WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму - Реферат

Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму - Реферат

Отже, можна дослiдити змiст природничої науки не як чiтку i послiдовну логiчну систему, а як "концептуальний агрегат або "популяцiю", у котрiй в бiльшостi випадкiв локалiзуються логiчно систематизованi дiльницi"[2. -с.178].

Якщо ж розглядати проблему наукової рацiональностi пiд таким кутом, вважає Тулмiн, то її можна сформулювати не у традицiях так званого лiнгвiстичного повороту. Адекватний аналiз "розумностi" вчених та "рацiональностi" наукових процедур вимагає, щоб були виведенi:

"(а) рiзноманiтнi неформальнi зв'язки мiж спiвiснуючими поняттями, пояснювальними процедурами та методами обробки i зображення, поширеними у рiзних науках;

(б) способи, за допомогою яких у кожнiй окремiй областi науки концептуальнi проблеми виникають i визнаються як такi;

(в) природа тих рацiональних мiркувань, у свiтлi котрих у розвитку науки вiдбувається модифiкацiя i/або змiна понять i методiв пояснення"[12. -с.42].

Отже, вкрай "революцiйна" точка зору зберiгає свою привабливiсть лише в тому випадку, якщо "ми робимо подвiйну помилку" тобто, прирiвнюємо "рацiональнiсть" до "логiчностi" i припускаємо, що наука в цiлому має ту ж саму логiчну послiдовнiсть, що й, для прикладу, евклiдова геометрiя чи н'ютонiвська механiка.

Що ж потрiбно зробити, щоб запобiгти цьому? Тулмiн вважає, що "єдино безпечним способом запобiгти такому висновку - одним ударом розбити i ультрасистемну, i ультрареволюцiйну точки зору. У випадку з наукою це означає усвiдомлення того, що рiзнi поняття наукових дисциплiн пов'язанi мiж собою бiльш вiльно, анiж це припускають фiлософи" [12.-с.56].

В основi iсторичного та культурного розмаїття людських iдей, стверджує Тулмiн, лежить потреба у безпристрасному вихiдному пунктi рацiональних суджень. На перший погляд здається, що цей пункт може бути забезпечений лише у абстрактних лiнгвiстично вивiрених логiчних термiнах, якi претендують на абсолютну i унiверсальну рацiональну владу над поняттями та судженнями у всiх областях.

Проте, у той момент, коли дослiдник виходить за межi чистой математики та формальної логiки, будь-яка спроба iдентифiкувати такий вихiдний пункт стикається з проблемою "iсторичної релевантностi", яка залишає йому лише очевидну альтернативу - вiдмовитися вiд цiєї спроби i прийняти iсторичний або культурний релятивiзм.

Але i абсолютистська, i релятивiстська точки зору, виявляється, грунтуються на спiльному для них помилковому припущеннi, згiдно котрого "рацiональнiсть" має бути атрибутом якоїсь певної логiчної або мовної "системи"; вони вiдрiзняються лише тим, що помiщують вихiдний пункт рацiональностi, в одному випадку, - у iдеалiзовану абстрактну систему, а в другому - у яку-небудь дiйсно iснуючу, але довiльно обрану систему мовлення.

Тому Тулмiн вважає, що починати потрiбно "з усвiдомлення того, що рацiональнiсть - це атрибут не логiчної чи концептуальної системи як такої, а атрибут людських дiй чи iнiцiатив, у котрих тимчасово перетинаються окремi набори понять, особливо - тих процедур, завдяки яким поняття, судження та формальнi системи, широко розповсюдженi у iнiцiативах, критикуються та змiнюються" [12. -с.68].

Проте, коли суб'єкт дослiдження звертається до вивчення процесiв концептуальних змiн, вихiдна дилема знову виникає на iсторичному рiвнi: виявляється, що тепер "ми змушенi вибирати мiж унiформiстським поясненням, яке припускає унiверсальну релевантнiсть єдиного набору рацiональних методiв, та революцiйним поясненням, яке ставиться до концептуальних змiн як до послiдовностi радикальних переключень рацiонально неспiврозмiрних точок зору" [12. -с.71].

Але й цiєї другої дилеми також можна уникнути, вважає Тулмiн, якщо усвiдомити ще двi додаткових вiдмiнностi:

(1) вiдмiннiсть мiж теоретичними поняттями та принципами даної дисциплiни, якi можуть, а можливо - й мiняються стрибкоподiбно, i дисциплiнарними поняттями, з яких у даний час складається дана дисциплiна i якi мiняються бiльш поступово;

(2) вiдмiннiсть мiж специфiчними теорiями якої-небудь дисциплiни, кожна з котрих має свою власну окрему сiм"ю або систему понять, та iнтелектуальним змiстом всього предмета, яке мiстить у собi мiнливу "популяцiю" понять i такi сiм"ї понять, котрi взагалi логiчно не залежать одна вiд одної.

На думку С.Тулмiна, розумiння у науцi, як правило, визначається вiдповiднiстю її тверджень визнаним i прийнятим у науковому спiвтовариствi стандартам або "матрицям". Те, що не вкладається у "матрицю" розумiння, вважається аномалiєю, усунення якої ("покращення розумiння") виступає у ролi стимулу еволюцiї науки.

Рацiональнiсть наукового знання визначається його вiдповiднiстю наявним стандартам розумiння. Останнi змiнюються у плинi еволюцiї наукових теорiй, яка постає як безперервний вiдбiр концептуальних новинок. Самi теорiї можна розглядати не як логiчнi системи висловлювань, а як специфiчнi "популяцiї" понять. Ця бiологiчна аналогiя вiдiграє iстотну роль у еволюцiйнiй епiстемологiї взагалi i у Тулмiна зокрема.

Розвиток науки зображається Тулмiном також подiбно до бiологiчної еволюцiї. Науковi теорiї та традицiї, вважає вiн, вiдчувають вплив процесiв консервативного збереження (виживання) та iновацiй (мутацiй). "Мутацiї" стримуються факторами критики та самокритики ("природний" та "штучний" вiдбiр), тому помiтнi змiни наступають лише за певних умов, коли iнтелектуальне "середовище" дозволяє вижити тим популяцiям, котрi у найбiльшiй мiрi адаптувалися до нього. Найважливiшi змiни пов'язанi iз замiною самих "матриць" розумiння або найбiльш фундаментальних теоретичних стандартiв.

Наука, з погляду Тулмiна, є принципово двоїстою: це сукупнiсть iнтелектуальних дисциплiн та професiйний iнститут. Тому механiзм еволюцiї концептуальних популяцiй полягає у їх взаємодiї з внутрiшньонауковими (iнтелектуальними) та позанауковими (соцiальними, економiчними тощо) факторами, що не вкладаються у лiнгвiстично-логiциську схему.

Поняття можуть "виживати" завдяки значностi свого внеску до покращення розумiння, своїм впливом на свiдомiсть. Проте, це може вiдбуватись i пiд впливом iнших дiй: наприклад, iдеологiчної пiдтримки чи економiчних прiоритетiв, соцiально-полiтичної ролi лiдерiв наукових шкiл або їх авторитету у науковому спiвтовариствi.

Внутрiшня (що може бути рацiонально реконструйованою) та зовнiшня (залежна вiд позанаукових чинникiв) iсторiї науки є взаємодоповнюючими сторонами одного й того ж еволюцiйного процесу.

Але Тулмiн все ж таки пiдкреслює вирiшальну роль рацiональних факторiв. "Носiєм" наукової рацiональностi є представники "наукової елiти", вiд котрих переважно залежить успiшнiсть "штучного" вiдбору та виведення нових продуктивних поняттєвих "популяцiй". Саме вони утворюють, що iменують сьогоднi "науковим дискурсом".

При розробцi своєї концепцiї змiни стандартiв розумiння та рацiональностi, що лежать у основi наукових теорiй, Тулмiн виходить з тези, що наукове мислення являє собою постiйну революцiю, а одиницi його вимiрювання - це певнi iнтелектуальнi мiкрореволюцiї. Тут вiн видiляє два види мiкрореволюцiй:

1) "Мiкрореволюцiя може являти собою одну з спецiальних концептуальних новинок, що пропонуються у данiй науцi у даний час, новинок, якi поширюються серед вчених на протязi деякого перiоду перед тим, як вони будуть, врештi решт, прийнятi або вiдкинутi" [12. -с.159];

2) "В iнших випадках мiкрореволюцiя виявляється деяким пiдкласом теоретичних новинок, котрi встановлюються у рамках даної наукової традицiї i тим самим модернiзують цю традицiю" [12. -с.160].

Виходячи з цього, ним формулюється перша гiпотеза: "Коли ми розглядаємо концептуальнi змiни, що вiдбуваються в рамках якої-небудь iнтелектуальної традицiї, ми повиннi проводити вiдмiннiсть помiж:

1) одиницями вiдхилення або концептуальними варiантами, циркулюючими у данiй дисциплiнi у деякий промiжок часу;

2) одиницями ефективної модифiкацiї, тобто тими небагатьма варiантами, котрi включаються у концептуальну традицiю цiєї дисциплiни"[12. -с.161.

Для обговорення розвитку наукової традицiї у двох вказаних аспектах Тулмiн пропонує використовувати спецiальнi термiни:

1) "нововведення - можливi способи розвитку iснуючої традицiї, що пропонуються її прихильниками, i

2) вiдбiр - рiшення вчених вибрати деяке iз запропонованих нововведень i за допомогою вiдiбраних нововведень модифiкувати традицiю"[12. -с.162].

Це розрiзнювання дозволяє Тулмiну висунути другу гiпотезу:

"При вивченнi концептуального розвитку деякої наукової традицiї ми стикаємось з процесом вибiркового закрiплення переважуваних у науковому спiвтовариствi iнтелектуальних варiантiв, тобто з тим процесом, що має певну схожiсть з дарвiнiвським вiдбором. Тому ми маємо бути готовими до пошукiв тих критерiїв, на основi яких професiйнi групи вчених здiйснюють цей вiдбiр у той чи iнший перiод часу. Хоча цi критерiї часто можна виявити чiтким способом, у перiоди глибоких iнтелектуальних збурень вони можуть не отримати явного формулювання" [12.-с.170].

Loading...

 
 

Цікаве