WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Система знання як об'єкт емпiричного аналiзу - Реферат

Система знання як об'єкт емпiричного аналiзу - Реферат

Але ще значнiшi труднощi логiчного атомiзму виникають у його завершенiй формi, представленiй "Логiко-фiлософським трактатом" Людвiга Вiтгенштейна.

Вiтгенштейн з самого початку констатує деякi епiстемологiчно обгрунтованi онтологiчнi положення, а тому за формою претендує на фундаменталiзм i унiверсалiм, як це спостерiгалося ще у Спенсера: свiт складається з фактiв; факти у логiчному просторi утворюють свiт. Факт - це те, що робить речення iстинним чи хибним. Вiн може мiстити частини, що є фактами, або не мiстити їх. У останньому випадку це - атомарний факт. Атомарний факт, хоча й не має частин, якi самi є фактами, складається з об'єктiв (речей, предметiв). Об'єкти є простими, i їх iмена є первинними у логiцi, оскiльки найменування комплексiв (фактiв) передбачає речення, а речення це iмена об'єктiв.

У свою чергу, повний онтологiчний опис потребує знання всiх атомарних фактiв, у тому числi й того факту, що всi вони вiдомi. З цiєї сукупностi атомарних фактiв можуть бути виведенi всi молекулярнi речення. Проаналiзувавши теорiю виводу, Вiтгенштейн зумiв поширити побудову функцiй iстинностi, дану в "Principia Mathematica", на загальнi речення.

Перелiченi принципи є розгорнутим описом расселiвських принципiв логiчного атомiзму. Проте, Вiтгенштейн внiс i дещо своє до цiєї теорiї. Це була розробка концепцiї спiввiдношення атомарного факту i атомарного речення як вiдображення факту у реченнi.

Всяке речення, стверджував Вiтгенштейн, повинне мати ясний i визначений сенс. Цей сенс i визначається вiдношенням речення до "свiту", тобто вiдношенням образу i факту. Речення - це "образи", "картини фактiв", якi мають з фактом спiльну структуру. Всезагальною формою вiдображення факту у реченнi є логiчна форма: "Те, що кожний образ, якої б форми вiн не був, повинен мати спiльне з дiйснiстю, щоб вiн взагалi мiг її вiдображати - iстинно чи хибно, - є логiчна форма, тобто форма дiйсностi"[17. -с.18]. Саме вона дозволяє моделювати дiйснiсть, крiм того, елементи образу замiщують у образи об'єкти. "Образ полягає в тому, що його елементи з'єднуються один з одним певним чином"[17.-с.14].

Отже, "картина свiту", про яку говорить Вiтгенштейн, є вiдтворенням логiчної форми, яка, за визначенням, у той же час являє собою "форму дiйсностi". Таким чином, i "Трактат" грунтується на онтологiзацiї логiчної системи, опрацьованої Расселом i Уайтхедом на зразок учення Аристотеля про єднiсть форм буття i думки. Але Вiтгенштейн усвiдомлює незаконнiсть цiєї операцiї, адже: "Речення можуть зображати всю дiйснiсть, але вони не можуть зображати того, що вони повиннi мати спiльним з дiйснiстю, щоб бути здатними її зображати, - логiчну форму"[17.-с.12]. фї вони можуть тiльки показувати. Але ж те, що не може бути висловленим, взагалi для нас не iснує, адже "Межi моєї мови означають межi мого свiту". А це означає, що "т, звичайно, дещо невимовне. Воно показує себе; це мiстичне"[17.-с.52].

Тепер виникає питання: що ж робити з цим "мiстичним"? Що воно таке? Яке його мiсце у фiлософiї? Традицiйно вважається, особливо неопозитивiстами, що Вiтгенштейн вимагав усунення "мiстичного" з фiлософiї. На пiдтримку даної тези свiдчить: "Мета фiлософiї логiчне прояснення думок"[17.-с.112], або "Правильним методом фiлософiї був би такий: не говорити нiчого, крiм того, що може бути сказане, отже, окрiм речень природознавства, тобто того, що не має нiчого спiльного з фiлософiєю, - i потiм завжди, коли хто-небудь захоче сказати дещо метафiзичне, показати йому, що вiн не дав нiякого значення деяким знакам у своїх реченнях"[17.-с.53].

Але ж у Вiтгенштейна є твердження й iншого типу. Наприклад, фiлософiя "...повинна ставити межу тому, що мислиться, i тим самим тому, що не мислиться. Вона повинна обмежувати те, що не мислиться, зсередини через те, що мислиться". Або, ще рiшучiше: "Вона означає те, що не може бути висловлене, ясно показуючи те, що може бути висловлене"[17.-с.115].

Тим самим "метафiзика" як розмiркування про те, що "не може бути висловленим", виводиться за рамки "наукової фiлософiї" i вiдкривається простiр для фiлософiї "ненаукової", проти якої "наукова фiлософiя" нiчого не має, бiльш того, вона навiть строго визначає її сферу та межi. Це те ж саме, що мав на увазi Б.Рассел, кажучи про "практичнi мотиви та iнтереси", якi вилучаються з сфери дiї "наукової фiлософiї".

Слiд зазначити, що перед Вiтгенштейном виникає ряд внутрiшнiх проблем. По-перше, будова "Трактата" мiстить у собi "зачароване коло". Воно полягає в тому, що, спираючись на онтологiю логiчного атомiзму, Вiтгенштейн унiверсалiзує логiчну систему та формалiзовану мову "Principia Mathematica", а у їх унiверсальностi вiн вбачає "пiдтвердження" iстинностi логiчного атомiзму. По сутi, це те ж саме, що й у Рассела, лише з тiєю вiдмiннiстю, що останнiй починав з онтологiзацiї своєї логiчної системи i через логiчний атомiзм приходив до унiверсалiзацiї логiчної системи.

По-друге, система логiчного атомiзму повнiстю опирається на загальну значущiсть логiчної системи "Principia Mathematica". Але екстенсiональний (тобто такий, що припускає лише функцiонально-iстиннi речення) характер цiєї системи вилучає з неї цiлу низку використовуваних наукою речень, iстиннiсть яких не виступає функцiєю iстинностi їх складових (наприклад, модальнi речення). Створення у 20-тi роки ХХ столiття логiчних систем, вiдмiнних вiд неї (наприклад, багатозначних логiк), пiдiрвало довiру до логiчного атомiзму.

Постала необхiднiсть iншого пiдходу до проблем аналiзу формалiзованих мов, який i був реалiзований логiчним позитивiзмом та теорiєю логiчної семантики.

По-третє, з визнання логiчної мови "Principia Mathematica" унiверсальною мовою випливає необхiднiсть зрозумiти також i вирази звичайної мови крiзь призму цiєї системи. Але вже сам Рассел зiткнувся тут з труднощами. Як бути, наприклад, з реченням "Отелло вiрить, що Дездемона кохає Кассiо"? Iстиннiсть цього речення зовсiм не являє собою функцiю iстинностi речення "Дездемона кохає Кассiо". Аналогiчнi труднощi виникають при аналiзi вiдношення iмплiкацiї, яке виражається у таких реченнях: "p спричинює q", "якщо б A було B, то C було б D" тощо. Дослiджуючи цi речення, Вiтгенштейн вбачав вихiд у їх елiмiнацiї, з чим мало хто з фiлософiв здатен погодитися.

У 1929 роцi була опублiкована складена Карнапом, Ганом i Нейратом програма дiяльностi вiденцiв - "Наукове розумiння свiту. Вiденське коло". З 1930 по 1939 р. виходив журнал "Пiзнання" ("Erkenntnis") пiд редакцiєю Карнапа i Райхенбаха, а також розпочалачя публiкацiя невеликих монографiй у виглядi серiї "Публiкацiї товариства Ернста Маха". З 1938 р. виходять перiодичнi видання "Мiжнародна енциклопедiя унiфiкованої науки" та "Бiблiотека серiї унiфiкованої науки". Пiзнiше функцiї журналу "Erkenntnis" перейняли журнали "Аналiз", "Фiлософiя науки", "Британський журнал фiлософiї науки", "Mind" та iншi, а у 70-тi роки його видання - як органа "аналiтичного напрямку" - вiдновилось.

Фiлософiя Вiденського кола стала джерелом широкого поширення неопозитивiзму у англомовних країнах, у Скандинавiї, Польщi, Францiї. Можна назвати вiдомих сьогоднi фiлософiв А.Айєра (Англiя), Ч.Моррiса, Е.Нагеля, К.Ленгфорда (США), Е.Кайли (Фiнляндiя), Й.Йоргенсона (Данiя), М.Руж'є (Францiя) та iнших, котрi прийняли i розвивали доктрину логiчного позитивiзму.

Вiдзначимо, що тiльки на початковiй стадiї свого розвитку члени Вiденського кола iменували себе "неопозитивiстами". Пiзнiше вони наполягали, щоб репрезентований ними напрямок називався "логiчним емпiризмом", що найповнiше характеризує iстотнi риси поглядiв i методiв їх дослiджень.

Вiденцi з самого початку приймають за вихiдну настанову - розумiння фiлософiї як дiяльностi з логiчного аналiзу мови науки. Так, Шлiк вважав, що шляхи до наукової фiлософiї "виходять з логiки", а найвидатнiшими досягненнями у цьому аспектi є концепцiї Фреге i Рассела та фiлософiя Вiтгенштейна. Власне кажучи, схема дослiдження у вiденцiв залишається такою ж самою, що й у Рассела. Основну функцiю фiлософiї вони вбачали у боротьбi проти "метафiзики", тобто позадосвiдного знання про свiт. Так, у працi "Подолання метафiзики логiчним аналiзом науки" (1931) Карнап виголошує, що "вся фiлософiя у старому розумiннi... виявляється перед невблаганним судженням нової логiки не лише змiстовно хибною, а й логiчно безпiдставною, а тому позбавленою сенсу"[8. -с.11].

Застосовуючи принцип верифiкацiї до аналiзу "метафiзичних речень", Карнап переводить фiлософськi термiни у форму елементарних речень з наступним аналiзом їх значення. Так, якщо взяти фiлософський термiн "принцип", то слiд розглядати питання, за яких умов речення "Х є принцип У" буде iстинним i за яких - хибним. Карнап, наприклад, розмiрковує приблизно так: "метафiзик" вiдповiсть, що "У походить з Х", або "буття У грунтується на Х", або "У обгрунтовується через Х", i буде заперечувати проти того тлумачення, що ясним може бути лише одне значення - за предметом чи процесом Х часто або завжди виникає процес типу У (причинний зв'язок у значеннi закономiрної послiдовностi). Адже якщо б йшлося про такий емпiрично встановлюваний процес, то "метафiзична" теза становила б лише суму емпiричних речень, подiбних до речень фiзики. Проте, це й означає, що "метафiзик" не може надати своєму поняттю "принципу" нiякого ясного значення.

З принципом верифiкацiї безпосередньо пов'язана спроба побудови системи емпiричних понять, якi зводяться до даних сприйняття, i репрезентуються знаками (словами). Задум працi Карнапа "Логiчна конструкцiя свiту" (1928) саме й полягав у тому, що процес створення картини свiту може бути розглянутим з точки зору, як окрема особа, базуючись на "безпосереднiх даних", тобто сприйняттях, i використовуючи методи математичної логiки (в тому числi й логiки вiдношень), у принципi може побудувати систему всiх наукових понять.

Loading...

 
 

Цікаве