WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Німецька філософія. ЇЇ витоки, основні напрямки - Реферат

Німецька філософія. ЇЇ витоки, основні напрямки - Реферат

Шлеґель, естетичні погляди - Фрідріх Шіллер.
ПОГЛЯДИ. 1. Еволюційний ідеалізм. Геґель приєднався до ідеалістичної j позиції Фіхте і вважав подоланим буденне переконання, що речі існують незалежно від мислення. Дуалізм думки та речі є хибним. Тільки мислення є j первинним, а речі є його витворами.
Тому саме в мисленні слід шукати первісну природу буття. Слід прийняти також і те, що буття, як мислення, має логічну природу. Складником буття є те ж саме, що і складник логічного мислення: поняття. І загальність, що становить сутність поняття, також становить сутність буття, тоді як усе те, що одиничне, є лише його вторинним проявом. Вірний цьому універсалістському погляду, Геґель у кожній сфері явищ наголошував на загальних властивостях як на сутнісних і нехтував одиничні властивості.
По-друге, наголошував на цілісності буття: тільки в цілісності воно є абсолютом. Тільки тоді, коли буття береться в цілісності, до нього стосується твердження, що воно є раціональним та логічним. Окремі випадки, які емпіристи вважають буттям, не тільки не є раціональними, вони не є також буттям. Раціональними вони стають тільки у зв'язку з цілісністю буття. і Аналогічно Геґель розумів істину: нею може бути лише твердження про цілісність буття. Таким чином, він використовував поняття буття та істини інакше, ніж переважна більшість людей, тому немає нічого дивного в тому, що його тези були для загалу одним великим парадоксом.
По-третє, Геґель вважав, що буття в своїй сутності повинно бути мінливим, бо інакше воно не могло б породити такого різноманіття форм, які притаманні йому. Всупереч думці, що все, що абсолютне, повинно бути незмінним, якої дотримувалась традиція елеатів та Платона, Геґель став на бік Геракліта й Арістотеля. Він вважав, що в природі буття закладений невпинний розвиток, тобто розвиваючись буття породжує щораз нові форми. Таким чином, із переконанням про логічну природу буття він поєднав переконання про його еволюційну природу.
Оскільки буття має логічну природу, то його розвиток підлягає логічним законам.Кожен його стан логічно випливає з попереднього стану, а те, що логічно випливає, є необхідним, тому вся дійсність в усіх своїх станах та проявах є необхідною. Далі, те, що є необхідним, згідне з розумом. Отже, вся дійсність, яка була для Геґеля логічною та необхідною, була також і розумною. В протилежність до іншої форми ідеалізму, яку представляв Шеллінґ і яка прямувала до пізнання шляхом інтуїції, ідеалізм Геґеля був радикально раціоналістичним.
2. Діалектичний метод. Вихідним законом логіки Геґель вважав діалектичний закон, який говорить, що кожному істинному твердженню відповідає не менш істинне заперечення, кожній тезі відповідає антитеза, з яких потім виникає синтеза. Бо яке б судження ми не застосували до цілісності буття, одразу виявляється, що воно до нього не підходить і вимагає заперечення. Якщо ми скажемо, що абсолют є чистим буттям (з цього, на перший погляд, безсумнівного твердження Геґель і починає) , то не припишемо йому жодного предиката, тобто, по суті, скажемо, що воно є нічим. Це означає, що твердження про те, що абсолют є буттям, веде до антитези, тобто що воно є нічим. Це ж саме стосується й усіх інших тверджень. Бо істинами вони 6 могли бути тільки тоді, коли б стверджували щось про цілісність буття (це засновок Геґеля, його концепція істини) , але жодне ствердження не охоплює цілісності буття.
Отже, жодне твердження не є цілковито істинним. Істина та хиба об'єднуються, вони не є категоричними протилежностями. Істина міститься як у твердженні, так і в його запереченні, а отже, в твердженні, яке йому суперечить. Мислення не повинне, і навіть не може, уникати суперечностей, не може без них обійтись, вони ведуть через діалектичний процес мислення до повної істини.
Переконаний у тотожності мислення та буття, Геґель перетворив закон діалектики у всезагальний закон буття. Процес переходу від тези до антитези становив для нього основу не тільки міркування, але й реального розвитку. За кожною формою буття йде її заперечення, тому, всупереч загальноприйнятій
думці, протиріччя не тільки не є елімінованим з дійсності, але становить її глибинну природу. Романтики дошукувались діяльності суперечних сил у людській душі, натомість Геґель розповсюдив їх погляд на всю дійсність. Зрештою, дійсність переходить не тільки від тези до антитези, але й до синтези, містить не тільки суперечності, але й їх узгодження.
Це невпинне перетворення буття згідно необхідного закону і є його природою. Адже в кожному розквіті криються зародки розкладу. Зате при розкладі зберігається те, що є істотним, подібно як у в'янучій рослині зберігається насіння. Із суперечностей утворюється синтеза, яка в свою чергу стає тезою, а тоді до неї приєднується антитеза - і в такому триритмі розвивається світ. Зрештою, тріадичний характер розвитку був лише зовнішньою схемою гегелівського погляду на світ, але Геґель та його учні наголошували на ньому, і це викликало у поверхових читачів враження, що вона й становить сутність гегельянства.
Натомість справжньою сутністю гегельянства було переконання, що кожна форма буття є необхідною ланкою розвитку. Починання Геґеля справді було величезним, адже він прагнув із природи буття та його розвитку вивести згідно одного принципу усі його форми. В цій системі, де мислення не відокремлювалось від буття, було зіставлено форми логіки, природи та культури, держави, суспільства, права, релігії, мистецтва, науки. Це була найбільш універсальна філософія, яка будь-коли задумувалася, повна необмеженої довіри до сили людського розуму.
В "Феноменологии духа" (1807) , по словам Маркса, содержатся истинный исток и тайна гегелевской философии. Рассмотрим подробнее это произведение. В нём даётся происхождение диалектики, а также раскрывается принцип абсолютного идеализма: господство мирового разума в мире, абсолютной идеи, которая в своём поступательном развитии развивается от противоположности с предметом до абсолютного знания, т.е. до понятий науки. Таким образом, Гегель пытался раскрыть генезис философского знания,
начинающегося с чувственной достоверности и доходящего до философского знания. Сначала сознание противостоит предмету, который не зависит от него, и не знает своей природы, а также сущность предмета. На второй стадии сознание овладевает своей собственной общественной природой и сознаёт себя в качестве участника исторических событий. Когда сознание ретроспективно обозревает свой собственный путь, то поднимается на третий этап своего развития и доходит до абсолютного знания. В "Феноменологии духа" Гегель, рассматривая исторически весь путь сознания, применяет принцип историзма и даёт толкование общественной природы сознания. Он показывает историческую необходимость развития сознания, которая выражается в
Loading...

 
 

Цікаве