WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Конструювання базових значень i смислiв через нову класифiкацiю - Реферат

Конструювання базових значень i смислiв через нову класифiкацiю - Реферат

Реферат на тему:

Конструювання базових значень i смислiв через нову класифiкацiю

Критерiй "зручностi", який неодноразово використовувався Пуанкаре для вибору геометрiї, якiй вiддається перевага, i пояснення трьохмiрностi простору, стали причиною багатьох непорозумiнь. Не пояснюючи смислу, який вiн вкладав у цей невдалий (на думку самого Пуанкаре) термiн, Пуанкаре дав привiд для рiзноманiтних iнтерпритацiй своєї позицiї. Тому в подальшому йому неодноразово доводилось виступати проти спроб явно суб'єктивiстськи тлумачити його слова. Однак, в деяких своїх працях вiн вiдзначив об'єктивну пiдставу для вибору тiєї чи iншої теоретичної схеми з умов зручностi. Так, ще у 1887 роцi в працi "Про основнi гiпотези геометрiї", вперше поставивши питання про вибiр геометрiї для опису фiзичних явищ, Пуанкаре пояснював: "Ми вибрали з-помiж всiх можливих груп одну особливу для того, щоб до неї вiдносити фiзичнi явища, подiбно до того як ми вибираємо систему трьох координатних осей, щоб до неї вiдносити геометричнi фiгури. Що ж визначило наш вибiр?

Це, по-перше, простота обраної групи; але є й iнша пiдстава: в природi iснують тiла, що називаються твердими, i досвiд говорить нам, що зв'язок рiзних можливих перемiщень цих тiл виражається iз значним ступенем наближення такими ж самими спiввiдношеннями, що й рiзнi операцiї обраної групи"[3.-с.62]. Тим самим Пуанкаре прямо вказує, що вибiр геометрiї i групи рухiв визначається їх вiдповiднiстю руховi реальних тiл. Майже те саме вiн писав через два десятилiття у книзi "Наука i метод": мова трьох вимiрiв, на його думку, пристосована до "свiту, що має певнi властивостi, i головна з цих властивостей полягає в тому, що в цьому свiтi iснують твердi тiла, якi перемiщаються за такими законами, котрi ми iменуємо законами руху немiнливих твердих тiл" [3. -с.286].

Називаючи аксiоми геометрiї конвенцiями, Пуанкаре ставить i важливу гносеологiчну проблему, звертаючи увагу на той факт, що думка вченого "вiдлiтає" вiд безпосередньо даної йому в чуттєвому досвiдi реальностi. Проте, для нього цiлком незрозумiло, як вирiшити цю проблему i яким чином геометричнi системи, на зразок евклiдової, все ж таки вiдповiдають властивостям навколишнього свiту. Невирiшуванiсть даної проблеми значною мiрою сприяла тому, що гносеологiчна концепцiя Пуанкаре сприймалась як конвенцiоналiзм: пiдкресливши наявнiсть конвенцiй на початку геометричного пiзнання, вiн не змiг показати, яким чином в плинi свого розвитку воно наповняється об'єктивним змiстом, вiльним вiд умовностi та будь-якої довiльностi. Ле Руа навiть дорiкав Пуанкаре за непослiдовнiсть i стверджував, що допущення конвенцiональностi аксiом автоматично веде до визнання конвенцiональiностi всiєї споруди геометричного знання i заперечення можливостi її вiдповiдностi чому-небудь iснуючому поза людським розумом. Без сумнiву, конвенцiоналiзм виростає на основi вчення Пуанкаре про конвенцiональнiсть геометричних аксiом, але подiбний розвиток вчення сам французький вчений категорично заперечував. В якостi фiлософського вчення конвенцiоналiзм остаточно був оформлений Ле Руа i вiдстоювався ним.

Стосовно ж Пуанкаре, то у всiх його фiлософських творах проходить полемiка з "новим номiналiзмом", як вiн називав конвенцiоналiзм Ле Руа (Пуанкаре так резюмував дану концепцiю: "Наука складається з одних лише конвенцiй, i своєю позiрною достовiрнiстю вона зобов'язана тiльки цiй обставинi; науковi факти i - тим бiльше - закони є штучним витвором вченого; тому наука зовсiм не спроможна вiдкрити нам iстину, вона може слугувати нам лише правилом дiї"[3. -с.281]). Особливо яскраво ця полемiка проявилась при iнтерпретацiї Пуанкаре фiзичної науки.

У складi фiзичної теорiї Пуанкаре виокремлює два основних елементи - факти i узагальнення. Використовуючи термiнологiю Ле Руа, який дiлив факти на "недоведенi" та "науковi" i стверджував, що "науковi" факти являють собою довiльну конструкцiю вченого, вiдокремлену прiрвою вiд безпосередньої реальностi "недоведених" фактiв, Пуанкаре зовсiм iнакше, анiж його опонент, уявлял собi вiдношення мiж названими видами фактiв. "Недоведений" факт Пуанкаре розглядає як чуттєве i суто iндивiдуальне сприйняття людиною якого-небудь явища; це надає даному факту риси довiльностi. Але наступна мовна характеристика сприйняття стирає власне iндивiдуальнi i суб'єктивнi моменти в ньому; вона може слугувати позначенням для безлiчi однотипних сприйняттiв рiзних людей. Виражений в мовi, факт стає досяжним для оцiнки його в якостi iстиного чи хибного: "для перевiрки ми звертаємось або до свiдчень наших чуттiв, або ж до спогадiв про цi свiдчення"[3.-с.275]. Мовне вираження i верифiкацiя, що здiйснюється при цьому, означають, за Пуанкаре, перетворення "недоведеного" факту в "науковий" факт; мiж ними, таким чином, iснує спадкоємнiсть, але науковий факт є вищим (за своїм об'єктивним значенням) вiд "недоведеного", оскiльки вираження у мовi i процедура перевiрки усунули з нього довiльнiсть, що була властива для суб'єктивного, "недоведеного" факту.

Пуанкаре пiдкреслює, що "науковi" факти, якi являють собою результат спостереження чи експерименту, дають знання про сам предмет, який вивчається вченим. Значення перевiрки полягає якраз в тому, щоб встановити вiдповiднiсть "наукового" факту до реальностi. Саме тому "науковий" факт в подальшому може бути уточнений, доповнений, але нiякий прогрес науки не може призвести до його повного заперечення. Цей об'єктивний змiст "наукових" фактiв забезпечує, на думку Пуанкаре, спадкоємнiсть в розвитку фiзики. "Пiдсумок: факти є фактами; якщо буває, що вони узгоджуються з передбаченнями, то це зовсiм не є результатом нашої вiльної дiяльностi"[3. -с.279]. Подiбне трактування фактiв суперечить фiлософському конвенцiоналiзму, а не методологiчному.

Розглядаючи факти як фундамент науки, Пуанкаре вказує на необхiднiсть для вченого наступного кроку - узагальнення фактiв. "Вчений повинен органiзовувати факти; наука створюється з фактiв, як будинок з цеглин. Але накопичення фактiв є не в бiльшiй мiрi наукою, анiж купа цеглин - будинком" [3. -с.91]. При характеристицi узагальнення Пуанкаре вiдходить вiд точки зору однобокого емпiризму, яка була поширеною серед значної частини природодослiдникiв Нового часу i яку фiлософськи обгрунтовував позитивiзм. Вiн вiдзначає, що в русi наукової думки вiд фактiв до узагальнень немає тiєї абсолютної безперервностi, котра припускалась до цих пiр емпiризмом, а спостерiгається своєрiдний стрибок - якщо факти є строго достовiрними i повиннi бути такими, то узагальнення спочатку виступають у виглядi гiпотези: ""Будь-яке узагальнення є гiпотезою". Якщо ранiше, у XYIII столiттi i протягом значної частини ХIХ столiття, бiльшiсть природодослiдникiв, услiд за ньютонiвським принципом - "гiпотез не видумую", - абсолютно протиставляли наукове знання i гiпотези, то Пуанкаре дiйшов висновку, що в останнi десятилiття розвиток науки зробив "очевидним, що математиковi не можна було б обiйтись без гiпотези i що тим бiльше не обходиться без неї експериментатор"[3. -с.97]. Цей висновок означав усвiдомлення зростаючої ролi теоретичного мислення по мiрi глибшого пiзнання реальностi i водночас усвiдомлення специфiки рацiонального пiзнання, неможливостi його зведення до чуттєвого пiзнання.

Але Пуанкаре не лише виявляє iстотну роль гiпотези в науцi. Першочергову важливiсть для нього має вияснення того, який вплив мають на значущiсть наукових теорiй тi гiпотетичнi узагальнення, на основi котрих вони виростають. Вiдкидаючи як дилетатнський такий пiдхiд, згiдно якого гiпотези настiльки послаблюють теоретичнi погбудови, що вони "повиннi були руйнуватись вiд одного подиху вiтру", Пуанкаре стверджує, що "гiпотеза є не лише необхiдною, але й дуже часто законною"[3. -с.98].

Конкретне значення твердження про правомiрнiсть та необхiднiсть гiпотез розкривається Пуанкаре при аналiзi таких вищих узагальнень фiзики, якими є формулювання законiв природи. Тут, як i при аналiзi геометрiї, в Пуанкаре є багато висловiв, якi, якщо їх розглядати поза контекстом, виглядають як вираження фiлософського, а не методологiчного конвенцiоналiзму.

Розглядаючи класичнi надбання фiзичної науки неважко помiтити, що фiзичнi теорiї можуть сповiщати нам образи дiйсностi, якої не iснує емпiрично, навiть не може iснувати для нас, якщо ми не послiдовники платонiвського вчення про iснування свiту iдей. Такий стан справ вже давно був усвiдомлений стосовно математики. Науковцi вже полишили спроби знайти у емпiричнiй реальностi трикутник, коло, квадрат i т.п., якi були б абсолютно тотожнi з математичними визначеннями геометричиних фiгур. Емпiрична дiйснiсть, з якою мають справу люди, складається лише з багатокутникiв, кiлькiсть кутiв емпiрично даних предметiв завжди залишається остаточно невизначеною з причини неможливостi створення способу абсолютно точного вимiрювання. Тому вчення Платона про незмiнний свiт iдей визнано фiлософською абстракцiєю. Тепер же, схожий стан справ було усвiдомлено i в сферi фiзичних теорiй (що переконливо було доведено прагматичним аналiзом практичностi знання). Вже нiкого не здивувати тезою, що не iснує тiла, на яке дiє лише одна сила, або не дiє жодної (закон Ньютона).

Розрiзнюючи у фiзицi "iстини чистого досвiдного походження", що встановлюються з деяким наближенням для майже iзольованих систем, i строго достовiрнi "постулати, що прикладаються до процесiв всього Всесвiту", Пуанкаре проголошує, що "постулати цi зводяться, врештi решт, до простих конвенцiй. Цi конвенцiї ми в змозi встановлювати, поскiльки заздалегiдь впевненi, що нiякий досвiд не опиниться з ними в суперечностi"[3. -с.277]. Але, вiдкидаючи фiлософський конвенцiоналiзм Ле Руа, Пуанкаре вiдразу ж вносить важливе коректування до своєї методологiчної позицiї: "Такi конвенцiї, однак, зовсiм не абсолютно довiльнi; вони зовсiм не є витвором нашого бажання. Ми засвоюємо їх лише тому, що вiдомi дослiди показали нам всю їх зручнiсть" [3. -с.279]. Пiд "зручнiстю" основних узагальнень фiзики, як i пiд "зручнiстю" геометричних аксiом, французький вчений розумiє їх вiдповiднiсть до властивостей навколишнього свiту.

Всупереч не лише конвенцiоналiзмовi Ле Руа, але й епiстемологiчним твердженням Бутру про випадковiсть законiв природи, Пуанкаре заявляє, що "науковi закони - це не штучнi винаходи; ми не маємо нiяких пiдстав вважати їх випадковими..." [3. -с.279]. Вiн проводить розрiзнення мiж штучнiстю методологiчних прийомiв, при допомозi котрих вiдкриваються закони природи (та чи iнша система вимiрювання, певнi вимiрювальнi прилади, такi специфiчнi засоби рацiонального пiзнання, як гiпотеза), i епiстемологiчним визнанням незалежностi вiд суб'єктивних переконань людини змiсту цих законiв. Звертаючи увагу на те, що при переходi вiд повсякденного досвiду до наукового зберiгається деякий спiльний для обидвох видiв досвiду i немiнливий елемент (iнварiант), Пуанкаре так характеризує його сутнiсть: "Iнварiантнi закони являють собою спiввiдношення мiж "сирими" фактами - тодi як спiввiдношення мiж "науковими" фактами завжди залишаються залежними вiд вiдомих конвенцiй"[3. -с.275].

Loading...

 
 

Цікаве