WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Конструювання базових значень i смислiв через нову класифiкацiю - Реферат

Конструювання базових значень i смислiв через нову класифiкацiю - Реферат

Теза про iнварiантнi закони, по сутi, є визнанням того, що у самiй природi iснують постiйнi сталi зв'язки явищ, якi вiдбиваються спочатку повсякденною свiдомiстю ("ненауковi" факти), а потiм отримують строгу математичну форму вираження у фiзичнiй науцi. Однак, об'єктивний сенс названої тези усвiдомлюється Пуанкаре настiльки нечiтко, що в нього є багато формулювань, якi принципово заперечують об'єктивнiсть законiв природи. Так, вважаючи, що цi закони виражають "гармонiю" природи, вiн пише: "Але чи iснує поза людським розумом ця гармонiя, яку людський розум прагне вiдкрити в природi? Без сумнiву - нi; не можлива реальнiсть, яка була б цiлком незалежною вiд розуму, котрий осягає її, бачить, вiдчуває її"[3. -с.181]. Тобто, з положення, що саме людина пiзнає закони природи, Пуанкаре робить висновок, що поза людським розумом поняття "закон природи" не має сенсу.

Якщо, за Пуанкаре, вчений не може довiльно створити того вiдношення мiж фактами, яке виражається в формi судження про закон природи, то що ж вiн має на увазi, коли говорить про вiльну творчiсть людського розуму в процесi пiзнання? По-перше, залежнiсть вибору та видiлення тiєї групи фактiв, на основi вивчення зв'язкiв мiж якими формулюється закон природи, вiд творчої проникливостi вченого. По-друге, здатнiсть вченого знайти чи створити математичний апарат, необхiдний для наукового вираження якої-небудь природної закономiрностi. По-третє, спроможнiсть висунути узагальнення, яке є результатом складних логiчних операцiй, а не простого спостереження фактiв. Таким чином, йдеться про виявлення рис, що характеризують дiйсну активнiсть мислення вченого в процесi пiзнання.

Особливе значення у вирiшеннi проблеми конструювання базових значень i смислiв через нову класифiкацiю мають дослiдження польського логiка Казiмежа Айдукевича. Його "радикальний конвенцiоналiзм" є в однаковiй мiрi спорiдненим i з конвенцiоналiзмом, i з неопозитивiзмом - свої витоки вiн бере в них обидвох. Погоджуючись, що наше знання спираєтьмя на конвенцiю i є суто умовним погодженням, вiн вбачає суть цiєї конвенцiї у виборi певної мови i пов'язаного з нею поняттєвого апарату "картини свiту".

Пiдкреслення значення мовного аналiзу для фiлософiї поєднує "радикальний конвенцiоналiзм" з неопозитивiзмом Вiденського Кола, що зовсiм не дивно - адже Айдукевич належав до Львiвсько-Варшавської школи фiлософiв, яка багато в чому пiдтримувала погляди вiденцiв. I для iндуктивiстiв, i для методологiчних конвенцiоналiстiв наявна спiльна проблема. Якщо мова є вирiшальним фактором у процесi мислення, то вибiр мови має вирiшальне значення для зображення свiту. Тодi конвенцiя означає, власне кажучи, лише вибiр мови. Але для iндуктивiстiв проблема такого вибору за межами їх методологiї; епiстемологiчна проблема.

Саме стосовно вирiшення проблеми мiсця конвенцiї розвиває свої думки Айдукевич. Вiн дещо видозмiнює її таким чином: концепцiя "логiчного синтаксису мови", що обстоювалась у певний перiод творчостi Карнапом, є обмеженою, а тому слiд перейти вiд аналiзу синтаксису виразiв до аналiзу значень виразiв - тобто до семантики. Зауважимо, що таким самим пiзнiше був пiдхiд i самого Карнапа.

Айдукевич прагне не розривати синтаксис i семантику, а водночас з логiчним синтаксисом ввести до аналiзу мови i семантику. Тодi фiлософiя стає для нього розширеним "аналiзом мови", а наука функцiєю мовних конвенцiй.

Основне положення "звичайного" конвенцiоналiзму, на думку Айдукевича, звучить так: "...iснують проблеми, якi досвiд неспроможний вирiшити, допоки не буде введена довiльно прийнята конвенцiя, яка тiльки й в змозi у поєднаннi з даними досвiду вирiшити проблему. Судження, що здiйснюють це вирiшення проблеми, таким чином, не нав'язуються нам винятково досвiдом; їх визнання залежить частково вiд волi, поскiльки ми можемо довiльно змiнити конвенцiю, яка сприяє вирiшенню проблеми, а тим самим ми прийдемо до iнших суджень"[5.-str.6].

Своє завдання Айдукевич вбачає в узагальненнi та радикалiзацiї цього положення слiдуючим чином: "...ми хочемо висунути й обгрунтувати твердження, що не лише деякi, але всi судження, якi ми визначаємо i якi складають все наше зображення свiту, не є ще однозначно визначеними через данi досвiду, а залежать вiд вибору поняттєвої апаратури, при допомозi котрої ми вiдображаємо данi досвiду. Цю поняттєву апаратуру ми можемо, однак, вибрати такою чи iншою, завдяки чому змiнюється i все наше зображення свiту. Це означає, що допоки хто-небудь користується певною поняттєвою апаратурою, до тих пiр данi досвiду приводять його до визнання певних суджень. Цi данi досвiду не змушують, однак, його абсолютним чином до визнання цих суджень, адже суб'єкт може звернутись до iншої поняттєвої апаратури, на основi якої цi ж самi данi досвiду не змушують вже його визнати цi судження, бо в новiй поняттєвiй апаратурi ми вже не знаходимо бiльше цих суджень" [5.-str.8].

Аналiзуючи наведенi самовизначення не важко помiтити, що Айдукевич вiдразу ж чiтко вiдрiзняє себе вiд попереднього конвенцiоналiзму. Якщо останнiй звертався по допомогу до довiльно укладених угод як засобiв пiзнання лише в деяких випадках, то "радикальний конвенцiоналiзм" є радикалiзованим у тому вiдношеннi, що вiн бачить в них потребу при будь-якому судженнi. Тому все зображння свiту залежить вiд умовного вибору певної поняттєвої апаратури, а оскiльки цей вибiр є конвенцiональний, то отримане нами зображення свiту є цiлком довiльним творiнням розуму [Див.:6].

Для точного розумiння намiрiв "радикалiзацiї" у Айдукевича необхiдно розглянути ту термiнологiю, яку вiн використовує. Це полегшується тiєю обставиною, що виклад "радикального конвенцiоналiзму" сам Айдукевич зробив у працi "Образ свiту i поняттєва апаратура", а термiнологiчний аналiз - у книзi "Наукова перспектива свiту".

Полемiзуючи з Карнапом, Айдукевич висуває тезу, що для однозначного визначення мови необхiдно не тiльки вияснення запасу слiв даної мови та правил її синтаксису, але й вказiвка на спосiб, при допомозi якого ми в данiй мовi надаємо словам та виразам того чи iншого смислу. Правила приписування словам та виразам значень Айдукевич називає правилами смислу. На його думку, iснують три види таких правил:

(1) аксiоматичнi, що видiляють речення, якi не можуть бути вiдкинутi в жоднiй емпiричнiй ситуацiї без порушення принципiв смислу даної мови;

(2) дедуктивнi, що видiляють такi пари речень, в яких за прийняття першого речення з даної пари необхiдно визнати також i друге речення;

(3) емпiричнi, що вiдносять певнi речення до певних даних досвiду. Сукупнiсть речень, що видiляються всiма трьома класами правил смислу, Айдукевич називає перспективою свiту даної мови, а класи смислiв, що належать виразам, якi виступають в данiй мовi поняттєвою апаратурою.

Айдукевич стверджує: "Перспектива свiту залежить вiд двох факторiв. З одного боку, вона залежить вiд досвiдного матерiалу, на якому вона побудована, а з iншого - вiд поняттєвого апарату i пов'язаних з ним правил смислу. Перша частина цього твердження є очевидною. Не менш очевидна й друга. Разом iз змiною поняттєвого апарату змiнюються i проблеми, якi ми вирiшуємо, спираючись на тi ж самi данi досвiду. Рiзнi науки користуються рiзними поняттєвими апаратами, якi можуть лише частково спiвпадати. Але й сама наука змiнює в плинi свого iсторичного розвитку свiй поняттєвий апарат, котрим вона користується. Ця змiна частково затемнюється тiєю обставиною, що насправдi змiнюються поняття, слова ж залишаються без змiн"[5.-str.48].

Схожу думку Айдукевич висловлює систематично: "Ми приходимо, таким чином, до головного положення даної працi. Жодне висловлене судження не нав'язується нам досвiдом абсолютно. В дiйсностi данi досвiду змушують нас до прийняття певних суджень, коли ми стоїмо на грунтi певної поняттєвої апаратури; якщо ми, однак, змiюємо цю поняттєву апаратуру, то ми можемо, незважаючи на наявнiсть тих самих даних досвiду, утриматись вiд визнання цих суджень" [5.-str.52].

Таким чином, зображення свiту є завжди суб'єктивним i цiлковито довiльним; воно залежить вiд довiльного вибору "поняттєвої апаратури", тобто вiд вибору "мови" в логiцистському розумiннi цього слова (тобто певної системи аксiом).

Айдукевич вважає, що при прийняттi його теорiї може виникнути деяке непорозумiння, i намагається вiд нього вiдмежуватись; вiн не бажає, щоб його позицiя iнтерпретувалась в тому дусi, що перехiд вiд однiєї поняттєвої апаратури до iншої може перетворити iстинне речення в хибне. Вiн лише стверджує, що в цiй новiй мовi ми не знайдемо еквiваленту для речення, яке можливе у попереднiй мовi, i тому не буде порушенням її правил смислу, якщо ми утримаємось вiд визнання даного речення. Але це фактично означає ось що: довiльно обираючи мову (а саме так говорить Айдукевич), ми так само довiльно створюємо образ реальностi, а точнiше - навiть саму реальнiсть, оскiльки за межами "картини свiту", на думку Айдукевича, практично нiчого немає.

Тут виникає ще одна цiкава проблема "радикального конвенцiоналiзму", а саме: Айдукевич визнає, що ми можемо не лише довiльно обирати мову, але й що такi альтернативнi мови не перекладаються. Що це означає? Це означає, що немає того об'єктивного предмету, з яким цi мови спiввiдносяться.

Така позицiя безпосередньо стає визначальною стосовно проблем iстини. Так чи iнакше, при обговореннi проблеми вибору зображення, образу, картини свiту постають питання про можливiсть вибору поняттєвої апаратури, у межах якої вибудовується образ свiту. Наприклад, припустимо, що двi людини - назвемо одну Яном, а другу Петром, - користуються двома внутрiшньо єдиними i замкнутими мовами, котрi взаємно не перекладаються. Кожен з них будує образ свiту, але кожен з них - iнший образ. Немає жодного судження, що визнається Яном, яке визнавав би Петро, i навпаки. Так само немає i судження, що визнається Яном, яке б вiдкидав Петро, i навпаки. Обидва образи свiту є вiдмiнними, але не зiштовхуються один з одним. Одразу же, пiд впливом розгляду цього прикладу, може виникнути питання: чи обидва образи свiту є iстинними, чи лише один з них заслуговує найменування iстинного?.

Loading...

 
 

Цікаве