмислює. Предмет – це лише деякий пункт, що визначає напрямок наших прагнень та пошуків. Тому необхідно виділити у різномаїтті його змісту насамперед типи відношень, які емпірично можна характеризувати як відношення культурні, правові, релігійні тощо.

На думку Г. Шпета, в загальному потоці історії ми розрізняємо відношення людини до навколишньої дійсності, які загалом є такими ж різноманітними, як сама ця навколишня дійсність. "Ми виокремлюємо, – пише вчений, – не лише її [людини – Д. Ш.] відношення до "дійсного" світу в обмеженому сенсі, тобто відношення технічні, культурні, пізнавальні та інші, але також встановлюємо як специфічне її відношення до "надчуттєвого" і говоримо вже про відношення релігійні. Зрештою, ми виокремлюємо відношення людини до людини як відношення переважно правові та моральні. Загалом, ми помічаємо, як з відношень людини до людини виникають відношення груп: класів, станів, держав тощо. Ми знаємо, що усі ці відношення підкоряються деякій визначеній формі, формі організації. І ось з цього організуючого і того, що організується, потоку історії, ми отримуємо окремі речі, окремих людей, окремі відношення та зв'язки, – і робимо їх предметом свого пізнання" [18, 11].

Loading...

 
 

Цікаве