WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Німецька філософія. ЇЇ витоки, основні напрямки - Реферат

Німецька філософія. ЇЇ витоки, основні напрямки - Реферат

ядром кантіанського критицизму.
Шеллінг
1.Прагнення показати, що в суспільному процесі, що заснований на людському автономному поводженні, панує схована закономірність як "об'єктивна" сторона цієї дії, вело Шеллінга до створення нарису філософії історії - частини "Системи трансцендентального ".
Історія , по Шеллінгу , конституюється відносинами між необумовленим індивідом, з одного боку, і історичною необхідністю - з іншої.
Першою задачею історії є пояснення того, як "із самої волі, коли я думаю, що дію вільно, повинне з необхідністю виникати несвідоме, тобто без моєї участі щось мною не задумане, чи, виражаючи інакше, як проти цієї свідомої діяльності, тобтовільно визначальної, повинна ставати діяльність несвідома і виникаюче на її основі ненавмисно - і навіть усупереч волі діючого - щось таке, що сам він по своїй волі не міг би реалізувати.
У цьому виражено дві тези філософії історії філософії історії Шеллінга .
Перша теза: хоча всі індивіди діють "вільно", тобто не детерміновано, у їхній діяльності виникає щось, "що ми ніколи не замишляли і що воля, надана сама собі, ніколи не зробила б".
По Шеллінгу , для історичного розвитку характерна "прогресивність", що виявляється в тім, що вона розвивається в напрямку до буржуазного "правова закону", змістом якого є "гарантована воля" (мається на увазі воля в змісті буржуазних гарантій) .
З цього погляду історія може бути визначена як "поступова реалізація правового закону".
З поступового наближення до мети історії випливає і її періодизація по окремих епохах .
Наше "вільне" поводження перетворюється в "необхідність", що додає історії напрямок і цінність.
Вже в античності великі представникидуху вказували, що наше "вільне" поводження таємничим образом при впливі переважаючої нас сили перетворюється в закономірність.
Друга теза стосується того, що викликає трансформацію нашої автономно мотивованої діяльності в загальну закономірність, що коштує за об'єктивним ходом історії .
Шеллінг , правильно ставлячи питання про сутність історії сутності історії, не може знайти адекватну відповідь, що стосується її закономірності.
Лише марксистська філософія теорією класів і класових інтересів дала відповідь на питання, як можливо, що більшість членів визначеної суспільної групи діє більш-менш однаковим образом.
Шеллінг , виходячи зі своєї пантеїстичної орієнтації, під впливом Спінози проектує умови, що викликають подібне поводження безлічі різних людей, на неособисте божество, що він називає "вічно несвідомим", "абсолютною волею" і на який "усі інтелекти як би нанесені" .
Говорить він також про "єдиний дух, що "віщає у всіх" і "привів об'єктивний результат цілого у відповідність з вільною грою індивідів.
Шеллінг рішуче відкидає особистий характер цієї надособистісної сили.
Це "абсолютно ідентичне не можна, однак, уявити собі як особиста істота, і нітрохи не краще думати його чимось цілком абстрактним".
У людському поводженні міститься деяка подвійність тому, що люди діють на основі своєї особистої мотивації , і в той же час їхньої дії стають частиною вищого наміру, " що простилається як тканина, виткана невідомою рукою у вільній грі сваволі історії ".
Поняття "ідентичне" у "Системі трансцендентального ідеалізму " використано для позначення основи дійсності взагалі.
"Ідентичність" як основа дійсності означає, що у свідомості й в історії , з одного боку, і в природі - з іншої, ми зустрічаємося з тією же основою світу і з тією же будівлею основи, який можна виразити в поняттях "причина самого себе" і "самостворення".
Під "самостворенням" Шеллінг розуміє обставини, коли природа і свідомість розуміються, як сходження, як "прогресивність" у напрямку до вищих утворів.
Визначена аналогія між природою і людським світом полягає в тому, що основа дійсності в обох випадках виявляється як з'єднання несвідомого і свідомого.
Природа діє неусвідомлено, але в її продуктах ми вбачаємо сліди розуму, і це виявляється в законах природи, у спрямованості до вищого, до людини, тобто до розуму.
Людський світ, навпроти, діє усвідомлено, однак з нього виникає щось, чого ніхто не замишляв, тобто знову щось неусвідомлене.
"Органом" чи інструментом перевірки того, чи належать свідоме і несвідоме друг до друга, є філософія є філософія мистецтва.
Художник діє свідомо, але в його продуктах міститься більше, ніж він уклав, і це порозумівається лише тим, що в мистецтві виявляється те "незмінне ідентичне, що не може прийти ні до якої свідомості".
Великий крок уперед Шеллінга полягає в тім, що він перейшов від тези Фіхте - Я (несвідоме і неособисте) є основою світу - до тези про те, що основа світу є те "ідентичне", що виявляється в природі й у людській свідомості, з одного боку, в історії і мистецтві - з іншої.
Те, що Шеллінг говорить про одушевлену природу, що виявляється в спрямованості до вищого і до людини й у тім, що направляючою дійсністю є організм, а не нежива природа, свідчить, що він розуміє природу не матеріалістично, але проте як незалежну від свідомості.
Шеллінг прагне до зрівноважування суб'єктивного й об'єктивного, ідеального і реального, кінцевого і нескінченного.
Об'єктивно, зрозуміло, переважає ідеальний момент тому, що абсолютне розуміється як усвідомлює себе в людському пізнанні.
Світогляднецький значний його пантеїзм , важливе місце займає він і в історії діалектики .
У "Системі трансцендентального Системі трансцендентального ідеалізму " уже використовується термін "ідентичність" для характеристики підстави дійсності, що "випромінюється" природою і штучними утворами, однак не є пізнаваним.
Пізнавано воно лише побічно.
У наступних трактатах так називаного ідентичного періоду, до якого належать "Виклад моєї системи філософії системи філософії Виклад моєї системи філософії " ("Derstellung meines Systems") (1801) , діалог "Бруно діалог "Бруно " (1802) і "Філософія Філософія мистецтва" ("Philosophie der Kurlst") (1803) , зроблена спроба тлумачення підстави всієї дійсності.
У трактатах , що безпосередньо передують "ідентичному" періоду, підстава названа "суб'єкт суб'єктом-об'єктом" (тому що воно має двох форм існування - суб'єкт і природу) , пізніше воно називається "абсолютною ідентичністю", у діалозі "Бруно діалозі "Бруно " - "ідеєю ідей", "абсолютною субстанцією " і т.д. Поява нового в наступному періоді Шеллінг виражає у введенні "Викладу моєї системи філософії системи філософії Викладу моєї системи філософії ".
Дотепер він виступав з позиції двох філософських наук , виходячи з двох протилежних напрямків, тоді як нині він хоче виступати з позиції того, до чого обидві науки направлялися, тобто з позиції самої підстави.
Його він називає "абсолютною ідентичністю", що стосовно природи й історії є їх
Loading...

 
 

Цікаве