WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Система знання як об'єкт емпiричного аналiзу - Реферат

Система знання як об'єкт емпiричного аналiзу - Реферат

Однак, незважаючи на те, що Карнап сформулював цiлу низку положень щодо правил переведення одних понять у iншi, принципiв абстрагування, формального розрiзнювання iндивiдуального i загального, формально-логiчного розумiння тотожностi i т.д., йому довелося визнати, що "сконструйована система є рацiональною перебудовою всiєї будови реальностi, яка в дiйсному процесi набування знання здiйснюється iнтуїтивно"[8. -с.174]. Однак, iнтуїцiя та вiра для емпiриста можуть слугувати лише сумнiвним джерелом початку досвiду, а не конструювання загальних уявлень. Бо тодi цi уявлення одразу стають чистою антиiндуктивною метафiзикою.

У результатi Карнап виявився неспроможним вирiшити поставлену ним же самим задачу досягнення засобами формальних мiркувань "iнтерсуб'єктивностi" пiзнання, тобто об'єктивної значущостi знання для рiзних суб'єктiв. Про це свiдчить детальна критика Карнапа Вайнбергом.

Ця критика, як i критичнi зауваження ряду англiйських фiлософiв, виявили цiлу низку недолiкiв у системi поглядiв, основанiй на принципi верифiкацiї. фх можна виразити у слiдуючих положеннях: (1) Принцип верифiкацiї, пiдданий верифiкацiї, не може бути зведений нi до тавтологiї, нi до досвiдного речення. Отже, вiн сам являє собою "метафiзичне речення", що пiдлягає усуненню; (2) Загальнi положення, на зразок зафiксованих природознавством законiв природи, не можуть бути верифiкованi скiнченною кiлькiстю актiв досвiду. Отже, не можуть бути сформульованi умови їх остаточної iстинностi; (3) Далеко не всi одиничнi речення допускають досвiдну перевiрку. Так, якщо сенс речення - це способ його перевiрки, то з класу осмислених речень слiд виключити речення про минуле та майбутнє, речення, що не допускають перевiрки на сьогоднiшнiй час (для прикладу - "чи є життя на Марсi?", тощо); (4) До того ж речення, пiддане верифiкацiї, не може бути прийняте в якостi "базисного речення" наукового знання, оскiльки акт досвiду має сенс тiльки у самий момент перевiрки, i перевiрене (верифiковане) речення вiдразу ж виявляється таким, що пiдлягає новiй перевiрцi.

З'ясування того, що принцип верифiкацiї не зводиться нi до тавтологiї, нi до факту досвiту, змусило вiденцiв дещо переглянути його. Шлiк вирiшив оголосити принцип верифiкацiї "труїзмом" - загальновiдомим положенням, яке привертає нашу увагу до вже вiдомої та перевiреної ситуацiї. Щоправда, в неопозитивiстськiй класифiкацiї наукових речень не передбаченi "самоочевиднi iстини", "абсолютнi передумови". "Само собою зрозумiло, - стверджує Шлiк у статтi "Позитивiзм i реалiзм", - що слово перевiрюванiсть повинно розумiтись лише принципово, оскiльки сенс речення, звичайно, залежить не вiд того, сприяють чи заважають обставини, у яких ми опиняємось в даний час, фактичнiй верифiкацiї. Висловлювання "на тому боцi Мiсяця є гори висотою у 3000 метрiв" без сумнiву є осмисленим, хоч у нас немає технiчних засобiв для його верифiкацiї. I воно залишається таким самим осмисленим, якщо ми навiть взнаємо з якихось наукових мiркувань, що людина нiколи не досягне зворотного боку Мiсяця. Верифiкацiя залишається завжди розумовою, ми спроможнi завжди вказати, якi данi ми повиннi пережити, щоб досягнути рiшення; вона логiчно можлива, i завжди може бути поставлене питання про її фактичну виконуванiсть"[18. -с.37].

Увiвши таку постановку питання, Шлiк фактично пропонує вважати за змiстовне наукове положення думку, яка передбачає саму можливiсть емпiричної перевiрки, що дуже схоже на iдею фальсифiкацiї розгорнуту К.Поппером як заперечення панування iндуктивiстської методологiї, що засновувалась на принципi верифiкацiї.

Так само, принцип верифiкацiї не може дати вiдповiдi на питання про iстиннiсть чи хибнiсть загального наукового положення; акт чуттєвої верифiкацiї стосується лише окремого випадку, тодi як всезагальне висловлювання передбачає нескiнченний ряд подiй. Не може бути актуально верифiковане i речення, що говорить про факти минулого, та й взагалi усяке речення, що фiксує подiю (факт), через мить виявляється реченням про минуле, не допускаючим верифiкацiї. Речення, фiксуюче факт верифiкацiї, в свою чергу потребує верифiкацiї, що породжує регрес у нескiнченнiсть i т.д. Тому iндуктивiзм спираючись на, одну iз своїх версiй, прагматизм виголошує, що "закони природи не мають характеру речень, котрi або iстиннi, або хибнi, вони є iнструкцiї, як потрiбно формулювати такi речення". Закони природи не є загальними висновками, оскiльки вони не можуть бути верифiкованими в кожному випадку; вони швидше є вказiвками, правилами поведiнки для дослiдника, який шукає шлях у свiтi i перебачає деякi факти. Не можна забувати, що спостереження та експерименти суть дiяльностi, при допомозi котрих ми вступаємо в безпосереднiй контакт з природою. Вiдношення мiж природою i нами знаходять своє вираження в реченнях, що мають граматичну форму тверджень, але дiйсний сенс яких полягає в тому, що вони є вказiвками можливої дiї. Обгрунтуванням таких iдей Шлiк вводить ще одну категорiю "метафiзичних" висловлювань "вказiвки", що, безумовно, не є вирiшенням проблеми, оскiльки призводить до висновку, що взагалi не iснує абсолютно верифiкованих наукових речень. Вони утворенi з двох складових: верифiкованої та неверифiкованої.

Для вирiшення цього питання вiденцi обрали шлях перенесення проблеми в лiнгвiстичну, мовну сферу шляхом уточнення поняття "базису" науки. Таким було запропоновано вважати не сам "досвiд", а "речення спостереження", тобто речення, що позначають безпосереднi данi в момент спостереження i фiксацiї їх в реченнi - "протокольнi висловлювання".

Перший крок в даному напрямку зробив вже Карнап, який визнавав, що верифiкацiя, по сутi, означає, врештi, решт, зведення (редукцiю) слова до "речень спостереження", чи "протокольних речень". Тим самим, вiн фактично виявив питання, яким чином факт включається до системи знання?

Згiдно з його пропозицiєю наука починає розглядатися як система речень, що висувається пiд керiвництвом досвiду. Проте, тепер емпiрична перевiрка спрямовується не на окреме речення, а на систему речень, чи на частину системи. Тодi перевiрка здiйснюється пiд керiвництвом "протокольних речень", якi емпiричним формальним чином спiвставляють з iншими реченнями. Однак це не вирiшує проблеми доведення iстинностi самих протокольних речень, якi науковець фактично приймає на вiру. Тобто, з вiри можна починати досвiд емпiричного дослiдження, але аж нiяк не теоретичного.

Проте, сам Карнап так i не змiг запропонувати нiчого, окрiм дещо уточненої загальновiдомої концепцiї "двох мов": протокольнi речення поза мовою системи, що фiксують сигнали та їх комбiнацiї, i мова доповнення правилами перекладу на мову системи, де не можна встановити, чи маємо ми справу з насправдi елементарним фактом. Аналiзуючи наведене можна побачити, що ця побудова являє собою один з перших пiдходiв до формулювання семантичного критерiю iстини.

Англiйського неореалiста Джорджа Едварда Мура (1873 - 1958) вважають основоположником "фiлософiї аналiзу", оскiльки саме вiн висунув тезу, що бачить своє завдання у досягненнi термiнологiчної "ясностi". Його основнi працi "Спростування iдеалiзму" (1903); "Засади етики" (1903); "Деякi основнi проблеми фiлософiї"(1953) визначають фундаментальне вирiзнення логiко-мовної репрезентацiї "свiдомостi" i "об'єкта", якi пов'язанi мiж собою лише пiзнавальним вiдношенням - "обiзнанiстю". Вiн обирає точку зору, згiдно до якої, ми знаходимось у безпосередньому контактi з об'єктом у актi вiдчуття, що визначає його як послiдовника iндуктивiзму.

Вiн вважає, що речi так само реально та iстинно iснують, як i їх сприйняття, а основою вiри в те, що чуттєво сприйнятнi об'єкти iснують i тодi, коли їх нiхто не сприймає, є "здоровий глузд", який не потребує додаткових аргументацiй. "Здоровий глузд" у Мура не зводиться до повсякденних уявлень - це, швидше, унiверсально прийнятi вiрування, якi стали такими з причини своєї повсяденної практичної достовiрностi.

Однак, як це було зазначено ним у статтi "Природа i реальнiсть об'єктiв сприйняття"(1905) констатується факт, що науковий теоретик i фiлософ має справу не просто iз сприйняттями та об'єктами, а з реченнями про сприйняття та об'єкти. Саме з урахування цього основоположення випливають труднощi, з якими стикається аналiз i сприйнять, i об'єктiв.

Дане усвiдомлення вимагає спецiальної процедура аналiзу, яка полягає в тому, щоб аналiзоване речення переводилось у iншу форму таким чином, щоб воно мало той самий змiст, але не мiстило, навiть потайки, термiнiв першого речення. За такої процедури ми нiби звiльняємо дiйсний смисл вiд лiнгвiстичних умовностей. Проте виявилося, що тодi треба мати експлiкацiю поняття "чуттєвi данi". Адже саме поняття данi свiдомостi, але аж нiяк не вiдчуття, вони є так само нетотожнiми вiдчуттям, як бачення кольору нетотожнє електромагнiтним коливанням.

Iнша тенденцiя - аналiтична, на яку опирались в подальшому представники неопозитивiзму (хоча Мур i заперечував, що його фiлософiя зводиться до аналiтичної дiяльностi). Однак постає протирiччя: з одного боку, Мур вважав, що метою фiлософського дослiдження є встановлення загальних iстин про свiт, з iншого аналiтична дiяльнiсть показувала, що фiлософiя має справу не з вiдкриттям, а з проясненням; що вона має справу не з iстиною, а iз значенням; що її предмет - не факти, а швидше, думка чи висловлювання про них. А це свiдчить, що фiлософiя була i залишиться метафiзикою.

Аналiтичний метод Мура передбачає виявлення точного значення обговорюваних питань (вiн, до речi, вважав, що бiльшiсть утруднень фiлософiї походить iз спроб вiдповiдi на питання без попереднього виявлення того, на яке саме питання потрiбно вiдповiсти) i виявлення обгрунтованностi аргументiв, котрi говорять за чи проти тiєї чи iншої вiдповiдi на поставлене питання.

Loading...

 
 

Цікаве