WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму - Реферат

Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму - Реферат

У зв'язку з цим вирiшуються деякi ускладнення взаємовiдношення внутрiшнiх та зовнiшнiх факторiв розвитку iнтелектуальних традицiй у науцi. Вiн видiляє три аспекти розвитку:

1) загальна кiлькiсть нововведень, що виникають у данiй областi в той чи iнший час (це пояснюється сприятливими соцiальними умовами);

2) Превалюючий напрямок, у якому переважно створюються цi нововведення (це можна пояснити взаємодiєю зовнiшнiх та внутрiшнiх факторiв);

3) критерiї вiдбору, на основi котрих окремi нововведення вибираються для включення до даної наукової традицiї (цi фактори є в значнiй мiрi суто профксiйними).

Якщо реальний процес iнтелектуальної змiни описується в категорiях традицiї, нововведення та вiдбору, тодi, за Тулмiном, "iнтелектуальна оцiнка" посiдає своє мiсце у процесi розвитку.

У зв'язку з цим висувається "третя гiпотеза": "Розглядаючи переваги конкуруючих наукових концепцiй, ми повиннi звертати увагу на критерiї вiдбору, якi дiйсно керують вибором з-помiж наявних концептуальних нововведень у кожний окремий момент часу.

З цiєї гiпотези випливає наслiдок: критерiї, що з повним правом використовуються у данiй науковiй ситуацiї, очевидно, залежать вiд контекста. В плинi iсторiї цi критерiї можуть в певнiй мiрi прогресивно удосконалюватись (як показав Лакатос для стандартiв математичного доведення)"[12.-с.172].

Провiвши рефлексивне порiвняння не важко помiтити, що сформульованi Тулмiном гiпотези розглядають концептуальнi змiни не як чисто випадкову подiю чи "соцiальний феномен". Цi змiни - результат свiдомого вибору з-помiж варiантiв, отриманих вченими певного поколiння та традицiї i дають основу розумiння та аналiзу вiдповiдних критерiїв наукової оцiнки. Критерiї оцiнки мають бути пов'язанi iз ситуацiєю, у котрiй вони застосовуються. Концепцiя Тулмiна дозволяє орiєнтуватись на досяжнi iнтелектуальнi цiлi, а не на апрiорнi. Аналiз основоположень концептуального вибору дає нам можливiсть побачити все багатство мiркувань, що привели до вiдповiдного рiшення, та його наслiдки (у том числi - й неочiкуванi).

Повернення до "фiлософiї свiдомостi" ми знаходимо i у Фейєрабенда, який займає вельми цiкаву та оригiнальну позицiю серед методологiв науки. Насамперед заслуговує на увагу його концепцiя "анархiстської" теорiї пiзнання. Використовуючи ту тезу, що iсторiя завжди змiстовно багатша, розмаїтiша, живiша, анiж всi висловленi iсторичнi i методологiчнi концептуальнi побудови, Фейєрабенд пропонує враховувати її стосовно розумiння iсторiї та теорiї пiзнання. Вiн вважає, що жодна конкретна гносеологiчна розробка не спроможна вичерпати всiх рiзноманiтних урокiв реальної iсторiї становлення i розвитку наук, iсторiї пiзнавального оволодiння людиною навколишнього свiту i проникнення у власну сутнiсть. В зв'язку з цим вiн закликає до зняття будь-яких обмежувальних правил дослiдження, оголошуючи реальну науку "по сутi анархiстським пiдприємством", що буде, на його думку, бiльш гуманно та прогресивно - як стосовно пiзнання "насправдi глибоких секретiв природи, а не декiлькох iзольованих фактiв', так i вiдносно самої людини, якщо ми бажаємо створити її всебiчно розвинутою, не "затискаючи в лещата кожну частину людської природи". "Прагенню збiльшити свободу, жити повним, справжнiм життям i вiдповiдне прагнення розкрити секрети природи i людського буття, - стверджує Фейєрабенд, - приводить, таким чином, до заперечення всяких унiверсальних стандартiв i задубiлих традицiй"[13. -с.158].

При визначеннi центральної проблеми фiлософiї науки Фейєрабенд виходить з того, що "критичне дослiдження науки повинно вiдповiсти на два питання: 1) Що таке наука - як вона дiє, якi її результати? i 2) В чому полягає цiннiсть науки? чи справдi вона краща, нiж космологiя хопi, наука i фiлософiя Арiстотеля, вчення про дао? чи, можливо, наука є одним з багатьох мiфiв, що виникає за певних iсторичних умов?"[13. -с.516].

Спираючись на свої попереднi дослiдження, проведенi до розробки принципу "полiферацiї", Фейєрабенд стверджує, що "на перше питання iснує не одна, а нескiнченно багато вiдповiдей. Однак, майже кожна з них спирається на припущення про те, що iснує особливий науковий метод, тобто сукупнiсть правил, якi керують дiяльнiстю науки. Процедура, що виконується у вiдповiдностi з правилами, є науковою; процедура, що порушує цi правила, є ненауковою"[13. -с.109].

Стосовно ж другого питання Фейєрабендом вказується: "Друге питання у нашi днi майже не ставиться"; "Держава та iдеологiя, держава i церква, держава i мiф чiтко вiдкоремленi одне вiд одного. Однак, держава i наука тiсно пов'язанi. На розвиток наукових iдей витрачаються величезнi кошти"[13. -с.146]. При цьому, на думку Фейєрабенда, вченi притримуються особливої iдеологiї, i результати їх працi зумовленi принципами цiєї iдеологiї. Iдеологiя вчених рiдко пiддається дослiдженню: "фї або не помiчають, або вважають безумовно iстинною, або ж включають до конкретних дослiджень таким чином, що будь-який критичний аналiз необхiдно приводить до її пiдтвердження"[13. -с.151].

Разом з тим, слiд визнати той факт, як пiдкреслює Фейєрабенд, що "важливi вiдкриття в конкретних науках майже завжди робили стороннi люди або ж вченi з незвичайним стилем мислення".

У продовження вiдповiдi на друге питання Фейєрабенд наводить ряд обгрунтованих мiркувань. Якщо у своїй власнiй галузi знання вчений на протязi тривалого часу сумнiвається та вiдчуває нерiшучiсть, перш нiж вiдважитись оприлюднити деяке вiдкриття чи виступити з критикою важливого принципу, то для того, щоб "розiбратись" з мiфом або ненауковою космологiєю, вистачає навiть найсмiшнiших аргументiв i мiнiмум знань. Такi аргументи бувають або загальними, або ж спецiальними. Загальнi аргументи зводяться до вказiвки на те, що критикованi iдеї були отриманi ненауковим шляхом i тому є несприйнятними. При цьому припускається, що в наявностi є деякий "метод науки", i лише цей метод веде до прийнятних результатiв. Але наявна взаємокритика методологiй це спростовує.

Друга ж частина припущення, що стверджує, нiбито тiльки наука отримує прийнятнi результати. Однак, кожна iдеологiя, кожна форма життя отримує деякi результати. Тодi виникає питання: а чи завжди наука отримує прийнятнi результати? I чи не вдасться, навпаки, майстрам чаклування чи схiдної медицини викликати смерть ворога чи вилiкувати хворого, який страждає функцiональними порушеннями органiзму?

Фейєрабенд погоджується з констатацiєю факту, що ми зобов'язанi науцi неймовiрними вiдкриттями. Науковi iдеї прояснюють наш дух i покращують наше життя. У той же час, наука антигуманно витiсняє позитивнi досягнення бiльш раннiх епох i, внаслiдок цього, позбавляє наше життя рiзноманiтностi творчих можливостей. Сказане про науку, на думку Фейєрабенда, є справедливим i стосовно вiдомих нам сьогоднi мiфiв, релiгiй, магiчних вчень. Свого часу вони також вирiшували проблеми i покращували життя людей. Не можна забути, вважає Фейєрабенд, скiлькома винаходами ми зобов'язанi мiфам! Наприклад, вони допомогли знайти i зберегти вогонь; вони забезпечили виведення нових видiв тварин i рослин, i нерiдко успiшнiше, нiж це роблять сучаснi науковi селекцiонери; вони сприяли вiдкриттю основних фактiв астрономiї та географiї i описали їх в стислiй формi; вони стимулювали використання отриманих знань для подорожей i освоєння нових земель; вони залишили нам мистецтво, що зрiвнюється з кращими творами свiтового та захiдноєвропейського мистецтва i проявляє незвичайну технiчну витонченiсть; вони вiдкрили богiв, людську душу, проблему добра i зла та намагались пояснити труднощi, пов'язанi з цими вiдкриттями; вони аналiзували людське тiло, не пошкоджуючи його, i створили свєрiдну "медичну теорiю", з якої ми ще й сьогоднi багато чого можемо використати [Див.: 13. -с.160-162].

При цьому Фейєрабенд зазначає, що люди далекого минулого цiлком точно знали: спроба рацiоналiстичного дослiдження свiту має свої межi i дає неповне знання. Тому, слiд врахувати хоча б те, що є багато способiв буття у свiтi, кожний з яких має свої переваги i недолiки, i що всi вони потрiбнi для того, щоб зробити нас людьми в повному смислi цього слова i вирiшити проблеми нашого спiльного iснування в цьому свiтi.

На думку Фейєрабенда, усяка методологiя - навiть найбiльш обгрунтована - має свої межi. Найкращий спосiб довести це полягає у демонстрацiї границь i навiть iррацiональностi деяких правил, якi той чи iнший автор вважає фундаментальними. У випадку iндукцiї (в тому числi й при допомозi фальсифiкацiї) це означає демонстрацiю того, наскiльки добре можна пiдтримати розмiрковуваннями контрiндуктивну процедуру. Умова сумiсностi, згiдно якої новi гiпотези логiчно повиннi бути узгодженi з ранiше визнаними теорiями, є нерозумною, оскiльки зберiгає старiшу, а не кращу теорiю. Гiпотези, що суперечать пiдтвердженим теорiям, постачають нам новi свiдчення, що не можуть бути отриманi жодним iншим способом. Полiферацiя теорiй сприятливо впливає на науку, в той час як їх одноманiтнiсть послаблює її критичну силу. Окрiм того, одноманiтнiсть загрожує вiльному розвитковi iндивiда.

Loading...

 
 

Цікаве