WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Соціальні та філософські погляди І.Франка. «Що таке поступ?» - Реферат

Соціальні та філософські погляди І.Франка. «Що таке поступ?» - Реферат

Реферат з філософії

Соціальні та філософські погляди І.Франка. "Що таке поступ?"

ЗМІСТ

Вступ 3

1. Філософський світогляд І. Франка 5

2. Соціальна філософії І.Франка 12

3. Проблема суспільного прогресу в працях І. Франка. „Що таке поступ?" 17

Висновок 25

Список використаної літератури 27

Вступ

Особливе місце в українському національному русі, розвитку української культури, соціально-політичної та філософської думки належить Івану Франку. Життєва доля письменника стала прикладом того, як з-під низенької стріхи селянської хати можна сягнути піднебесних інтелектуальних висот і збагатити духовний спадок світової культури. Український вчений, письменник, громадський діяч І. Франко народився 27 серпня 1856 р. в с. Нагуєвичі (тепер Дрогобицький район Львівської області) в родині сільського коваля. Після навчання в початковій школі в с. Ясениця-Сильна і Дрогобицькій гімназії в 1875 р. вступив на філософський факультет Львівського університету університету і включився в роботу студентського "Академічного гуртка" та його друкованого органу - журналу "Друг". У 1877 р. разом із М. Павликом, О. Терлецьким та іншими членами редакції Франко був заарештований за соціалістичну пропаганду, посаджений в тюрму, де пробув майже 8 місяців.

У березні 1880 р. І. Франка заарештували вдруге і в червні його було вислано під жандармський нагляд у рідне село. В 1881 р. він перевівся до Чернівецького університету, однак через два роки виїхав до Львова. Двічі (1885 і 1886) побував у Києві, де встановив зв'язки зі студентською молоддю, познайомився з М. Лисенком, М. Старицьким та іншими діячами української культури. В 1890 р. саме з його ініціативи була організована Русько-Українська Радикальна партія.

Закінчивши після десятирічної перерви Чернівецький університет, Франко 1891 року виїхав до Відня, де під керівництвом професора В. Ягича працював над докторською дисертацією "Варлаам і Йоасаф, старохристиянський духовний роман і його літературна історія". До речі, цей твір був відомий у грецьких списках в християнському світі ще в VI ст. Пізніше було знайдено його грузинський примірник. Його автором є відомий грузинський белінгер (так називали письменників, що писали двома мовами) Іонан Месх (Мосх). Дисертацію І. Франко захистив 1893 р. у Віденському університеті, отримавши звання доктора філософських наук. За видатні заслуги у галузі філології вчена рада Харківського університету в 1896 р. одноголосно присудила йому ступінь почесного доктора філології.

У 1907 р. І. Франко був висунутий в академіки Петербурзької Академії наук, однак царський уряд заборонив це обрання. Ні громадське визнання І. Франка як вченого, ні офіційні наукові звання так і не відкрили йому дороги до університетської кафедри через політичну неблагонадійність з погляду як австрійських, так і російських властей. Неодноразово висувався він кандидатом до австрійського парламенту, проте ні разу не був обраний. Більше того, на баденських виборах 1897 р. уряд вчинив розправу над селянами-виборцями, які підтримували кандидатуру І. Франка.

Помер І. Франко 28 травня 1916 р., похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Одна з основних філософських ідей І.Франка - думка про те, що найбільшою цінністю на землі є не просто людина, а "правдивий живий чоловік, бо така людина - носій духу, а той дух є "вічний революціонер". Отже, духовний світ людини - її найдорожче надбання. Філософія І.Франка замішана на почуттях і розумінні благородності матерії людського духу. "Дух, що тіло рве до бою", дух любові й справедливості, знання й громадянської самопожертви, віри в щасливу майбутність - це дух істинно франківський, каменярський, молодий і переможний. В одному з найкращих філософських віршів ("Веснянки"), звертаючись до матері природи, поет звинувачує її в тому, що вона найдосконаліше своє творіння - людську душу - кидає "свиням під ноги". Франко говорить, що, на жаль, людина цілком природно підламує собі "крила духовності", втрачає потяг до ідеалу, стає жертвою громадського песимізму й збайдужіння. Франківська філософія породжує досить важливу і актуальну ідею: людина носить вічність у своїй уяві, в ілюзіях і думках, у муках свого сумління, а тому в сфері духу панує, власне, та найдорожча різнорідність, яка робить людей несхожими, цікавими і цим дає людям основу для їхньої єдності, для братерства і любові.

1. Філософський світогляд І. Франка

Світогляд І.Франка формувався в складних умовах пореформеної Галичини під вирішальним впливом революційного демократизму Т.Шевченка, російських революційних демократів ХІХ століття, тісного зв'язку з робітничим і демократичним рухом Західної України, а також під сильним впливом передових ідейних напрямків суспільно-політичної і філософської думки, які йшли тоді в Україну з Німеччини і Росії.

Філософські погляди Франка зазнали значного впливу марксистських ідей. Він був знайомий з "Капіталом" К.Маркса, частину якого переклав на українську мову, твором Ф.Енгельса "Анти-Дюрінг" тощо.

Марксизм як новітня течія наукової європейської думки другої половини XIX ст. претендував на глобальну перебудову суспільно-політичного життя народів світу на цілком новаторських засадах комуністичної справедливості. У колах західноєвропейської тогочасної інтелектуальної еліти марксистські ідеї широко обговорювалися. Не бракувало ні палких прихильників та послідовників в ученнях К.Маркса і Ф.Енгельса, ні послідовних критиків цієї соціальної доктрини. У юнацькі роки І.Франко також захоплюється марксизмом. Однак поступово він вникає у справжній зміст марксистського вчення, дає йому наукову оцінку. І.Франко, характеризуючи "матеріалістичний світогляд", сформований на основі "Капіталу" К.Маркса, де на всі найскладніші історичні явища є готові формули такого типу, як: "релігія - це витвір буржуазії, національна держава - це витвір буржуазії"1 і т. ін., скептично зазначає: "Бодай то мати такий делікатний світогляд. Кілька формулок — і чоловік кований на всі чотири ноги, попросту бери та й мудрість ложкою черпай. А що найцінніше, так це те, що при помочі цього світогляду вся будущина відкрита перед тобою, мов на долоні"2.

Основою світогляду І.Франка є філософський матеріалізм.У збірці "Зів'яле листя", говорячи про матеріалістичне розуміння дійсності, І.Франко відзначає, що в основі всього існуючого лежить не ідея, дух, а матерія, яка вічна і не має ні початку, ні кінця. Її найважливішою властивістю є рух, зміна, плинність. "В дійсності, в природі, – писав Франко, – все підлягає безперервній зміні, руху і обміну матерії".

Мислитель був переконаний, що життя, об'єктивна дійсність є визначальним у відношенні до свідомості, що свідомість – результат поступового і складного розвитку матерії, що природа створила людину з її високою організацією, а не якась істота – природу, як про це твердять філософи-ідеалісти.

І.Франко доводив безмежність пізнання на противагу агностицизму, вірив у пізнаванність світу і його закономірностей. "...Немає певних меж, – писав він, – котрі вказують людині: до сих пір дійдеш, а далі – ні. Те, що вчора пізнати здавалося неможливим, виявляється можливим сьогодні". Природа, на його думку, пізнаванна, вона є своєрідною книгою, яку людина повинна читати, щоб бути щасливою, бо знання законів розвитку полегшить її життя. Тільки матеріалістична філософія, підкреслював І.Франко, може дати людям можливість відкрити безліч таємниць, розкрити їх, пізнати і використати, бо лише вона здатна об'єктивно з'ясувати факти, закони суспільного розвитку на основі досліджень зовнішнього світу.

І.Франко розумів, що ідеалістична філософія не ставила своєю умовою дослідження законів і сил природи, а звертала свою увагу на безплідне розміркування. Ідеалісти вважають, що зовнішній світ є тільки відбитком нашої думки, похідним нашого "Я". Подібні твердження, писав І.Франко, породили у подальшому такі безглузді ідеї, котрі поділяє реакційна філософія Шопенгауера або Гартмана, що є запереченням усякої здорової науки.

В теорії пізнання І.Франко віддавав перевагу її чуттєвому етапу. Він вважав, що людина може говорити, думати лише про те, що у формі вражень дійшло до її свідомості. Однак відчуття ще не дають повного знання. Повнота його досягається "критичним розумом, котрий спирається на детальне вивчення і порівняння фактів і явищ".

І.Франко розумів, що процес пізнання складний процес і його результати повинні підкріплюватися практикою. Однак він не зміг збагнути всієї складності процесу пізнання, не піднявся до розуміння практики як сукупної матеріально-предметної діяльності людини. Практику Франко розумів як критерій вірності відображення дійсності в художніх образах.І.Франко виявляв глибоке розуміння окремих елементів діалектики. Він вимагав розглядати явища в їх розвитку. "Хто каже "поступ", той каже одним духом дві речі. Одно те, що все на світі змінюється, ніщо не стоїть на місці, а друге..., що поступ веде до добра". При цьому Франко виявляє розуміння суперечливості суспільного життя. На думку філософа причина розвитку лежить в самих речах і явищах. Кожний предмет має в собі внутрішню силу, що спричиняє рух. Ця внутрішня сила – суперечність, яка "... вирівнює всі нерівності, котра з найрізнородніших частей творить одноцільну єдність". Франко дорікає тим філософам, які не бачили причинного зв'язку явищ, внутрішньої діалектики в предметах і явищах об'єктивної дійсності.І.Франко був близьким до розуміння причинного зв'язку матеріальних, економічних відносин і сфер духовного життя суспільства. Так, в статті "Найновіші напрямки в народознавстві" він підкреслює, що суспільні і політичні установи є лише зовнішнім виявом, "надбудовою продукційних відносин". Франко переконаний, що рівень духовного життя суспільства залежить від стану його економіки.

Loading...

 
 

Цікаве