WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Філософія серця П.Юркевича - Реферат

Філософія серця П.Юркевича - Реферат

Пiдвищений iнтерес П.Юркевича до проблем моралi зумовлений i його релiгiйними установками. Мислитель наголошує на важливому значеннi християнської моралi для потреб практичної фiлософiї, кладе християнську загальнолюдську мораль в основу своєї фiлософсько-етичної системи. З християнського погляду П.Юркевич обгрунтовує абсолютнiсть i вiчнiсть моральних цiнностей, критикує спрощено-натуралiстичне розумiння моральностi. У полемiцi з М.Чернишевським вiн довiв недостатнiсть природничо-наукових методiв i необхiднiсть фiлософської рефлексiї для тлумачення явищ моралi. Водночас для українського мислителя неприйнятним є суто рацiоналiстичний пiдхiд до моральної проблематики, репрезентований I.Кантом. При такому пiдходi залишається нездоланною суперечнiсть мiж морально належним та морально дiйсним, яка може бути подолана тiльки через осягнення моральностi як реального буттєвого процесу. "Фiлософiя серця" П.Юркевича, що базується на Св.Письмі i творах Отцiв церкви, заперечує в етицi утилiтаризм i "розумний егоїзм", а також формалiзм i ригоризм, дає грунтовну вiдповiдь про наявнiсть у людському дусi передумов для безкорисливих вчинкiв i про критерiї для їх моральної оцiнки. Гуманiстичний змiст "фiлософiї серця" в тому, що в нiй визнається безумовна цiннiсть кожної людської iндивiдуальностi, свобода її самовизначення. Ця фiлософiя проголошує серце основою моральної особистостi людини, яка надiлена iснуванням у часi й вiчностi i потенцiйно дорiвнює чистiй божественнiй особистостi.

Аналiз вчення П.Юркевича про моральну особистiсть дозволяє стверджувати, що український мислитель не тiльки взяв активну участь у здiйсненнi антропологiчного перевороту в фiлософiї другої половини ХIХ ст., а й завдяки своїм персоналiстичним акцентам попередив розвиток деяких антропологiчних напрямкiв (екзистенцiалiзму, персоналiзму) у фiлософiї ХХ ст. Проте зауважено, що у багатьох моментах (визнання влади людини над собою, самоконтролю на основi самосвiдомостi, цiлеспрямованої органiзацiї життя i т.iн.) П.Юркевич залишається у межах класичного розумiння моральностi, не заперечує важливої ролi розуму в моральному становленнi людини. Вiн виразив у своїй творчостi характерний для української духовної культури iдеал зовнiшньої i внутрiшньої гармонiї, проголосив рiвновагу "голови" i серця, розуму i вiри запорукою моральної цiльностi особистостi. У дисертацiї вiдзначено, що фiлософiя моралi П.Юркевича не втратила своєї актуальностi, вона може бути задiяна при розв'язаннi сучасних проблем етичної теорiї i моральної практики.

Практичний iдеал фiлософiї полягає не лише у можливостi здобути з її допомогою мудрiсть, iстинне знання, а й навчити людину жити згiдно з цим знанням. Ось чому фiлософи з найдавнiших часiв постiйно зверталися до проблем освiти, фiлософiя освiти становила невiд'ємний компонент їх системного мислення.

У результатi проведеного в роботi аналiзу робляться висновки, якi полягають у наступному:

1. П.Юркевич у своїх мiркуваннях виходив iз конкретного розумiння фiлософiї, яке супроводжується свiдомою переконанiстю в особливому призначеннi фiлософiї як "науки про дух" та її важливiй ролi в духовному життi людства. Крiм методологiчної i свiтоглядної функцiй фiлософiя, за П.Юркевичем, виконує ще й цiннiсно-регулятивну (виступає наукою про норми людської життєдiяльностi) та iнтегративну функцiї (є посередницею мiж наукою i релiгiєю, узгоджує всi форми людського досвiду — емпiричний, рацiональний та емоцiйно-мiстичний).

2. П.Юркевич обгрунтовує фiлософiю в її особливому статусi, вiдмiнному вiд науки, через розширене тлумачення фiлософської рацiональностi як такої, що дозволяє водночас знати свiт i розумiти його, проникати в його смисл. Втiленням фiлософського розуму П.Юркевич вважає фiлософську iдею, що, на вiдмiну вiд наукового поняття, мiстить у собi не лише абстрактно-теоретичний, а й цiннiсно-нормативний змiст. Філософія розглядається як така форма осмислення і переживання дійсності, ціннісно-моральна установка, що визначає всю теоретичну і практичну людську діяльність. Істина витлумачується екзистенційно, як цілісна подія буття, що народжується в результаті творчої взаємодії людини зі світом.

3. Зазначенi позицiї допомогли П.Юркевичевi уникнути найбiльших однобiчностей iдеалiзму та реалiзму (матерiалiзму), якi у своїй обмеженостi претендують на виключне право на iстину, i шляхом критичного аналiзу кожного з цих фiлософських напрямкiв показати, що вони є тiльки моментами у цiлiснiй думцi про свiт, яка вибудовується зусиллями всього людства у поступовому розкриттi його багатих духовних можливостей.

4. Обгрунтовується думка про кордоцентричну релiгiйнiсть фiлософiї П.Юркевича, її спорiдненiсть з православно-християнським вченням про богопiзнання i вiдповiднiсть багатовiковим традицiям української духовної культури. П.Юркевич як носiй української ментальностi тяжiє до синтези мiж Сходом i Заходом, мiж захiдно-християнським iнтелектуалiзмом i схiдно-християнським мiстицизмом. Тому пiзнання Бога на шляху любовi i розумове обгрунтування iстин вiри є для нього органiчно поєднуваними у цiлiсному релiгiйно-фiлософському свiтоглядi.

5. Стверджується, що "серце" в гносеологiї П.Юркевича — це емотивно-пристрасний бiк свiдомостi, де здiйснюється цiннiсне пiзнання, що доповнює пiзнання теоретичне. В емоцiйному переживаннi предмет осягається у всiй цiлiсностi i людськiй значимостi, йому вiдкритi глибиннi пласти реальностi, недоступнi для логiко-дискурсивного мислення. Видiлено два рiвнi "кардiогносiї" П.Юркевича — cуб'єктивно-психологiчний i духовно-кордоцентричний, якi, проте, не мають чiткого розрiзнення у його фiлософiї в силу злиття в нiй душевного i духовного.

6. Релiгiйна фiлософiя П.Юркевича, поєднуючи в собi рефлексивнiсть власне фiлософського свiтогляду i практичнiсть свiтогляду релiгiйного, є не лише теоретичною, а й практичною. Її практичнiсть полягає насамперед у зверненнi до проблем моралi, в обгрунтуваннi важливої ролi абсолютних i вiчних моральних цiнностей християнства в реальному людському життi. З позицiй "фiлософiї серця" П.Юркевич заперечує в етицi утилiтаризм i "розумний егоїзм", формалiзм i ригоризм, проголошує рiвновагу "голови" i "серця" запорукою моральної цiльностi особистостi.

7. Педагогiка П.Юркевича становить продовження i прикладну частину його фiлософiї. Це дає пiдстави говорити про єдину фiлософсько-педагогiчну концепцiю П.Юркевича, нарiжним каменем якої є iдея цiлiсностi людського духу та всебiчного i гармонiйного його розкриття — через цiлiсну освiту духу. Вiдзначено, що П.Юркевич випередив сучаснi тенденцiї гуманiзацiї та гуманiтаризацiї в освiтi, зробив iстотний вклад у становлення фiлософiї освiти як особливої сфери фiлософського iнтересу.

8. Фiлософiя П.Юркевича не вкладається у рамки певної iнтелектуальної традицiї, має ознаки як класичного, так i некласичного типiв фiлософування. Розкрито спорiдненiсть фiлософiї П.Юркевича з екзистенцiально-кордоцентричною лiнiєю в українськiй i свiтовiй фiлософськiй думцi, її гуманiзм; показано також свiвзвучнiсть вихiдних принципiв цiєї фiлософiї з теперiшнiми пошуками "нової" рацiональностi, з утверджуваним в сучаснiй науцi цiлiсним пiдходом до психiчних i мислительних структур свiдомостi. Робиться висновок, що запропоноване П.Юркевичем обгрунтування цiлiсного рацiонально-емоцiйного характеру фiлософського свiтосприйняття може лягти в основу несуперечливого свiтогляду, так необхiдного сучаснiй людинi i сучаснiй культурi.

2

Loading...

 
 

Цікаве