WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Емпiричнi факти та теоретичнi узагальнення - Реферат

Емпiричнi факти та теоретичнi узагальнення - Реферат

Виходячи з пiрсового положення - "iстина мiститься у майбутнiй корисностi для наших цiлей", - Джемс висуває тези теорiї iстини:

1) Iстина створюється в процесi перевiрки iдеї;

2) Iстина - те, що "працює", має практичнi наслiдки, якi

вiдповiдають нашим сподiванням;

3) Iстина - це кориснiсть;

4) Iстина може також грунтуватись на довiрi ("кредитна

система iстин");

5) Iстина має сумiщуватись з попереднiми iстинами i з новими

фактами.

Теза (1) становить заперечення iстини як абсолютної, незмiнної властивостi "iдеї". Iдея дана, вона є у наявностi. Вона не є нi iстинною, анi хибною, до емпiричної перевiрки вона - просто "iдея". Тому саме емпiричний досвiд розумiється тут як джерело iстини.

Теза (2) пов'язує iстину з дiяльнiстю: iстина "працює". Iнакше кажучи, якщо iдея має практичнi наслiдки, що вiдповiдають нашим запитам, то вона корисна, iстинна.

Цi двi першi тези набули загальнометодологiчного для iндуктивiзму значення.

У тезi (3) виходять з положення, що володiння iстиною - це не самодостатня мета; iстина є засобом для задоволення життєвих потреб. Тому iстина i кориснiсть є тотожнiми.

Теза (4) має своїм джерелом логiчне перевернення тези (3): якщо iстинне те, що корисне, то некорисне - неiстинне.

Нарештi, теза (5) має на метi узгодити прагматизм з класичним визначенням iстини як вiдповiдностi iдеї та реальностi: "Пiд реальнiстю ми розумiємо, з одного боку, конкретнi факти, а з другого - абстрактнi речi та вiдношення мiж ними, що пiзнаються iнтуїтивним шляхом"[6. -с.57]. Вiдповiднiсть - це "будь-який процес, що веде вiд даної iдеї до деякої подiї в майбутньому, якщо тiльки цей процес протiкає вдало"[6. -с.58].

Таке розумiння основоположень прагматичного вiдношення до дiйсностi привело Джемса до, так званого, "радикального iндуктивiзму" - тобто "очищення досвiду" вiд рацiонального тлумачення апрiористських елементiв. "Радикальний емпiризм", на думку Джемса, мiститься у трьох положеннях.

Положення 1) не можна допустити у якостi факту нiчого, за винятком того, що може бути вiдчуте в певний час за допомогою деякої iстини.

Положення 2) вiдношення мiж речами, так само, є предметами безпосереднього окремого досвiду, як i самi речi.

Положення 3) безпосередньо сприйнятий Всесвiт не потребує якої б там не було трансемпiричної опори, але володiє зв'язною або безперервною структурою.

Завеошену систему методологiї iндуктивiзму в формi фiлософiї прагматизму булр розроблено у роботах Джона Дьюї (1859-1952), до основних методологiчних праць якого вiдносять: "Нариси з експериментальної логiки" (1916), "Демократiя i виховання" (1916), "Про досвiд, природу i свободу" (1917), "Реконструкцiя у фiлософiї" (1920), "Людська природа i поведiнка" (1922), "Досвiд та природа" (1925), "Пошуки достовiрностi" (1929), "Логiка: теорiя дослiдження" (1938).

Для Дьюї, мислення - це дiяльнiсть конкретних людських органiзмiв у взаємодiї з їх середовищем, i воно є "iнструментальним" стосовно контролю над середовищем. Вiн вважає, що "iдеалiстична логiка" формулює проблему логiки як проблему зв'язку логiчної думки з "чуттєво-матерiальним". Але при цьому iгнорується важлива риса мислення: контроль над середовищем в iнтересах людини. Також заперечується, що "логiчнi форми" мислення - судження чи умовиводи - вiчнi, необхiднi та внутрiшньо властивi мисленню як чистої та незалежної розумової чи духовної дiяльностi. Форми дуки, згiдно з Дьюї, виникли у процесi природної iсторiї людського мислення як працюючий "захiд", по своїй сутi iнструментальний стосовно контролю над середовищем. Тому цей захiд може бути замiнено на iнший. Логiчнi форми не є "готовими", вони є лише рiзноманiтними формами речень. Таке трактування Дьюї, що є мислення отримало назву "натуралiстичного". Воно знайшло своє застосування в iндуктивiстському вченнi про систему знання. Так, у I-й главi "Пошукiв достовiрностi" Дьюї визнає, що основною помилкою теорiй пiзнання є вiдокремлення знання вiд практики. цю думку вiн постiйно повторює i в iнших роботах.

Якщо ми стаємо на натуралiстичну точку зору i вiдмовляємося розглядати мислення як "дещо в собi", то "в нас немає вибору, за винятком ...можливостi уявити собi мислення як реакцiю на особливий стимул..."[7. -с.32]. Воно слугує "засобом для вироблення вiддаленої, але правильнiшої реакцiї". Iнакше кажучи, якщо особливостi середовища викликають внутрiшнiй процес мислення, то моторна реакцiя на даний стимул вiдкладається, поки не вiдбудеться "внутрiшньоорганiчна подiя". Отже, мислення виникає "внаслiдок появи несумiсних факторiв усерединi емпiричної ситуацiї". Успiшне мислення перетворюється у знання, i "визначає мiсце знання у досвiдi, умови його виникнення та дiї означає встановлення, що, оскiльки знання з'явилось у наслiдок утруднень людини, воно пiдтверджується як реконструююче умови, що викликали цi утруднення"[7. -с.56]. Тодi мислення являє собою неначе "пiдготовчу школу" для вироблення типiв поведiнки. Воно дає знання, коли керується певними, добре випробуваними методами, i набуває, таким чином, максимальної практичної надiйностi. Саме ця практична надiйнiсть i є основною характерною особливiстю наукового знання.

У "Нарисах з експериментальної логiки" вказується, що вчений повинен розглядати iстину як те, "що приймається на пiдставi вiдповiдного доведення". Розглядаючи "вiдповiднiсть чи згоду" мiж судженням i фактом, про яку звичайно кажуть, що вона означає iстину, Дьюї встановлює, що ця"вiдповiднiсть чи згода подiбна до вiдповiдностi мiж винаходом та умовами, для яких винахiд призначався.

Для усунення будь-яких непорозумiнь стосовно свого емпiризму Дьюї присвятив цiлу главу "Нарисiв..." темi "Контроль над iдеями при допомозi факту". Ця глава цiкава наведенням демонструючого прикладу щодо людини, що заблукала в лiсi. "На щастя", ця людина мала "iдею про зворотнiй шлях", i, дiючи згiдно цiєї iдеї, їй вдалося повернутися додому. Таким чином, iдея людини про шлях додому виявиласяь iстинною. фї iдея про дорогу через лiс була перевiрена саме при допомозi фактiв.

Чи можна тому сказати, що iдея, на основi якої блукаюча в лiсi людина планувала свiй шлях додому, вiдповiдала дiйсно об' єктивному виходовi з лiсу? "Нi в якому разi", вважає Дьюї, тому що це означало б постулювати лiс як "дiйснiсть-зразок", якому повиннi вiдповiдати тiльки наслiдки дослiдження. Згода чи вiдповiднiсть її iдеї з фактом була "згодою мiж планом i його здiйсненням".

Так само, мабуть, мандрiвник по Києву, вивчаючи карту метро з метою досягнути якогось мiсця призначення, не вважатиме, що карта вiдповiдає якимось тунелям-зразкам, iснуючим "заздалегiдь" пiд його ногами. Вiн просто вважає карту планом дiй, який багато громадян рахують корисним, i до якого вiн також може ставитись з довiрою. Стосовно логiки так само, не саме судження, а акт його ствердження є iстинним або хибним. Судження є лише iнструмент..

Коли ми починали главу посилаючись на книгу "Логiчний синтаксис мови" Р.Карнапа, тодi нас цiкавило, а чи дiйсно перехiд до синтаксису має таке важливе значення для iндуктивiзму. I здається пересвiдчилися, що рiзнi спроби розумiння поняття "емпiричне" постiйно вступають у самосуперечнiсть.

Тепер повернемося знову до Карнапа, який вважає, що будь-якi питання, що зустрiчаються в теоретичнiй сферi, можна подiлити в загальних рисах на - "питання про об'єкти" i "логiчнi питання". Отже мова йде про рiвень теоретичного пiзнання. "Питання про об'єкти" - це тi, що стосуються об'єктiв областi розгляду. "Логiчнi питання" - це тi, що стосуються речень, термiнiв, теорiй тощо, якi самi вiдносяться до об'єктiв логiчного емпiризму. Таким чином, наука має справу з об'єктами, а фiлософiя науки - "реченнями, словами, теорiями тощо".

Звiдси випливає, за Карнапом, що Расселу та Вiтгенштейну, яких вiн вважає своїми попередниками у справi побудови "наукової фiлософiї", взагалi не слiд було говорити про об'єкти i факти, про значення речень та про порiвняння речень з дiйснiстю, бо це все привело їх до повернення iдеї апрiорностi - "метафiзики".

У свою чергу вiн визначає наступне: "Пiд логiчним синтаксисом мови ми розумiємо формальну теорiю лiнгвiстичних форм цiєї мови систематичний виклад формальних правил, що керують мовою, а також розвиток наслiдкiв, що витiкають з цих правил"[8. -с.41]. Це означає, що "логiчний синтаксис" - це система, що охоплює правила побудови i перетворень мови. Правила перетворення показують, як можна з'єднувати символи один з одним, щоб скласти речення.

Loading...

 
 

Цікаве