WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Емпiричнi факти та теоретичнi узагальнення - Реферат

Емпiричнi факти та теоретичнi узагальнення - Реферат

Уевелл демонструє, що "нова наука" збирає окремi факти шляхом спостереження та експерименту i переходить вiд цих фактiв за допомогою методу iндукцiї до загальних принципiв, тодi як Арiстотель починав iз загальних принципiв i шляхом логiчних умовиводiв (дедукцiй) виводив з них окремi подiї, якi можна було спостерiгати. На його думку вiдмiннiсть мiж "давньою та новою наукою" полягала не у використаннi iндукцiї - давня наука так само грунтувалась на використаннi iндукцiї, як i нова, - а у критерiях, завдяки котрим вiдкритий принцип визнавався справедливим. Тепер метод "перевiрки" є iншим; бiльша увага придiляється узгодженню результатiв з емпiричними фактами, а не узгодженню принципiв iз прийнятою заздалегiдь (апрiорно) картиною свiту.

В новiй науцi, на думку Уевелла, закони конструюються, виходячи з наших спостережень та експериментiв, за допомогою "iндукцiї", тодi як в середньовiчнiй науцi або фiлософiї процес iндукцiї та проведення спостережень проходив повз "середнi аксiоми" i створював найбiльш загальнi фiлософськi принципи, на зразок "довершеностi", "шукання природного мiсця" тощо, з яких "середнi аксiоми" виводились при допомозi дедукцiї. Головне ж завдання iндуктивно орiєнтованої науки є таким: як прийти до цих аксiом та загальних принципiв. "Сирий матерiал" (факти), який має наука i з якого вона повинна побудувати цi принципи, складається, (1) з результатiв, отриманих внаслiдок фiзичних спостережень та експериментiв (їх коротко можна назвати "матерiалом спостережень"); (2) зi слiв та математичних формул разом з правилами, згiдно котрих цi слова та формули з'єднуються мiж собою (їх коротко можна назвати "лiнгвiстичним матерiалом"). Таким чином науки є виведення з матерiалу спостережень загальних принципiв, котрi за зовнiшньою формою складаються з символiв, що зв'язуються при допомозi логiчних операцiй. Тобто, на основi "матерiалу спостережень" наука повинна побудувати якусь структуру "лiнгвiстичного матерiалу".

Уевелл послiдовно визначає антитезу думок та речей. Так, в знаннi, наприклад, що рiк складається з 365 днiв, мiститься, з одного боку, сума днiв як дещо дане, а з iншого - розумовий акт рахунку. Iнший вiдомий спосiб вираження думок, який допускає iндуктивiзм, полягає в протиставленнi необхiдних та дослiдних iстин. "Необхiднi iстини" виводяться з наших власних думок так, як це було описано ще Декартом i розкрито Кантом; "дослiднi iстини" виводяться зi спостереження оточуючих нас речей. Тут навiть протилежнiсть дедукцiї та iндукцiї може розглядатись як iнший аспект тiєї ж основної антитези. Уевелл вважав, що дедукцiя починає з тверджень, котрi постачаються нашими думками, тодi як iндукцiя починає виключно зi спостереження зовнiшнiх речей. Друга антитеза подiбного роду наявна мiж теорiєю та фактом. Два термiни, якi, за Уевеллом, у вищiй мiрi виразно роздiляють членiв цiєї антитези, тобто iдеї та вiдчуття: "Я називаю простiр, час, причину тощо "iдеями"... Цi вiдношення передбачають дещо, що виходить за межi того, що дають чуттєвi спостереження... Ми вживаємо слово "iдеї" для того, щоб виразити цей поданий самим мисленням елемент, який має з'єднуватися з "вiдчуттям" для того, щоб виникло знання"[2. -с.44].

Оскiльки наукова iндукцiя починає з вiдчуттiв, фактiв, на його думку, є проблема пояснення їх єднання, яка вимагає погодитися з Кантом у тому, що це вiдбувається за допомогою здатностi суб'єкта створювати iдеї, теорiї, думки про необхiднiсть, i веде до загальних принципiв, з яких при допомозi дедукцiї можуть бути отриманi новi уявлення про речi, факти. Врештi решт, iндукцiя вiд спостережуваних фактiв веде до вiдкриття нових фактiв. У свою чергу, загальнi науковi принципи можуть бути знайденi тiльки за допомогою iндукцiї з фактiв. Отже тут наявна проблема - чи є iндукцiя методом, що веде вiд даних фактiв до нових, чи вiд даних фактiв до загальних принципiв.

Звернемося до дискусiї з цього приводу, яка мала мiсце мiж Дж.С.Мiллем та В.Уевеллом. Уевелл був першим, хто сформулював структуру науки так, як вона розумiється у позитивiзмi.

Прикладом можуть слугувати наступнi мiркування. Якщо один шар вдаряє iнший шар, то при допомозi iндукцiї ми можемо знайти закон збереження iмпульсу; згiдно Уевелла, термiн "iндукцiя" не може застосовуватись, якщо звичайний бiльярдний гравець завдяки своїй спритностi i не думаючи про iмпульс, може послати шар в бажаному напрямку. Мiлль вважає, що це той тип iндукцiї, до якого здатнi навiть тварини. Уевелл, проте, заперечує, що "...хоча у тварин, як i в людини, дiя i може бути змiнена звичкою, а звичка - досвiдом, такий досвiд, допоки вiн зберiгає цю суто практичну форму, не є частиною матерiалу науки"[2. -с.52]. Так, "кажучи про iндукцiю, ми маємо на увазi таку процедуру, за допомогою якої були побудованi iснуючi зараз серед нас науки"[2. -с.53]. Тому ми повиннi рахуватися з тiєю обставиною, що науки основанi не на практично корисних звичках рефлекторного характеру, а на загальних принципах. Отже, називати практично кориснi звички чи умовнi рефлекси iндукцiєю означало заперечення поняття "наука", як щось вiдмiнне вiд практики життєдiяльностi мавпи.

У пiдсумку, за Уевеллом, iстотним моментом всякої успiшної iндукцiї є нове поняття, новий порядок, який створюється автором з його мовного чи логiчного матерiалу. У Кеплера цим поняттям був "елiпс", в механiцi Галiлея - поняття "прискорення", для Ньютона було характерним поняття "прискорення" та "тяжiння", тощо. У свою чергу, хоча цi поняття, за Мiллем, не дається розумом, а виводиться у наслiдок узагальнення фактiв, вони так само розглядаються не як знання дiйсностi, а як знання принципiв, що допомагають розглядати дiйснiсть.

Таким чином проблема методологiї iндуктивiзму постала у чiткiй формi питання: чи створюються поняття активнiстю нашого розуму, яка й будує новi поняттєвi схеми, чи формуються у наслiдок узагальнення фактiв? Чи пiдкоряється активнiсть нашого розуму емпiричним даним?

Мiлль стверджував, що загальний закон iснує у фактах i його потрiбно лише помiтити та прочитати, Уевелл, навпаки, наполягає, що загальний закон є продуктом людської активностi. Вiдповiдно Уевелл вважає, що можна розрiзнювати два рiзних (i навiть iнодi несумiсних) способи встановлення загальних законiв природи: за допомогою iндукцiї i за допомогою iнтуїцiї. Тому виникає потреба "повного" визначення поняття "iндукцiя". Це визначення пiзнiше було вписано, у схему вiдомого нам принципу верифiкацiї. Так, було визнано, що пiд законом iндуктивного пiзнання мається на увазi твердження: "пiсля того, як однаковi наслiдки спостерiгались багато раз без винятку або з рiдкими винятками, цi наслiдки будуть повторюватись завжди, якщо тiльки умови навколишньої дiйсностi не змiняться"[2. -с.112]. Цей метод отримання загальних законiв iменується позитивiстським, на вiдмiну вiд арiстотелiвського методу отримання загальних законiв з "iнтелiгiбельних", самоочевидних принципiв (аксiом), на якi спирається дедукцiя.

Ототожнення емпiризму позитивiстiв з вiрою в можливiсть вiдкриття виключно шляхом спостереження величезної кiлькостi фактiв, що подекуди розглядається як характерна риса позитивiзму, або, вiрнiше, позитивiстського пiдходу до науки, на наш погляд, основується на дуже поверховому його розглядi [Напр. див.: 3. -с.15-26].

Так, наприклад, свою фiлософську позицiю Спенсер називає "перебудованим реалiзмом". "Перебудованiсть" своєї реалiстичної фiлософiї вiн вбачає в тому, що цей реалiзм не ототожнює вiдчуття iз дзеркальним вiдображенням властивостей речей, якi їх викликають. У своїй працi "Класифiкацiя наук" вiн досить критично поставився до класифiкацiї наук О.Конта, котрий будував класифiкуючу систему вiдповiдно до ступенiв загальностi. На його думку, при подiлi наук на класи усi науки мають характер абсолютної загальностi, а тому є поряд покладеними. Принциповi Конта Спенсер протиставляє подiл наук на абстрактнi, абстрактно-конкретнi, конкретнi. Логiку, математику та механiку вiн вiдносить до абстрактних наук, бо вони спираються на незалежнi вiд емпiричних даних уявлення, тобто суто аподиктичнi: "Рiзниця мiж чистими формами речей i самими предметами така, що йти далi чистих форм нiкуди... перехiд iз однiєї групи в iншу неможливий"[4. -с.12]. Фiзику, хiмiю, бiологiю Спесер вiдносить до наук, якi займаються емпiричними реальностями, тобто до конкретних наук. А там, де виникають об'єднання абстрактних i конкретних наук (наприклад - теоретична фiзика), вiн вбачає абстрактно-конкретнi науки.

Loading...

 
 

Цікаве