WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Вплив античної культури на творчість європейських митців та філософів (Реферат) - Реферат

Вплив античної культури на творчість європейських митців та філософів (Реферат) - Реферат

Домінуючі засоби для вираження відчуття буденності — тема сутінок, імли, така природна для петербуржця. Частівочно-пісенне в поемі "Дванадцять", що в ньому Дем'ян Бєдний побачив "нерозвинений зародок" "нової революційної мови", зустрічається у Блока і раніше і відноситься саме до світу календарного. Найбільш метафізичний образ сутінкового світу буднів — сніг-смерть і тиша: "все бытие и сущее застыло / в великой. непрестанной тишине". Образи, що відносяться до "нечислимого часу", туманніші і менш стандартні. Зірниці — язики полум'я — небесна блакить — вогняні круги, що змикаються в символ безконечності — Прекрасна Дама — Русь-дружина... А головне тут навіть — не зорові образи, а те, що Блок чув, "музика", — і насамеред тема вітру, що теж іде від гоголівської "тройки". Прислухаючись до вітру Русі-тройки, Блок ясно чув, що "звенит тоской острожной /глухая песня ямщика".

Вот он — ветер,

Звенящий тоскою острожной.

Це було передчуття, а потім настало констатуюче "закрывайте этажи, нынче будут грабежи!" На фоні того ж пронизливо-тривожного: "Ветер, ветер / на всем Божьем свете".

Образність Вяч.Іванова складніша і багатша, але вона йде від розуму, від світової культури більше, ніж від серця, чому й потребує постійних роз'яснень та коментарів. Це швидше "гра в бісер" Германа Гессе, може, література того ж типу, що ч семіотичні романи Умберто Еко. В будівництво художнього світу Іванова включена як простір вся духовна Європа. Сам Іванов посилався на вислів В.Соловйова про ідеї як систему дзеркал: щоб зняти перекручення, неминуче при дзеркальному відображенні, необхідне, за Соловйовим, друге дзеркало. Іванов говорить про безліч дзеркал, і ця переплетеність знаків і смислів творить символічний світ краси: "Я — на дне своих зеркал".

Блока і Іванова початку століття споріднює відчуття миттєвості, що криє вищий смисл буття. Перенесена в "нечислимий час" і осмислена-відчута в його категоріях-образах-символах, миттєвість і минущість стає трагедією, вихід із якої можливий тільки через жертву і смерть. Але якщо Блок чує неминучість жертви в музиці вітру, що дзвенить острожною тугою, то Іванов жертву, умирання і воскресання розуміє ширше- В статті "Спис Афіни" він писав: "Я стаю: отже не єсьм. Життя в часі — умирання. Життя — ланцюг моїх двійників, що заперечують, умертвлюють один одного. Де я? Ось питання, що його ставить давнє і віще "Пізнай самого себе", начертане на дельфійському храмі поруч з іншим таємничим реченням "Ти єси" (Іванов 1904, с.52). Трагічне для Фауста прагнення зупинити миттєвість повторює кожна людина кожну мить, коли запитує себе: "хто я?" — бо становлення і означає, що людина вмирає (приноситься в жертву) кожну мить. І вона мусить виходити в "нечислимий час", в діонісійський порив, що зливає її через хаос з вищими силами. Так людина і вмирає, і воскресає все своє життя.

Філософія символізму, що творилася Андреем Бєлим під впливом Володимир Соловйова, але самостійно і з ранньої юності, виявила дивовижну спорідненість із антропософським вченням Рудольфа Штайнера, що з ним познайомився Бєлий тільки напередодні світової війни. І його філософські настанови, і погляди Іванова і Блока пронизані настроями шукання Бога в людині, які були властиві широким колам російської інтелігенції, включаючи і релігійних мислителів (о.П.Флоренський), і ультралівих письменників і політиків (М.Горький, А.Луначарський).

Бєлий розвинув філософію символа, яка спиралась на "трикутник": чуттєво даний значущий предмет ("це") — його властивість чи значення — власне Символ як дія творення нової реальності і перетворення власного Я. Таким чином відчував Бєлий і структуру власної особистості: є знакові, чуттєво сприймані оболонки мого Я, окремі для різних людей личини; є особа ("личность"), окрема для кожної личини; і є напружене знаходження рівноваги між усіма цими особами, побудова мого внутрішнього світу. Я, — індивідуальність. Замолоду Бєлий умів творити собі личину для кожного кола людей, з якими спілкувався, і вбачав вищий прояв сили волі не в тому, щоб підкоряти інших собі, а в тому, щоб будувати — непомітно для інших — таке власне Я, яке могло б утримувати в цілісності всі свої особи і всі свої личини. Цей акт творіння, водіння, Бєлий вслід за В. Соловйовим називає теургією. Це швидше не акт мислення, а вольовий акт ("я волею", "я волел" — улюблений вираз Белого, неологізм, що був би дуже просто перекладений на українську:"я волію"). Отже, символічна діяльність (а для символіста всяка діяльність символічна) має три компоненти, що відповідають традиційним чуттю, розуму і волі (в нинішній термінології): чуттєво сприйнятий знак, раціонально зрозуміле значення і загальний смисл символічної дії — воління, що і є власне актом-символом. Для цього символу Бєлий знаходить і інший термін — синергон ("сюн-ергон" — співдія); він, таким чином, дав світові не тільки вираз "атомна бомба", але фактично й вираз "синергетика". Бєлий підкреслює, що синтез здійснюється на рівні раціонального означування (на другому рівні символічного акту), має розсудковий характер; Символ-синергон є дія не синтезу, а поєднання в цілісність.

Бєлий прагнув поєднати в філософії символізму імпульси, що йшли від природознавства, з імпульсами від гуманітарної культури. Глибокі прозріння універсального мислителя і досі вражають точністю інтуїції. Але вихідними позиціями Белого залишається навіть не гуманітарія, не культура взагалі, а саме містико-міфологічна її складова. Бєлий не вивчає реальний хід творіння культурних форм, можна сказати, культурний і міфологічний простір, — а конструює символи, як він конструював своє Я. З природознавства він бере аналогії, перетворюючи наукові поняття на метафори, відкриваючи тим самим той неконтрольований потік псевдонаукових асоціацій, які так характерні для сьогоднішньої напівнаукової напівмістики. Тому філософія символізму, поєднана з містикою антропософії, залишається на узбіччі культурного процесу.

4. Філософсько-художнє осмислення міфологічних героїв в творах представників реалізму.

Мистецтво різних стилів творить свій власний світ і свій власний час. Він у чомусь подібний до літургійного часу міфологічної свідомості, бо саме в ньому твориться художнє переосмислення людського буття.

Сакральний, літургійний час класики — це визначений, виділений часово-просторовий континуум об'єктів-зразків, приналежний до минулого. Сакральний час романтико-символістичного сприйняття — точка-миттєвість і становлення.

Естетика класицизму пов'язана з ідеологією Просвітництва: для просвітників утвердження Розуму означає прогрес людства, і виткав тільки одна проблема — кінцевої мети прогресу, тієї миті, коли слід сказати, що мета досягнута, і розвиток має зупинитися. Тому в класицизмі завжди є заданий в минулому канон довершеності, ідеал його естетики.— античність. Інакше розуміють біг часу романтики. За Ф.Шлегелем, минуле належить спогадам, майбутнє — передчуттям, і тільки в сучасному є спостереження дійсності, підвладне розуму. Оскільки ж сучасне без минулого не має сенсу, остільки і все життя людини оповите туманом спогадів і неясних передчуттів. Це світовідчуття яскраво виразив Гофман: "... гірке переконання, що ніколи, ніколи не повертається те, що було одного разу. Даремними були б зусилля опиратися нездоланній силі часу, яка відносить усе у вічному руйнуванні. Лише обриси життя, яке кануло в глибоку ніч, залишаються і бродять довкола нас" (цит. за Чавчанідзе 1984, с.51). Історія релятивізується, співвідноситься з миттю, — не існує канонічної епохи, яка дає вселюдські зразки. Реальність — це обриси минулого і майбутнього життя, які бродять довкола нас.

Це не міфологія, але звідси можливий перехід до міфології. На початку XX ст., в срібну епоху російської культури, Гете знову і по-новому приходить в середовище російської інтелігенції — в контексті теософії і антропософії, в напівмістичних філософських побудовах символізму.

Loading...

 
 

Цікаве