WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму - Реферат

Багатоманiтнiсть теоретичних об'єктивацiй iсторизму - Реферат

Лакатос вважає, що догматичний фальсифiкацiонiзм не є сприйнятним, оскiльки вiн грунтується на двох хибних припущеннях i на надто вузькому критерiї демаркацiї мiж науковiстю та ненауковiстю.

Перше припущення полягає в тому, що iснує природна, або психологiчна, межа мiж двома видами висловлювань - теоретичними та фактуальними. Це припущення Лакатос критикує за допомогою психологiї. Вiн вважає, що немає не може бути чистого чуттєвого досвiду, в результатi якого з"явилися б фактуальнi висловлювання. Не буває висловлювань без попереднiх розумових настанов, тому й не може бути нiякої психологiчної межi.

Друге припущення полягає в тому, що висловлювання буде iстинним лише в тому випадку, якщо воно задовiльняє психологiчний критерiй "бути фактуальним", або "таким, що спостерiгається", тобто, якщо воно доводиться фактами. Лакатос вважає, що жодне фактуальне положення не може бути доведене експериментом. Вислолювання можуть бути виведеними з iнших логiчним способом, але не можуть бути отриманi з фактiв. Це припущення Лакатос спростовує за допомогою логiки [Див.: 9. -с.65].

Що стосується критерiя демаркацiї, то, згiдно нього, тiльки тi теорiї є "науковими", котрi є фактуально спростовуються, тобто, теорiя "наукова" тодi, коли вона має емпiричний базис.

Наукова чеснiсть при цьому полягає у вiдкиданнi теорiї, якщо наявний експеримент, котрий їй суперечить. "Наука розвивається шляхом постiйного вiдкидання теорiй за допомогою "впертих фактiв', смiливих спекуляцiй"[9. -с.72].

Слiд вiдзначити, що догматичний фальсифiкацiонiзм приймає теорiю лише в тому випадку, якщо вона спростовується скiнченним числом спостережень.

За Лакатосом, логiка наукового вiдкриття Поппера являє собою "сплав" двох рiзних позицiй:

- наївного "методологiчного фальсифiкацiонiзму", до якого Поппер прийшов у 50-тi роки i який справедливо критикував Т.Кун;

- витонченого фальсифiкацiонiзму - це посилена позицiя Поппера, яку Кун, на думку Лакатоса, не зрозумiв (i розробляючи яку, Лакатос створив свою власну теорiю).

Методологiчний фальсифiкацiонiзм розглядається Лакатосом як вiдгалуження "революцiйного конвенцiоналiзму" ( Пуанкаре, Мiльо, Ле Руа).

Новою версiєю фальсифiкацiонiзму є фальсифiкацiонiзм витончений. Тут вводиться новий критерiй демаркацiї: теорiя є "науковою" тiльки в тому випадку, якщо вона має пiдтверджений додатковий емпiричний змiст порiвняно з її попередницями (або суперницями), тобто - якщо тiльки вона веде до вiдкриття нових фактiв. Цю, запропоновану ще Карнапом, версiю i опрацював Лакатос. Теорiя Т є фальсифiкованою, якщо i тiльки якщо запропонована iнша теорiя Т1 з слiдуючими характеристиками: 1) Т1 має додатковий емпiричний змiст у порiвняннi з Т, тобто вона прогнозує новi факти, якi є неймовiрними у свiтлi Т чи забороненими останньою; 2) Т1 пояснює попереднiй успiх Т, тобто весь неспростований змiст Т є i в змiстi Т1; 3) деяка частина додаткового змiсту є пiдтвердженою.

За свiдченням I.Лакатоса, головна проблема, що цiкавила Поппера, - це розрiзнення наукових та ненаукових конструкцiй, рацiональних та нерацiональних змiн теорiї. Збереження теорiї за допомогою гiпотез, якi не задовiльняють певним вимогам, являє собою її виродження. Такi недопущуванi гiпотези вiн i називає гiпотезами "ad hoc", "конвенцiоналiстськими хитруваннями".

Лакатос вважає, що слiд оцiнювати не окремi теорiї, а серiї теорiй, що утворюють послiдовнiсть, разом з допомiжними гiпотезами, початковими умовами тощо.

Серiя теорiй є прогресивною (або утворює теоретично прогресивне зрушення проблеми), якщо кожна нова теорiя має деякий додатковий емпiричний змiст в порiвняннi з попереднiми, i прогнозує новi, неочiкуванi факти. Тому теоретично прогресивна теорiя є водночас i емпiрично прогресивною.

Таким чином, оцiнка переноситься з окремих теорiй на серiю теорiй. "Ми визнаємо теорiю у серiї фальсифiкованою, коли вона буде витiснена теорiєю iз змiстом, що бiльш високо пiдтверджується" [9. -с.125]. Тобто, виходить, що фальсифiкацiї не можуть бути ранiше, анiж виникне нова - краща - теорiя. А таке положення є вже iнша методологiчна позицiя, це - iсторизм.

У Лакатоса фальсифiкацiя набуває багатопланового характеру помiж конкуруючими теорiями, вона стає iсторичною.

Повертаючись до концепцiї Т.Куна слiд зазначити важливiсть змiстовного вiдкриття поняття "наукового спiвтовариства". Воно виступає у контекстi його теорiї як логiчний суб'єкт наукової дiяльностi. Вчений, згiдно Куна, може бути зрозумiлим як вчений тiльки за його належнiстю до наукового спiвтовариства, всi члени котрого дотримуються певної парадигми; остання ж, в свою чергу, характеризується сукупнiстю знань та особливостями пiдходу до вирiшення наукових проблем, прийнятих даним науковим спiвтовариством.

Т.Кун, у свою чергу виявив, що основний урок, який мають винести фiлософсько-методологiчнi дослiдження з iсторiї, полягає в iдеї, що формування та розвиток наукового знання не є одноплощинним лiнiйним процесом, як би iнтерпретували цю лiнiйнiсть - чи у виглядi накопичення фактiв та їх iндуктивного узагальнення, чи дедуктивного руху вниз вiд вихiдних положень до наслiдкiв. Тим самим заслуга Куна полягає, швидше, в тому, що вiн досить переконливо довiв той кардинальний факт, що формування i розвиток знання здiйснюється завжди у деякому просторi передумов. А визначення такого простору в методологiчному дослiдженнi уможливлюється шляхом реконструкцiї основоположень без яких певна методологiчна та епiстемологiчна система неможлива.

Тут, як нам здається, слiд звернутися до класичної традицiї, у якiй знайшов своє первiсне вираження цей пiдхiд, а саме до Канта. У апрiористичнiй формi Кантом була, без сумнiву, схоплена найважливiша реальна особливiсть пiзнавального процесу, яка не є предметом розгляду у фундаменталiстських концепцiях, а саме - та кардинальна для пiзнання обставина, що вирiшення будь-якої конструктивної задачi завжди передбачає iснування вiдправних передумов системи пiзнавальних координат того чи iншого ступеню загальностi, iнакше кажучи - того, що загалом майже вiдповiдає у сучаснiй термiнологiї поняття "парадигма", "незмiнне ядро дослiдницької програми", "концептуальна схема".

Не можна не вiдзначити iстотної рiзницi мiж уявленнями Куна i Канта про передумовнiсть знання, а саме - в розумiннi самої природи передумовностi: у Канта вона обумовлена апрiорними структурами трансцендентальної свiдомостi, iнварiантної "для всiх часiв та нородiв" i досвiдом; для Куна ж принциповим є зв'язок передумовностi з "рiзними" парадигмами, якi носять iсторичний характер i змiнюються вiд одного наукового спiвтовариства до iншого в залежностi вiд поставлених науковим спiвтовариством проблем. Вiдповiдно по-рiзному розглядаються функцiї передумов, глибина їх опосередкування формування знання. Кант ставить завдання виявити вiдправнi передумови усякого загальнозначущого та необхiдного знання, у Куна йдеться про конкретнi форми прояву передумовностi на окремих фазах еволюцiї наукового пiзнання.

А саме ця iдея iсторичної мiнливостi передумовностi пiзнання пов'язується у Куна з поняттям парадигми. Кун стимулював у методологiї науки розвиток, з одного боку, лiнiї так званої "реабiлiтацiї метафiзики", яка здатна виявляти проблеми, а iншого лiнiї, пов'язаної з релятивiзацiєю поняття суб'єкта пiзнання, з уявленням про те, що суб'єкта пiзнання та його вiдправнi норми та настанови слiд зв'язувати з певним усвiдомленням проблематики науковим спiвтовариством, реальними дослiдниками, групами, що складаються в науцi.

На думку Куна, "навряд чи будь-яке ефективне дослiдження може бути почате ранiше, анiж наукове спiвтовариство вирiшить, що володiє обгрунтованими вiдповiдями на питання, подiбнi слiдуючим: якими є фундаментальнi сутностi, з яких складається унiверсум? Як вони взаємодiють одна з одною та з органами чуттiв? Якi питання вчений має право ставити у вiдношеннi таких сутностей i якi методи можуть бути використанi для їх рiшення?"[3. -с.20].

Для поняття "парадигми" Куна характерним є переплетення iнтелектуальної змiстовностi передумов ("метафiзичностi") з належнiстю суб'єктiв пiзнання до певного наукового спiвтовариства.

Отже фiлософiя науки включила тепер до предмету свого розгляду процеси та механiзми розвитку наукового знання, стимульованого внутрiшнiми суперечностями пiзнання i такого, що передбачає наявнiсть рефлективних механiзмiв наукової свiдомостi. Вiдбувся перехiд в аналiзi наукового пiзнання вiд суто типологiчного розгляду науки до так званого популяцiонiстського пiдходу, який розглядає у ролi суб'єкта пiзнання свiдомо дiючi науковi спiвтовариства та дослiдницькi групи.

Спрямованiсть критики Тулмiна проти використання поняття "наукова революцiя" не обмежила, а розширила поняттєве поле iсторичної школи фiлософiв науки. Суть його заперечень зводиться до двох питань: " чи дiйсно була коли-небудь змiна у науцi настiльки революцiйною, як це доводив Кун?" та "якщо б його визначення застосовувались строго, чи можна було б взагалi знайти дiйснi приклади наукових революцiй?". [2. -с.175].

Loading...

 
 

Цікаве