WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаФілософія → Індійська філософія - Реферат

Індійська філософія - Реферат

співробітництво з лідером крайніх Тилаком, під впливом яких у 1906 році індійський національний конгрес приймає резолюцію, що вимагає для Індії самоврядування, його від'їзд у 1910 році в Пондишеррі для реалізації програми "духовного удосконалення" Індії і людства - один з яскравих проявів загальної близькості філософії Ауробіндо Гхоша до історичних реалій індуського світу. Тактика пасивного опору і неспівробітництва з англійцями, підготовка озброєного повстання і публічна пропаганда, спрямована на поклик усієї нації до ідеалу незалежності - невід'ємна частина єдності дій, переживання і думки Шрі Ауробіндо Гхоша. Не випадково Ауробіндо Гхоша називали "йогом" у глибинному розумінні: йога - об'єднання, спілкування, поєднання, засіб. "Я стаю тим, що я прозріваю у собі, - писав Ауробіндо Гхоша. - Я можу зробити все, що навіває мені думка; можу стати всім, що думка відкриває у мені". Таку позицію називав "непорушною вірою людини в себе", вірою, що ґрунтується на тому, що "Бог є в кожній людині".
Свій практичний, діяльний світогляд Ауробіндо Гхош сам визначає як шлях інтегральної йоги, оскільки у такому світогляді певною мірою знайшли втілення принципи Тантри і ведантичних йогічних напрямів. Йогічний, тобто інтегрально-діяльний, розвиток неоведан-тизму Ауробіндо Гхош висловив у концепції "нового здійснення земної еволюції". Людина, на думку Гхоша, "перехідна істота, її становлення ще не завершене". Крок від людини до "надлюдини" стане "новим звершенням у земній еволюції". Це неминуче, оскільки це "водночас і прагнення Духу всередині, і логіка природного процесу". Перманентною властивістю раси надлюдей має стати су-перрозум. Суперрозум - це не те, що святіше або інтелектуальніше за розум, а те, що свідоміше. Суперрозум - це повна трансформація свідомості людини аж до самого матеріального, тілесного рівня. Сходження до суперрозуму, за Ауробіндо, тривалий процес, що стосується не окремих індивідуумів, а всього людства. Завдання, яке ставить перед собою Ауробіндо, це підготовка "нижчого плану", тобто особливий рід просвітництва. Створення ашраму, написання "філософських праць", відповіді на багаточисленні листи учнів - усе це практичні кроки по наближенню суперменталізації - нового звершення земної еволюції.
Звільнення від підсвідомого невігластва і хвороб, "довільне тривале життя" і "зміни у функціонуванні тіла" мають стати одним з остаточних результатів "суперментальної трансформації". Деталі процесу, їх визначення, за Ауробіндо, "виробляє сама суперментальна енергія відповідно істини своєї природи". Ідея "суперментальної енергії" і концепція "суперментальної трансформації" зв'язані в Ауробіндо з неоведантистською теорією "втілення Бога в людині" і з нео-ведантистським поглядом на майбутнє Індії. Дивною особливістю соціального оптимізму Ауробіндо Гхоша, який писав, що "ніч най-темніша перед світанком, і світанок неминучий", було чітке усвідомлення "загального руйнування і занепаду" в індійському суспільстві. Якби давнього індійця, зауважує Ауробіндо Гхош, перенести в сучасну Індію, то побачив би свою націю, яка залишається вірною формам, покрою і "дрантю" минулого, яке на дев'ять десятих втратило своє незвичайне значення, і його вразили б розміри розумової убогості, нерухомості, статичного повторення, зникнення науки, тривалої марності мистецтва, відносної слабості творчої інтуїції. Аналогічний реалізм дозволяє говорити про Шрі Ауробіндо не просто як про чергового гуру, а як про одного з духовних лідерів Індії, що відроджується після багатовікового середньовічного застою і руйнівних колоніальних війн.
Безумовно, міцне становище, що займав "неоведантизм" у політичних доктринах національно-визвольного руху Індії, - наслідок відкритості і сприйнятливості вчення до нових історичних реалій і до культурних традицій. Не випадково ідеї Свамі Вівекананда і Ауробіндо Гхоша виявилися близькими не тільки індуському світові, а й західній культурі. Зближення Індії із Заходом, що стало неминучим і дедалі динамічнішим у XX ст., створювало ряд серйозних проблем для індійського суспільства: економічних і політичних, духовно-ідеологічних, моральних. У таких умовах неоведантизм - предмет багатьох теоретичних дискусій, що неодноразово зазнавав критики за релігійний традиціоналізм і містику, - продовжував існувати в історії індійської думки як загальний культурно-соціологічний фон.
Культурологічний вплив неоведантистських ідей відчули видатні політичні лідери Індії Мохандас Гандг (1869-1948 рр.) і Джавахар-лал Неру (1889-1964 рр.). Захоплюючись особистістю Махатми Ганді, Джавахарлал Неру разом з тим відкидав релігійність у підході до політики, "прихильність до старовини", схильність до аскетизму, апологетику бідності і страждань, принципи ненасилля. Та на початку 60-х років XX ст. в одному з листів Неру констатував: "Усе, що я можу сказати, - це те, що моральний і етичний аспекти життя уявляються мені в останній період більш важливими. Бог, який розуміється звичайно, мене не приваблює, але відображена у веданті
давня ідея індуїстської філософії, що все ж має часточку божественної суті, мені імпонує".
Гуманістичний потенціал неоведантизму втілений в ідеях філософії синтезу Джавахарлала Неру. Залучення Індії до досягнень науково-технічного прогресу визнавалося як пізнавальний аспект "синтезу". Єдність старого і нового, традиції і прогресу Неру відносив до другого аспекту "синтезу", зв'язуючи його з об'єктивно-суб'єктивним характером історії: історія здійснюється "незалежно від волі і свідомості людини, але водночас і не без її участі". Третій аспект "синтезу", за Неру, це об'єктивний процес злиття протилежних течій у різних сферах життя, в тому числі таких протилежностей, як наука і релігія, Західне і Східне світовідчуття. Допомога всьому людству у досягненні "синтезу" має стати, як гадав Неру, "вищим привілеєм" Індії, що відповідало б стародавньоіндійській традиції синтетичного підходу до знання.
Висунуті Джавахарлалом Неру ідеї надихнули індійських філософів на розробку концепції синтезу індійської і західної філософії. Значною мірою цьому сприяла і особистість Неру. Більшість представників індійської інтелігенції бачили в Неру ідеальне відображення вестернізації, своєрідний міст між традицією і модернізмом, живий символ всього прогресивного, що міг створити Захід. Пошуки методології синтезу і визначили основну тенденцію розвитку сучасної індійської філософії.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бродов В. Индийская философская мысль нового времени.- М., 1984. Древнеиндийская философия: начальний период.- М., 1972. Костюченко В. С. Классическая веданта и неоведантизм.- М., 1983. Литман А. Д. Современная индийская философия.- М., 1985. Неру Дж. Открытие Индии.- М., 1955.
2. Общественная мысль Индии: Проблема человека и общества.- М., 1992.
3. Индийская философия: В 2-х т.- М., 1993. История индийской философии.- М., 1958. Чаттерджи С., Датта Д. Индийская философия.- М., 1994.
Loading...

 
 

Цікаве