WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Методологiя спростування теорiй i еволюцiя знання - Реферат

Методологiя спростування теорiй i еволюцiя знання - Реферат

(2) Нова теорiя повинна бути такою, щоб незалежно перевiрялась. Це означає, що поряд з поясненням вiдомих фактiв нова теорiя повинна мати новi та перевiрюванi наслiдки, вести до передбачення нових явищ. Ця вимога є необхiдною, оскiльки без неї нова теорiя може бути теорiєю ad hoc, адже завжди можливо створити систему знання, котра буде вiдповiдати множинi фактiв, що обов'язково потребують додатковi пояснення. А фальсифiкая пояснень не потребує, бо вона лише вимагає перевiрки.

Нова теорiя, що задовiльняє другу вимогу, буде краще перевiрювана, нiж передуюча їй теорiя, оскiльки вона не лише пояснює всi факти передуючої теорiї, але й передбачає новi, котрi ведуть до нових перевiрок. Окрiм того, виконання другої вимоги забезпечує бiльшу плiднiсть нової теорiї. Вона приводить нас до постановки нових експериментiв, i, навiть якщо їх результати вiдразу ж спростують нову теорiю, наше знання буде все ж таки зростати, оскiльки результати нових експериментiв поставлять перед нами новi проблеми, вирiшення котрих вимагатиме створення нових теорiй. Отже вони рухають науку вперед. Першi двi вимоги обмежують коло пошукiв нової теорiї, вiдкидаючи тривiальнi та нецiкавi рiшення проблеми, що стоять перед науковцями.

(3) "...ми вимагаємо, аби теорiя витримала деякi новi та строгi перевiрки" [2.-с.366].

Зрозумiло, що ця третя вимога рiзко вiдрiзняється вiд двох перших. Виконання перших двох вимог можна встановити при допомозi логiчного аналiзу старої та нової теорiй, i в цьому розумiннi вони є лише "формальними вимогами". Стосовно ж останньої вимоги, то її виконання можливе лише за допомогою емпiричної перевiрки передбачень нової теорiї, i в цьому розумiннi вона є завжди змiстовною вимогою. Виконання перших двох вимог необхiдне для того, щоб нову теорiю можна було взагалi серйозно розглядати i ставити питання про її емпiричну перевiрку.

Третю вимогу Поппера можна роздiлити на двi частини: по-перше, деякi передбачення нової теорiї повиннi бути успiшними; по-друге, нова теорiя не повинна остаточно спростовуватись, перш нiж досягне деякого явного успiху при вирiшеннi вже поставлених наукою проблем. На логiчне вiдношення помiж теорiєю та новим пiдтверджуючим її свiдченням не впливає той факт, чи передує в часi побудовi нової теорiї виявлення свiдчення чи нi. Внутрiшня цiлiснiсть теорiї не може залежати вiд того, як довго вона могла бути спростована. Однак цi умови неважко пояснити: успiх передбачень, що випливають з нової теорiї, рiвнозначний вирiшальним перевiркам, котрi теорiя повинна витримати для того, щоб отримати визнання як крок уперед в розвитку пiзнання. Це надає теорiї право на подальшi експериментальнi перевiрки, котрi, можливо, приведуть до її спростування.

Третя вимога Поппера приводить нас до обговорення його поняття пiдтвердження i тiєї ролi, котру в його концепцiї вiдiграє позитивне свiдчення експериментiв.

Яке значення надавав Поппер позитивним свiдченням на користь наукової теорiї, видно з того, що вiн навiть спецiально вiдзначав небезпеку їх накопичення для науки. Свої спроби сфальсифiкувати теорiю ми починаємо з таких перевiрок, котрi з найбiльшою ймовiрнiстю повиннi виявити її хибнiсть. Кожна наступна перевiрка має все меншi шанси спростувати теорiю. Таким чином, накопичення позитивних свiдчень в первiсному розумiннi їх Поппером зменшує можливостi фальсифiкувати теорiю, отже - робить її все менше науковою. Теорiя тає "закритою" i не забеспечує росту знання.

В подальшому Поппер починає говорити про пiдтвердження в iншому розумiннi. Третя вимога стверджує, що спочатку ми повиннi шукати i знайти позитивнi свiдчення на користь теорiї, тобто пiдтвердити її, а вже по цьому знову повернутись до фальсифiкацiонiстської стратегiї. Тодi модель розвитку науки набуває бiльш традицiйного вигляду: припущення - пiдтвердження - стпростування. Без сумнiву, цей перехiд був пов'язаний з визнанням Поппером iдеї наукового прогресу та уведенням в методологiю поняття правдоподiбностi.

Коли Поппер говорить про змiну наукових теорiй, про рiст їх iстинного змiсту, про зростання ступеню правдоподiбностi, то може скластись враження, що вiн вбачає прогрес в послiдовностi змiнюючих одна одну теорiй Т1 - Т2 - Т3 - ...n з iстинним змiстом, що збiльшується, i, таким чином, накопиченням iстинного знання про свiт. Однак, до повного визнання кумулятивностi Поппер так i не дiйшов. Перехiд вiд Т1 до Т2 не виражає накопичення: "...найвагомiший внесок в рiст наукового знання, котрий може зробити теорiя, полягає в нових проблемах, котрi вона породжує..."[2. -с.336]. Наука, за Поппером, починає не iз спостережень i навiть не з теорiй, а з проблем. Для вирiшення проблем ми будуємо теорiї, руйнацiя котрих породжує новi проблеми i т.д. Тому схема розвитку науки набуває такий вигляд:

T1———↓

P1 ―——→T2 → EE →P2

Tn——— ↑

де P1 - первiсна проблема; T1, T2,... Tn - теорiї, що вису нутi для її вирiшення; EE - перевiрка, фальсифiкацiя висуну тих теорiй; P2 - нова, глибша та складнiша проблема.

Зi схеми видно, що прогрес науки полягає не в накопиченнi знання, а лише у зростаннi глибини та складностi вирiшуваних нами проблем.

Методологiчна концепцiя К.Поппера являє собою значне явище в сучаснiй фiлософiї. Вона зiграла велику роль в розкладi та руйнацiї панування позитивiстської методологiї. На основi методологiчних поглядiв Поппера вирiс цiлий ряд методологiчних концепцiй його учнiв та послiдовникiв - Дж.Агассi, П.Фейєрабенда, I.Лакатоса та iнших (наприклад, Т.Кун), котрi в тiй чи iншiй мiрi вiдштовхувалися вiд iдей Поппера. Якщо тривалий час в захiднiй фiлософiї панувала одна методологiчна концепцiя, породжена в рамках неопозитивiзму, i важко було собi уявити можливiсть альтернативних концепцiй, то завдяки впливу дослiджень К.Поппера тепер ми знаходимо цiлу низку рiзних методологiчних моделей. I в цьому звiльненi фiлософiї науки вiд "тенет" лiнгвiстичного повороту в першу чергу зобов'язанi К.Попперу.

Вiдмова вiд ототожнення методологiї з епiстемологiєю, вiд абсолютизацiї методологiї аналiтичної фiлософiї та народження нових методологiчних концепцiй ставлять питання про їх фiлософську орiєнтацiю. Це стосується i методологiчної концепцiї Карла Поппера. Багато авторiв вважають його послiдовником позитивiзму. З цим, однак, важко погодитись, оскiльки вiн пiддав нищiвнiй критицi позитивiзм та iнструменталiзм - двi найпоширенiшi форми iндуктивiзму в фiлософiї науки. Поппер завжди визнавав цiннiсть фiлософiї для пiзнання, тодi як для всього iндуктивiзму характерним є негативне вiдношення до фiлософiї. В розумiннi знання та його розвитку, у вирiшеннi проблем, пов'язаних з емпiричним базисом науки, з дихотомiєю емпiричного та теоретичного знання, з поясненням, передбаченням та iстиною Поппер далеко розходиться з логiчним позитивiзмом повертаючись до "фiлософiї свiдомостi" у супереч тенденцiям поширення "фiлософiї мови".

В такому випадку, якою ж є суто фiлософська позицiя Поппера? Мабуть, Поппер (як i переважна бiльшiсть сучасних захiдних фiлософiв) не є прихильником певної фiлософської концепцiї i його фiлософськi погляди представляють собою деяку сумiш рiзноманiтних фiлософських iдей. Разом iз цим, методологiя Поппера - це величне, цiлiснее явище в сучаснiй фiлософiї та методологiї науки.

Однак, оскiльки, iстина та хибнiсть, критерiй iстини i критерiй хибностi є взаємопов'язаними i якщо не може бути абсолютного критерiя iстини, то, як це було найкраще продемонстровано I.Лакатосом i П.Фейєрабендом, не може бути й абсолютного критерiя хибностi. Тому фальсифiкацiонiзм був пiдданий критицi, коли стало зрозумiло, що повна фальсифiкацiя теорiй так само є недосяжною, як i повна їх верифiкацiя.

Хоча фальсифiкацiонiзм i є логiчно досконалим, вiн стикається зi своїми власними епiстемологiчними труднощами. В своєму первинному "догматичному" варiантi вiн приймає хибну передумову - про доведенiсть суджень з фактiв i про недоведенiсть теорiй. В попперiвському "конвенцiоналiстському" варiантi фальсифiкацiонiзм потребує деякого (позаметодологiчного) "iндуктивного принципу" для того, щоб надати епiстемологiчної ваги його рiшенням приймати тi чи iншi "базиснi" твердження, i взагалi для зв'язку своїх правил наукової гри з правдоподiбнiстю.

Так чи iнакше, але епiстемологiчна iдея К.Поппера, що наука починається з усвiдомлення проблеми та являю собою методологiчно орiєнтовану дiяльнiсть iз її рацiонального вирiшення, сьогоднi стала вже класичною. Еврiстичнiсть даної iдеї набуває майже безмежного значення, оскiльки визнає можливiсть, необхiднiсть i кориснiсть одночасного iснування багатьох методологiчних систем у науцi, що перебує в процесi "зростання знання".

Література:

1. Карнап Р. Преодоление метафизики логическим анализом языка//Аналитическая философия науки: становление и развитие. -М.,1998.

2. Патнем Х. Реализм с человеческим лицом//Аналитическая философия науки: становление и развитие. -М.,1998.

3. Борн М. Размышления и воспоминания физика: Сборник статей. -М.,1977.

4. Аристотель. Метафизика//Сочинения: В 4-х тт. -М.,1976. -Т.1.

5. Ратников В.С. Физико-теоретическое моделирование: основания, развитие, рациональность. -К.,1995.

6. Чуйко В.Л. Iнтерпретацiя та реконструкцiя наукового знання//Фiлософська думка. -N5. -К.,1999.

7. Рорти Ричард. После философии - демократия//Боррадори Дж.Американский философ: Беседы с Куайном и др.-М.,1998.

8. Lyotard J.-F. La Condition postmoderne. Rapport sur le savoir. -Paris,1979.

9. Чуйко В.Л. Гносеологiчнi проблеми аналiзу процесу технологiчного використання наукового знання// Проблеми фiлософiї. N91. -К., 1992.

10. Платон. Диалоги.-М.,1986.

11. Див.: Лосев А.Ф. Миф, число, сущность. -М.,1994.

12. Price D.J. de S. Science Since Babylon. -Vale,1961.

13. Жак Деррiда у Москвi. -М.,1992.

14. Чуйко В.Л. Про методологiчну недосконалiсть монiзму// Фiлософськi читання пам'ятi Павла Копнiна -К.,1997.

15. Чуйко В.Л.Конструирующее мышление и технологическое применение науки//Философские проблемы современного естествознания. -Вып. 72. -К.,1990.

16. Кондаков Н.И. Сравнение // Логический словарь-справочник. -М.,1975.

17. Рижко В.А. Концепцiя як форма наукового знання. -К.,1995.

18. Категории диалектики, их развитие и функции. -К.,1980.

19. Кузанский Н. Сочинения в двух томах. -Т.1. -М.,1979.

20. Ильенков Э.В. Проблема противоречия в логике//Диалектическое противоречие. -М.,1979.

Loading...

 
 

Цікаве